Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Кароліна і дорослі

Сюзанна Пру

Переклад українською – Віктор Омельченко
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Н.Казакова

Розділи:   I    II    III    IV    V    VI    VII    VIII    IX    X    XI    XII

XII

Коли Кароліна прокинулась, сонце вже підбилося височенько.

Вона подивилася на дзеркальну шафу і спершу нічого не помітила. Підійшовши ближче, побачила на дзеркалі легенький слід у формі людського тіла. Його було ледве видно. Хтось інший його і не помітив би, але Кароліна знала – то лишився на дзеркалі шрам від рани, якої вона йому завдала.

Дівчинка швиденько вмилася й побігла подякувати Адонісові хоча б усмішкою.

Годинник цокав спокійно, ніби нічого не сталося.

У будинку стояла тиша, але не сонна тиша щасливого спокою, а сумна тиша хвороб і жалоби.

Дідусеві не покращало.

Марієтта кутиком фартуха витирала очі; бабуся, склавши на колінах руки, сиділа згорблена й мовчазна.

Нікого більше не було. Може, мама, тато й тітоньки сидять біля дідусевого узголів’я?

Кароліна боязко запитала про дідусеве здоров’я, але бабуся лише похитала головою.

Дівчинка подумала, що треба якнайшвидше знайти совеня, коли вона хоче врятувати дідуся від наглої смерті.

Фонтан був далеко в глибині садка. Його оточував обмурівок з каміння і щебеню, що в багатьох місцях вилущився.

Кароліна часто чула від дідуся, що той фонтан тільки приваблює. комарів і що його давно треба зруйнувати. Але всі заперечували. Їм подобався фонтан з лев’ячою головою, з пащі якої день і ніч тік водяний струмочок.

Як це їй не спало на думку вчора пошукати тут совеня!

Вона обійшла фонтан – повільно, вдивляючись в кожен кущик, що росли навколо нього, в обмурівок; потім присіла й обмацала кожну дірку в камінні. Совеняти ніде не було.

Час минав. Можливо, дідусеві ще погіршало, а совеня не знаходилось!

Кароліна скинула сандалі й перелізла через кам’яний обмурівок. Дно фонтана було трохи замулене й грузьке, і дівчинка ступала дуже обережно, щоб не посковзнутися і не впасти.

І все ж таки вона не втрималась, хитнулася й шубовснула в воду.

Вода скаламутилась, по її поверхні попливли травинки, листочки, гілочки; тоненькі й покручені, мов волосся русалок, водорості захилитались біля Кароліниних ніг. Їй треба було на щось спертися, аби підвестися. Вона окинула очима обмурівок і кущі ожини. От би вхопитися за гілку! Та вона не могла дотягнутися, рука її діставала тільки до лев’ячої голови. Дівчинка вхопилася за цю голову й почала підводитись. Однак голову було поставлено дуже давно, і вона так потріскалась од сонця та дощів, що не витримала Кароліниної ваги, і дівчинка знову впала у воду.

Вона трохи забилася, але навіть не подумала про це, бо за лев’ячою головою раптом угледіла грудочку – оксамитово-сіру! Грудочка ворухнулася. Совеня! Воно змахнуло крилами й розплющило круглі золотисті очі.

Дідусеве совеня знайшлося! Яка радість! Аби тільки воно не знялося й не полетіло...

Совеня, може, і хотіло б утекти, але не могло: його ніяк не піднімали мокрі крила. Воно сиділо на обмурівку й кричало:

– Ух, ух, ух, ух, ух!

Кароліна рвонулася – де й узялася сила! – підскочила до совеняти, миттю скинула фартушок і накрила ним совеня.

Приголомшена пташка трохи поборсалась і затихла.

Кароліна понесла її додому.

Побачивши Кароліну – босу, з мокрим зібганим фартушком у руках, – бабуся аж зойкнула. Та хай би вона хоч сердилася, хоч сварилася, хоч гримала – Кароліні було байдуже. Вона прожогом кинулась до дідусевої кімнати. Дівчинка наче й не почула татового зауваження, щоб вона ходила тихше.

Вона підбігла до ліжка, на якому куняв блідий схудлий дідусь із чорними колами під очима.

Кароліна розгорнула фартушок, узяла совеня й посадила його дідусеві на груди.

Совеня радісно ухнуло: воно, певно, було щасливе, що знову опинилося біля свого гніздечка. Ще мить – і воно впурхнуло у віконечко на дідусевих грудях і згорнулося клубочком у дідусевому серці.

Дідусь розплющив очі. Його обличчя враз проясніло, порожевіло. Він усміхнувся до Кароліни й, зблиснувши очима, сказав, що охоче чого-небудь поїв би. Чи не зосталося полуниць, що їх він учора хтозна-чому не схотів їсти?

Він підвівся з подушки й сказав, що почуває себе вже краще, цілком добре себе почуває – він зовсім одужав.

Кароліна весело засміялася. І коли її посварили за те, що вона боса і в мокрому фартушку, то засміялася ще голосніше, і її мало не покарали. Але, побачивши здорового дідуся, вмить забули про кару.

День минув дуже весело. Час від часу Кароліна ніжно поглядала на дідуся – адже це завдяки їй він знову був у сімейному колі! Вона вже геть забула, що це через неї він захворів. Тепер Кароліна почувала, що дідусь їй рідніший, ніж будь-кому іншому. І вона подала йому руку, щоб разом піти погуляти.

За обідом, обчищаючи персика, дідусь несподівано спитав: А що зі мною все-таки було?

– Навіть лікар нічого не розуміє, – докинув тато.

А радісно збуджена Кароліна сміливо сказала:

– Ти втратив був пташку, що зберігала молодість у твоєму серці.

Дорослим це здалося дуже дотепним жартом.

Вечір минув спокійно. В домі витав дух злагоди і щастя. Якби не дідусева хвороба, ніхто б цього й не відчув; та оскільки добре цінується лиш тоді, коли зазнаєш лихого, всім тепер дихалось легше. І Кароліна, либонь, уперше подумала: як гарно, коли біля тебе люблячі рідні...

Коли настав час спати, Кароліна, перш ніж іти до себе в кімнату, зупинилася перед Адонісом.

– Ну як, Кароліно, чи не забагато було в тебе пригод? – спитав Адоніс. – Тік-так, тік-так...

– Ти вже не сердишся на мене? – спитала Кароліна.

– Я ніколи по-справжньому на тебе не сердився. Тік-так, тік-так... Я добре знаю дітей. Сподіваюсь, те, що сталося, буде для тебе добрячим уроком.

– Звичайно, любий Адонісе! – відповіла Кароліна.

– Тік-так, тік-так, тік-так, – цокав годинник. – Колись тобі здаватиметься, що все це тобі приснилося. Я знаю – так було завжди, відколи я стою в цьому домі.

– А щось таке траплялося з іншими дітьми, які росли в цьому домі?

– Аякже! Однак не сподівайся, що вони можуть тобі щось розповісти тепер, відколи виросли. І ти також виростеш, Кароліно, адже ти так швидко ростеш! Скоро станеш дорослою дівчиною. Міряючи все життя час, я маю його...

– А мені не дуже хочеться рости, – сказала Кароліна.

– Невже ти хочеш назавжди лишитися такою, як нині, такою, як оті діти із задзеркальної країни?

– Ой, ні! – вигукнула дівчинка.

– Отож ти виростеш. І це буде чудово... А коли ти станеш дорослою, в тебе будуть діти.

– Я ніколи їх не сваритиму, – сказала Кароліна.

– Ха-ха-ха-ха! – засміявся Адоніс.

Потім він знову став серйозним.

– Яз ними розмовлятиму вночі, – сказав Адоніс. – Ти про це не знатимеш. Ти навіть забудеш, що я вмію розмовляти, і вважатимеш, що я – лише старий механічний пристрій для вимірювання часу. Саме так! І не суди надто суворо дорослих, бо й сама колись станеш дорослою.

– А яка пташка буде в мене? – спитала Кароліна.

– Про це дізнаються вже твої діти, – відповів Адоніс.

Він випростався в своїй дерев’яній тозі, і Кароліна збагнула – їхню розмову скінчено. Адоніс більше нічого не скаже.

Розділи:   I    II    III    IV    V    VI    VII    VIII    IX    X    XI    XII

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова