|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Про Марійку і зубну щітку
С.Могілевська
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Вовікова
Поки Марійка була маленькою, сама вона зуби не чистила і зубної щітки у неї не було.
Але, коли їй виповнилося три роки, бабуся сказала:
– Тепер ти велика дівчинка, тобі треба щодня чистити зуби. Ось тобі щіточка і зубний порошок.
Ручка у цієї зубної щітки була дуже гарна – прозора, жовта. А сама вона була така ж велика, як у дорослих.
– Дякую! – зраділа Марійка. – Зараз я буду чистити зуби!
І не встигла бабуся озирнутися, як Марійка відкрила коробку з зубним порошком, занурила у порошок щітку і...
– Фе! Гидота! – Щітка виявилася колючою, а порошок такий несмачний!
– Не хочу я чистити зуби! – розсердилася Марійка. – Ніколи не буду! – І вона кинула на підлогу свою нову зубну щітку.
А далі – ще більше! І вмиватися Марійка раптом не захотіла. І причесати себе не дозволила бабусі. Ось які пішли вреднощі!
– Що ж, – сказала тоді бабуся, – залишайся нечепурою і бруднулею. На твої брудні руки аж дивитися не хочеться!
З цими словами бабуся пішла, навіть двері за собою зачинила.
Марійка глянула на свої руки, а на них, дійсно, аж дивитися не хочеться. "Доведеться вимити", – подумала вона. Залізла на стулку, взяла мило, абияк намилила руки...
І тільки-но зібралася сполоснути їх водою, аж дивиться – на долоньці сидить мильна бульбашка. Манюсінька. Навіть менша за горошинку. Сидить, уся переливається, на Марійку поглядає і наче всміхається.
– Ну тебе! – образилася Марійка і пустила на бульбашку воду з крана.
А вона все одно сидить, не змивається. Потрусила рукою, а вона не струшується.
Тоді Марійка почала здувати бульбашку. А вона як почала роздуватися! Спершу стала як яблуко. Потім як футбольний м'яч. А потім ще більшою.
Злякалася Марійка. Ще ніколи вона не бачила таких мильних бульбашок. Вона хотіла забрати від неї руки. Але ж ні! Руки у неї раптом зовсім приклеїлися до бульбашки міцно-міцно.
Тут прочинилися двері, повіяв вітерець, протягом підхопив бульбашку, і вона разом із Марійкою вилетіла у розчинене вікно.
– Бабусю, бабусю!.. – закричала Марійка.
Проте бабуся була десь далеко і не бачила, як Марійка разом із мильною бульбашкою вже летіла над дахами будинків. А мильна бульбашка підняла Марійку аж до хмар. Потім ще вище. І ось хмари опинилися внизу. Вони були схожі на густу мильну піну.
Зі страху Марійка ще сильніше вчепилася в бульбашку, а вона все ж таки була мильною, неміцна і одразу розлетілася на тисячі крихітних крапель.
Охнув, Марійка шкереберть полетів вниз. Впала вона на щось дуже м'яке, у якусь білу куряву. А пахла ця курява м'ятою.
Дівчинка анітрохи не забилася, тільки скрикнула і тут же голосно чхнула.
Раптом поруч теж хтось чхнув. Раз чхнув. Другий раз чхнув. Третій...
Марійка подивилася: хто це тут?
А знизу пролунав тоненький голос:
– Ачхи! Це я.
Марійка подивилася вниз і побачила свій власний гребінець. Він бігав навколо неї, наче стонога.
– Ти звідки взявся? – здивувалася Марійка.
– "Звідки, звідки"! З твоєї кишені випав. Усе через тебе... – сердито почав гребінець, але, не договоривши, знову зачхав.
Марійка перелякано озирнулась:
– Де це ми?
– Ми у пустелі зубного порошку, хіба сама не бачиш? – сердито відповів гребінець. – От не хотіла вмиватися, не хотіла зачісуватися, не хотіла чистити зуби, кинула свою зубну щітку, тепер сиди тут до самої старості!
– Я не хочу сидіти тут до самої старості! – заплакала Марійка. – Я додому хочу! До бабусі.
Шкода стало гребінцю Марійки. Він подумав і сказав:
– Не знаю, що нам робити! Може, піти до зубної щітки? Вона тут королева!
– Тоді скоріш ходімо до цієї королеви, до зубної щітки! – закричала Марійка.
Але куди їм йти, вони не знали, тому пішли світ за очі, сподіваючись когось зустріти та розпитати дорогу.
Що й казати, важко їм було йти по пустелі зубного порошку. Адже порошок сипучий, м'який. Марійка і гребінець то грузли по щиколотку, то провалювалися до колін. А одного разу обидва скотилися з білого пагорба у яму та насилу звідти вилізли.
– Ох, я далі не піду! Я втомилася! – запхикала Марійка.
Але гребінець повернувся до неї і крикнув радісним голосом:
– Попереду вода та чиясь хатка! Не плач!
Ще трохи, і вони вийшли на берег мильної річки. Вода у цій річці була перламутрова, а біля берега вкрита піною з мильних бульбашок.
Біля самої річки стояла чистенька біла хатка. Дах на ній теж був білий, з гарної пластмаси, а шибки у віконцях такі прозорі, наче їх зовсім немає.
У хатці жила тітонька мочалка.
Відчинивши віконце, вона одразу побачила Марійку і сплеснула руками: ніколи раніше їй не доводилося зустрічати таких замурзаних дівчат.
– Гей, дівчинко-замазура! – крикнула вона. – Чого тобі треба?
Марійка підійшла ближче і чемно запитала:
– Чи не знаєте ви, як нам пройти до королеви Зубної Щітки?
– Люба моя, дорога одна – відповіла тітонька мочалка, – через мій сад. Тільки таку нечепуру я туди не пущу. Спочатку тебе треба вимити.
– Ні, – сказала Марійка, – митися я не стану.
– Що ти, що ти! – захвилювався гребінець. – Адже іншої дороги немає! Хіба ти хочеш залишитися тут назавжди?
Марійка подумала, подумала і, що поробиш, – погодилася. Їй не хотілося на все життя залишатися у пустелі зубного порошку.
Але вона все ж таки сказала тітоньці мочалці:
– Тільки нехай вода буде не дуже гаряча, і нехай мило не лізе в очі, а ви мене, будь ласка, не тріть надто сильно!
– Гаразд! – Тітонька мочалка заметушилася: адже вона так любила всіх мити.
Спочатку тітонька мочалка притягла з мильної річки одне відро води. Потім друге. Потім третє.
– Для однієї дівчинки, мабуть, вистачить!
Ото вже вона її мила-мила, терла-терла, водою поливала-поливала і все примовляла:
– От яка чистенька, яка гарненька дівчинка вийшла! Таку можна і через мій сад пустити.
А сад у тітоньки мочалки був ось який: на грядках у неї росли червоні губки, на клумбах – різнокольорові шматки мила і дивовижні квіти. На їх стеблинках були невеличкі краники. Повернеш такий краник ліворуч – і одразу з квітки на тебе бризне холодний душ; повернеш праворуч – поллє теплий.
Тітонька мочалка провела Марійку з гребінцем через увесь сад, відчинила їм хвіртку і говорить:
– Бачите цю білу стежку?
– Бачимо, – відповіли обидва.
– От і йдіть нею все прямо та прямо. Нікуди не звертайте і прийдете до гребінцевого лісу. Там вам скажуть, куди йди далі.
Попрощалися наші мандрівники з тітонькою мочалкою, побігли по білій стежці. Та хіба ж це стежка була? Дуже вона була схожа на мохнатий рушник.
Нарешті вдалині показався ліс. Гребінець щодуху побіг туди. Марійка ледве встигала за ним.
Ох і дива були у цьому гребінцевому лісі! У кожного дерева на гілках замість листочків росли гребінці. Вони були не тільки зелені, а й різні – і помаранчеві, і жовті, і червоні, і яскраво-блакитні.
Марійка зупинилася на узліссі. Їй страшно було увійти в цей незвичайний ліс.
– Іди сміливіше, заходь, не бійся! – квапив її гребінець і підштовхував до лісу.
Але, тільки-но Марійка опинилася під деревами, як вони заворушили своїми гілками, а гребінці заходилися пригладжувати та розчісувати Марійкове сплутане волосся.
Спочатку Марійці було дуже боляче, але чим далі вона йшла, тим легше ставала дорога, тим м'якіше торкалися її листочки-гребінці.
Волосся у дівчинки стало гладеньким, блискучим і закрутилося на кінчиках кільцями.
– Ну от, – сказав гребінець, – тепер тобі можна й показатися королеві Зубній Щітці.
Попереду, на високій білій горі, Марійка побачила дивний палац. Він був побудований із різних коробок – круглих, чотирикутних, маленьких, великих. Були там зелені, сині і різнокольорові коробки. Коробки з картинками і без картинок. На кожній було написано: "Зубний порошок". А біля входу, наче круглі колони, стояли тюбики з написом "Зубна паста".
По залах палацу гуляли безліч зубних щіток. Марійка аж злякалася – стільки їх було!
Раптом Марійка побачила саму королеву. Вона впізнала її одразу. Це була найгарніша зубна щітка – жовта, прозора. І на ній була корона.
Королева Зубна Щітка побачила Марійку.
– Підійди-но сюди! – наказала вона.
Марійка зовсім злякалася. Ох, що буде, якщо королева дізнається, що свою зубну щітку вона кинула на підлогу?
– Підійди, підійди сюди, – знову покликала суворим голосом королева.
У Марійки сильно забилося серце. Але вона все ж таки підійшла.
– Чи будеш тепер вмиватися? – запитала королева Марійку.
– Буду, – пошепки відповіла Марійка.
– А зачісуватися?
– Теж буду.
– А зуби чистити?
"Ох, зараз спитає про мою зубну щітку!" – подумала Марійка і швидко, скоромовкою промовила:
– І зуби я тепер буду чистити.
– Вранці і ввечері! – нагадала королева Зубна Щітка і додала: – Візьми собі цього носовичка.
– Дякую, – чемно подякувала Марійка і вже хотіла покласти носовичка у кишеню фартуха...
Аж раптом, звідки й взявся, здійнявся вітер. Носовичок злетів, разом із ним Марійка, а разом із Марійкою і гребінець. Усе вище, вище, у хмари...
І не встигла Марійка отямитися, як ось... вона вже вдома, а бабуся їй говорить:
– Яка ж у мене велика і розумна внучка! А як добре навчилася сама зачісуватися, вмиватися і чистити зуби! Таку можна і в дитсадок відправляти!
Відтоді Марійка сама присувала стулку до раковини, сама залазила на неї, сама відкривала кран, брала своє мило і вмивалася. А потім брала гребінець і зачісувалася. Тільки коси їй заплітала бабуся або мама. Адже коси заплітати це надто складно!
А свою нову зубну щітку Марійка поставила у блакитну склянку і кожного дня говорила їй: "Доброго ранку!" і "На добраніч!".
І ніколи не забувала чистити зуби.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова