Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Г.К.Андерсен

Калоші щастя

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Харькова

Розділи:   1    2    3    4    5    6   

6. Найкраще, що зробили калоші

На другий день, рано вранці, коли писар ще лежав у ліжку, у двері постукали, і увійшов його сусід, який знімав кімнату на тому ж поверсі, – молодий студент-богослов.

– Позич мені, будь ласка, свої калоші, – сказав він. – Хоч в саду і вогко, та вже так яскраво світить сонечко. Хочу піти туди викурити люльку.

Калоші щастя

Він узув калоші і вийшов у сад, в якому росло тільки два дерева – слива і груша; втім, навіть настільки убога рослинність в Копенгагені велика рідкість.

Студент походжав взад і вперед по доріжці. Час був ранній, всього шоста година ранку. На вулиці заграв ріжок поштового диліжанса.

– О, подорожувати, подорожувати! – вирвалося у нього. – Що може бути краще! Це межа моїх мрій. Якби вони здійснилися, я б тоді, напевно, вгамувався і перестав метатися. Як хочеться поїхати подалі звідси, побачити чарівну Швейцарію, поїздити по Італії!

Калоші щастя

Добре ще, що калоші щастя виконували бажання негайно, а то б студент, мабуть, забрався занадто далеко і для себе самого, і для нас з вами. Тієї ж миті він уже подорожував по Швейцарії, сидячі у поштовому диліжансі разом з вісьмома іншими пасажирами. Голова в нього тріщала, шию ломило, ноги затекли і боліли. Він не спав, але був у стані якогось болісного заціпеніння. У правій кишені у нього лежав акредитив, у лівій – паспорт, а в шкіряному мішечку на грудях було зашито кілька золотих. Варто було нашому мандрівникові клюнути носом, як йому відразу ж починало ввижатися, що він вже втратив якийсь зі своїх скарбів, і тоді його брала дрижа, а рука судомно описувала трикутник – справа наліво і на груди, – щоб перевірити, чи все ціле. У сітці над головами пасажирів бовталися парасольки, палиці, капелюхи, і все це заважало студенту насолоджуватися прекрасним гірським пейзажем.

Природа тут була похмура, сувора і велична. Хвойні ліси, що вкривали захмарні гірські вершини, здалеку здавалися просто заростями вересу. Пішов сніг, подув різкий, холодний вітер.

Калоші щастя

– Ух! – зітхнув студент. – Якби ми вже були по той бік Альп! Там тепер настало літо, і я, нарешті, отримав би за акредитивом свої гроші. Я так за них боюся, що вся ця альпійська краса перестала мене полонити. Ах, якби я вже був там!

І він негайно опинився в самому серці Італії, десь на дорозі між Флоренцією і Римом. Останні промені сонця осяяли велике озеро, що лежало між двома темно-синіми пагорбами, перетворюючи його води на розплавлене золото. Виноградні лози мирно обвивали одна одну своїми зеленими батогами. Біля дороги, під покровом запашних лаврів, чарівні напівголі діти пасли стадо чорних як смола свиней. Так, якби описати цю картину як слід, всі б тільки й твердили: "Ах, чудова Італія!" Але, як не дивно, ні богослов, ні його супутники цього не помічали. Тисячі отруйних мух і комарів хмарами носилися в повітрі; даремно мандрівники обмахувалися миртовими гілками, комахи все одно кусали і жалили їх. У кареті не було людини, в якої б не розпухло все обличчя, покусане в кров. У коней був ще більш нещасний вигляд: бідних тварин густо обліпили величезні зграї комах, тож кучер час від часу злазив з козел і відганяв від коней їхніх мучителів, але вже через мить налітали нові полчища. Скоро сонце зайшло, і мандрівників охопив пронизливий холод – хоча й ненадовго, але все одно це було не дуже приємно. Зате вершини гір і хмари забарвилися у неймовірно красиві зелені відтінки, що відливають блиском останніх сонячних променів. Ця гра фарб не піддається опису, її треба бачити. Видовище дивовижне, всі з цим погодилися, але в шлунку в кожного було порожньо, тіло втомилося, душа жадала притулку на ніч, а де його знайти? Тепер усі ці питання займали мандрівників набагато сильніше, ніж краса природи.

Калоші щастя

Незабаром карета під'їхала до самотнього готелю.

Калоші щастя

Біля його воріт сиділо безліч жебраків-калік: одні каліки осліпли; в інших висохли ноги – вони повзали на руках; у третіх на знівечених руках не було пальців.

– Пане, допоможіть нещасним! – хрипіли вони, показуючи свої потворні кінцівки.

Мандрівників зустріла господиня готелю, боса, нечесана, в брудній кофті. Двері до кімнат трималися на мотузках, під стелею літали кажани, цегляна підлога була вся у дірках, а сморід стояв такий, що важко було дихати...

– Краще вже нехай вона накриє нам стіл у стайні, – сказав хтось із мандрівників. – Там, принаймні, знаєш, чим дихаєш.

Відчинили вікно, щоб впустити свіжого повітря, але тут до кімнати простяглися висохлі руки, і почулося одвічне виття:

– Пане, допоможіть нещасним!

Стіни кімнати були суцільно пописані, і половина написів лаяла "чарівну Італію".

Принесли обід: водяниста юшка з перцем і прогірклою олією, потім приправлений нею же салат і, нарешті, несвіжі яйця і смажені півнячі гребінці; і навіть вино здавалося не вином, а якоюсь мікстурою.

На ніч двері забарикадували валізами, і одному мандрівникові доручили стояти на варті, а решта поснули. Вартовим був студент-богослов. Ну і задуха стояла в кімнаті! Спека нестерпна, комарі, а тут ще нещасні, які стогнали уві сні, заважаючи заснути.

– Так, подорожувати, звичайно, було б не погано, – зітхнув студент, – якби у нас не було тіла. Хай би воно лежало собі та відпочивало, а дух літав би, де йому завгодно. Бо, куди б я не приїхав, всюди туга гризе моє серце. Хотілося б чогось більшого, ніж миттєва радість буття. Так, так, більшого, найвищого! Але де воно? В чому? Що це таке? Ні, я ж знаю, чого прагну, чого хочу. Я хочу прийти до кінцевої і найщасливішої мети земного буття, найщасливішої з усіх!

Калоші щастя

І тільки він вимовив останні слова, як опинився у себе вдома. Він лежав мертвий. Його бажання здійснилося: тіло його відпочивало, а душа мандрувала.

Калоші щастя

У кімнаті з'явилися дві жінки. Ми їх знаємо: то була фея Печалі і помічниця феї Щастя, і вони схилилися над померлим.

Калоші щастя

– Ну, – запитала фея Печалі, – багато щастя принесли людям твої калоші?

– Що ж, тому, хто лежить тут, вони принаймні дали вічне блаженство! – відповіла помічниця феї Щастя.

– О, ні, – сказала фея Печалі. – Він сам пішов зі світу раніше свого терміну. Він ще не настільки зміцнів духовно, щоб оволодіти тими скарбами, якими повинен був оволодіти за самим своїм призначенням. – І вона зняла калоші зі студента.

Калоші щастя

Смертний сон перервався. Мрець воскрес і встав. Фея Печалі зникла, а з нею і калоші. Напевно, вона вирішила, що тепер вони мають належати їй.

Розділи:   1    2    3    4    5    6   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова