Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Арабська казка
зі збірки "Тисяча і одна ніч"

Казка про рибалку

Переклад українською – Євген Микитенко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Віктор Бритвін

Сторінки:   1    2    3    4    5   

Розповідь зачарованого юнака

– О володарю, – почав юнак, – батько мій був царем цього міста, і звали його Махмуд – володар чорних островів. Він царював рівно сімдесят років, а коли помер, я став царем після нього. І я одружився з дуже вродливою дівчиною, яка покохала мене великим коханням. Коли я на якийсь час залишав її, вона так скучала за мною, що не їла й не пила доти, доки я не повертався.

Ми прожили у коханні та в щасті шість років.

Якось моя дружина пішла до лазні, а я звелів кухареві зготувати вечерю, а сам зайшов у цю кімнату й ліг відпочити, наказавши одній невільниці сісти біля моєї голови, а другій – біля ніг. Мені було сумно буз дружини, сон не брав мене, і, хоч очі були в мене заплющені, душа моя була на чатах. І тут я почув, як та невільниця, що сиділа в узголів'ї, сказала подрузі:

– Бідолашний наш володар, дуже нещаслива його молодість! Горе йому з нашою володаркою, тією клятою чаклункою!

– Авжеж, – відповіла друга невільниця, – Хай покарає доля злих чаклунок! Наш молодий володар і не знає, що вона кожної ночі тікає з палацу.

Перша невільниця мовила:

– Наш володар кохає її й беззастережно їй вірить. Він навіть не розпитує нікого, де вона буває.

Та друга дівчина заперечила:

– Горе тобі! Хіба ж він знає, що дружина залишає його? Вона підносить йому келих із тим напоєм, який наш володар випиває щовечора перед сном, і він засинає й не бачить, куди тікає його дружина. Вона вбирається, напахчується і йде кудись із палацу, а повертається аж на світанку й курить чимось над обличчям у нашого володаря, і він прокидається.

Почувши слова невільниць, я впав у страшний розпач і тугу.

Коли дружина повернулася з лазні, ми розстелили скатертину, повечеряли, а після вечері, як завжди, любо між собою гомоніли, а потім вона зволіла, щоб принесли напій, який я завжди пив перед сном, і простягла мені келих, і я прикинувся, ніби п'ю, а сам вилив напій собі за пазуху. В ту ж мить я ліг і удав, що заснув, навіть захропів. Раптом чую, як моя дружина каже:

– Бодай би ти й зовсім не прокидався! Ти мені гидкий, ненависний, і я не знаю, коли вже аллах візьме твою душу!

І вона убралася в найкращі шати, обвіяла себе дорогоцінними пахощами і, повісивши собі на пояс мій меч, відімкнула браму й вийшла в місто. А я встав і подався за нею вслід.

Казка про рибалку

Дружина проминула місто і дісталася до міських воріт. Там вона зупинилася й мовила слова, яких я не розчув, і всі замки та засуви попадали, й ворота розчахнулися навстіж. Не помічаючи, що я йду за нею назирці, дружина дійшла до міського звалища і попрямувала до огорожі, за якою притулилася халупа з необпаленої цегли. Моя дружина зайшла в халупу, а я виліз на її дах, зазирнув через шпарину й побачив: дружина підійшла до чорношкірого раба в брудному лахмітті, що лежав на купі очерету, і поцілувала перед ним землю, а раб сказав:

– Горе тобі! Чому ти забарилася?

– О володарю, – відповіла дружина, – хіба ти не знаєш, що я заміжня? Але чоловік мені осоружний! І я хочу заволодіти цим містом, і якщо ти не допоможеш мені, то хай місто перетвориться на руїну, хай над ним кричать чорні ворони, хай у ньому знайдуть притулок самі лиш лисиці та вовки!

Після цих її слів чорношкірий раб підвівся і почав навчати мою дружину злих чар. Ці чари мали вбити мене і допомогти дружині заволодіти моїм містом. І дружина повторювала його заклинання і зрештою схилилася йому до ніг, втративши від хвилювання тяму.

Переді мною, коли я побачив і почув усе це, померк світ, і я перестав володіти собою. Я стрибнув із даху, вбіг у халупу, схопив меч, який висів на поясі моєї дружини, і намірився вбити обох. Спершу я вдарив мечем раба. Я подумав, що вбив його. Але за мить він захрипів. А тут дружина моя заворушилась, і мені стало жаль її вбивати, і я кинув меч, вийшов з халупи й подався в місто. Повернувшись у палац, я ліг у ліжко і пролежав до ранку. А коли дружина повернулася й розбудила мене, я побачив, що вона обрізала собі коси і надягла жалібне вбрання.

– О сину мого дядьку, – мовила вона, – не забороняй мені робити те, що я роблю! Повідомили мене, що матінка моя померла, а батька вбито у священній війні, а з двох моїх братів один сконав, укушений коброю, а другий впав у безодню. Я маю право тужити за ними й плакати.

Я помовчав, а потім відповів:

– Роби, що хочеш, я нічого тобі не заборонятиму і ні в чому не перечитиму.

Цілий рік моя дружина тужила, плакала й побивалася. А як рік минув, сказала:

– Я хочу збудувати у твоєму палаці гробницю з банею і ходитиму туди плакати й тужити. А назву її «Притулок журби».

І дружина звеліла обладнати в одній із кімнат гробницю на взірець склепу, а потім перенесла туди чорного раба-чарівника. Він не міг говорити і рухатись, але ще не звікував свого віку.

Дружина щодня ходила до нього – вранці й увечері, – плакала й побивалась над ним, напувала його вином та цілющим зіллям.

Цілий рік вона ходила до чорного раба, і я не забороняв їй цього, навіть слова супроти не мовив.

Якось, зайшовши до дружини, я побачив, що вона плаче, примовляючи при цьому:

– О, чому ти криєшся від мене, володарю?! Поговори зі мною, навчи, як звести зі світу мого ненависного чоловіка?

Почувши це, я дуже розгнівався й вигукнув:

– О негіднице! Доки ти будеш мене дурити? Думаєш, я не знаю, що це він навчив тебе злих чар?!

І коли донька мого дядька почула ці слова, вона зірвалася з місця й заволала:

– Горе тобі, псе! Це ти поранив мого коханого? Ось уже третій рік, як він ні живий ні мертвий! Я помщусь тобі за нього страшною помстою!

– Так, це зробив я! – відповів я дружині і схопив меч, щоб зарубати її.

Але вона засміялась і мовила кілька слів, яких я не зрозумів, а потім сказала:

– Тепер ти в моїх руках! І я нашлю на тебе чари, і ти скам'янієш!

І я в ту саму мить став таким, яким ти мене бачиш, і відтоді не можу ні встати, ні сісти і не знаю, живий я чи мертвий.

А дружина після того зачарувала ще й місто з усіма його базарами й садами – обернула місто на ставок. А що в нашому місті жили мусульмани, християни, іудеї та вогнепоклонники, то вона обернула всіх їх на риб: білі риби – мусульмани, червоні – вогнепоклонники, блакитні – християни, жовті – іудеї. Чотири острови біля міста вона перетворила на гори, і гори ті оточують ставок. До того, вона катує мене: щодня завдає сто ударів батогом. А потім одягає на мої зранені плечі волосяну одежу і вже зверху накидає оцей розкішний каптан.

І юнак, розповівши про свою нещасливу долю, гірко заплакав.

– Ти додав турботи до моїх турбот! – мовив цар. – А де ж, юначе, та гробниця, в якій лежить поранений чарівник? І де твоя дружина?

– У тій кімнаті, що навпроти дверей, – відповів юнак. – Дружина приходить сюди вранці, зриває з мене одежу і шмагає батогом, а я плачу й кричу, але не можу відштовхнути її від себе. А вона, вдаривши мене сто разів, іде до чарівника з вином і зіллям. І так кожного ранку!

– Юначе! – вигукнув цар. – Я не завагаюсь зробити добре діло, і люди будуть згадувати мене добром!

Цар розмовляв із зачарованим юнаком, поки настала ніч і їм схотілося спати. На світанку цар прокинувся, встав і, взявши меча, попрямував до гробниці, де сидів чорношкірий раб-чарівник. Там він побачив свічки, курильниці й посудини для олії.

Підійшовши до раба, цар змахнув мечем, зарубав його, відніс до колодязя, що був у палаці, і кинув туди.

Казка про рибалку

Повернувшись, цар ліг у гробницю, накрийся рабовим ганчір'ям, а поряд поклав свого вірного меча.

По недовгім часі з'явилася чаклунка. Вона зірвала каптан зі свого чоловіка й почала шмагати його батогом.

– Пожалій мене! – благав юнак. – Чи мало ще мені муки!

Але дружина вигукнула:

– А ти пожалів мого володаря?

І вона била юнака, аж поки стомилась, а тоді накинула на його зранені, скривавлені плечі розкішний каптан. А потім узяла келих з вином, чашку з цілющим зіллям і попрямувала до гробниці.

– О володарю, скажи мені що-небудь! – мовила вона плачучи. – Поговори зі мною!

Цар, змінив голос і сказав мовою чорних людей:

– Ох, ох, немає в мене ні сили, ні снаги!

Почула ці слова дружина-чаклунка і аж знетямилася з радощів. Оговтавшись, вона сказала:

–  О володарю, невже ти заговорив? Невже це правда?! Мені не віриться...

І цар відповів кволим голосом:

–  А хіба ти заслуговуєш на те, щоб з тобою хто-небудь говорив?

– А чому б і ні? – спитала чаклунка.

А тому, що ти щодня катуєш свого чоловіка, а він кличе на допомогу від світу до смерку й не дає мені спокійно спати, проклинаючи і тебе, і мене, – сказав цар. – Якби не це, я, мабуть, давно видужав би. Тим-то я й не розмовляю з тобою.

– Якщо ти хочеш, я зніму з нього чари, – мовила чаклунка.

– Визволи його і дай нам спокій, – відповів цар.

– Слухаю і корюся! – сказала вона, подалася до кімнати, в якій сидів юнак, узяла чашку з водою й почала над нею чаклувати. Вода в чашці забулькотіла, закипіла, мов у казані над вогнем.

Чаклунка покропила тією водою юнака й мовила:

– Заклинаю тебе всім, що я тут казала-примовляла: якщо ти наполовину скам'янів од моїх чарів, то прибери тепер ту подобу, в якій був!

Юнак ураз стріпнувся і скочив на рівні й зрадів великою радістю.

Але чаклунка сказала:

– Забирайся звідси і не повертайся ніколи, бо я тебе вб'ю!

І юнак вийшов з кімнати, а вона побігла до гробниці.

– О володарю, тепер ти можеш вийти! – вигукнула вона.

І цар відповів кволим голосом

– Ти вибавила мене від лихої гілки, але не вибавила від лихого кореня! Що мені з того?

– О володарю, який же це корінь? – спитала вона.

І цар вигукнув:

– Горе тобі! Корінь – це городяни цього міста і чотирьох островів! Опівночі риби завжди випливають на поверхню ставка й волають про допомогу і проклинають тебе й мене. Через це і не можу я видужати. Звільни їх від злих чарів! А потім вертайся сюди, візьми мене за руки й підніми – і я одужаю.

І коли чаклунка почула слова царя (а вона думала, що це і є чорний раб-чарівник), вона дуже зраділа й вигукнула:

– О володарю, я все зроблю, як ти кажеш!

І вона побігла до ставка, зачерпнула з нього води й почала над нею чаклувати, – і риби враз заплюскотіли й вийшли з води, і чари з них спали, і вони обернулись на людей, а ставок – на місто, а гори – на острови. В місті завирувало життя.

Казка про рибалку

– О володарю, подай мені руку і встань! – вернувшись, мовила чаклунка.

– Підійди ближче! – ледве чутно озвався цар.

І коли вона підступилася до нього, цар вихопив меч, вдарив її в груди – і вона впала мертва.

Цар вийшов із палацу й побачив зачарованого юнака, який стояв, чекаючи на нього, і привітав його з порятунком. Юнак поцілував своєму рятівникові руку і подякував йому, а цар спитав:

– Хочеш жити тут чи підеш зі мною в моє місто?

– О царю часу, – відповів юнак, – а чи знаєш ти, скільки звідси до твого міста?

– Два з половиною дні пішки, – мовив цар.

– О царю, якщо ти спиш, то прокинься! Подорожньому треба йти до твого міста цілий рік! Ти ж подолав цю відстань за два з половиною дні лише тому, що місто було зачароване. Але не турбуйся, я не залишу тебе!

– Слава ласкавій долі! Ти станеш мені за сина – адже я не маю дітей! – зрадівши, вигукнув цар.

І вони обнялися, радісні і щасливі, а потім повернулись до палацу, і юнак, який позбувся злих чарів, наказав своїм вельможам збиратися й приготувати все, що потрібно для тривалої подорожі.

За десять днів вони вирушили в путь. Разом із ними їхали п'ятдесят невільників, які везли подарунки.

Їхали вони вдень і вночі цілий рік. Доля була до них ласкава і берегла їх від небезпек, і нарешті вони добулися до міста, куди прямували, і вислали вперед гінця, щоб той сповістив візира про їхнє щасливе прибуття. Візир, який уже втратив надію побачити свого царя, вийшов йому назустріч з усіма його воїнами.

Прибувши до палацу, цар сів на трон і почав розповідати візирові та придворним про свої дивовижні пригоди, а ті, його вислухавши, зчудувалися і ще раз привітали царя із щасливим поверненням.

Потім цар роздав своїм придворним нагороди і сказав візирові:

– Хай покличуть рибалку, який приносив мені рибу.

Негайно послали по строго рибалку, який допоміг звільняти місто від злих чарів, і коли його привели, цар щедро обдарував його й розпитався, як рибалці ведеться і чи є в нього діти.

Рибалка сказав, що має двох дочок і сина.

Цар звелів привести їх до палацу й одружився з однією дочкою, юнакові віддав другу дочку, а сина зробив своїм скарбником. Потім він наставив візира царем у місто на чорних островах і вирядив туди ще й тих п'ятдесят невільників, що приїхали з юнаком. Візир поцілував цареві руки і не гаючись вирушив у дорогу.

А рибалка жив, горя-біди не знаючи, і мав славу найбагатшого чоловіка свого часу, а дочки його були дружинами царів, аж поки прийшла до них смерть.

Сторінки:   1    2    3    4    5   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова








Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку 4149499149111393

© 2015-2021 Валерія Воробйова