Г.К.Андерсен

Калоші щастя

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Харькова

Розділи:   1    2    3    4    5    6   

4. "Головоломка". Декламація. Абсолютно незвичайна подорож

Вхід до міської лікарні у Копенгагені відокремлюють досить високі грати з товстих залізних прутів. Прути ці розставлені так рідко, що багато практикантів, якщо тільки вони худорляві, примудряються протиснутися між ними, якщо їм заманеться у невизначену годину вибратися до міста. Найважче їм просунути голову, отже і в цьому випадку, як, втім, нерідко буває в житті, великоголовим доводилося найважче... Ну, для вступу про це досить.

Цього вечора в лікарні якраз чергував один молодий медик, про якого хоч і можна було сказати, що "голова в нього більша", проте... лише в самому прямому сенсі цього слова. Йшов проливний дощ; однак, не зважаючи на негоду і чергування, медик все ж таки вирішив збігати до міста з якихось там невідкладних справ, – хоча б на чверть годинки. "Немає сенсу, – думав він, – зв'язуватися з двірником, якщо можна легко пролізти крізь грати". У вестибюлі все ще валялися калоші, забуті сторожем. В таку зливу вони були дуже доречними, і медик узув їх, не здогадуючись, що це калоші щастя.

Тепер залишилося тільки протиснутися між залізними прутами, чого йому жодного разу не доводилося робити.

– Господи, тільки б просунути голову, – промовив він.

І тієї ж миті голова його, хоча й дуже велика, щасливо проскочила між прутами, – не без допомоги калош, зрозуміло.

Тепер справа була за тулубом, але йому ніяк не вдавалося пролізти.

– Ух, який я товстий! – сказав студент. – А я ж гадав, що просунути голову буде найважчим. Ні, не пролізти мені!

Він хотів було відразу ж втягнути голову назад, але вона безнадійно застрягла, і він міг лише крутити нею скільки завгодно і без всякої користі. Спочатку медик просто розсердився, але незабаром настрій зіпсувався вкрай; калоші поставили його просто в жахливе становище.

На жаль, він ніяк не здогадувався, що треба побажати звільнитися, і скільки не крутив головою, вона не пролазила назад. Дощ все лив і лив, і на вулиці не було ані душі. До дзвоника, яким можна було б викликати двірника, ніяк не дотягнутися, а сам звільнитися він не міг. Він думав, що, чого доброго, доведеться простояти так до ранку: адже тільки вранці можна буде послати за ковалем, щоб він перепиляв грати. І навряд чи вдасться перепиляти їх швидко, а на шум набіжать школярі, всі навколишні жителі, – так, так, набіжать і будуть витріщатися на медика, який скорчився, наче злочинець біля ганебного стовпа...

– Ой, кров так і приливає до голови. Ні, я так збожеволію! Так, так, з'їду з глузду! Ох, тільки б мені звільнитися!

Давно вже треба було б медику сказати це: тієї ж хвилини голова його звільнилася, і він стрімголов кинувся назад, абсолютно збожеволівши від страху, який завдали йому калоші щастя.

Але якщо ви думаєте, що цим справа й скінчилася, то глибоко помиляєтеся. Ні, найгірше ще попереду.

Минула ніч, настав другий день, а по калоші все ніхто не приходив.

Увечері у маленькому театрі, розташованому на вулиці Канніке, давали виставу. Глядацький зал був повний. У числі інших артистів один читець продекламував вірш під назвою "Бабусині окуляри", мова в ньому йшлася про чудові окуляри, що коли їх вдінеш, то починаєш бачити, що відбувається в серці у людини, її думки та бажання.

Декламував читець пречудово, в залі загриміли оплески.

Серед публіки був і наш злощасний медик. Він, здавалося, вже забув свої пригоди, пережиті минулої ночі. Вирушаючи до театру, він знову взув калоші, – їх поки ніхто не затребував, а надворі було вогко, тож вони могли ще добре послужити йому. І вони послужили!

Вірші справили велике враження на нашого медика. Йому дуже сподобалася їхня ідея, і він подумав, що добре було б роздобути такі окуляри. Трохи потренувавшись, можна було б навчитися читати в серцях людей.

"Узяти б, скажімо, глядачів першого ряду, – думав він, – і подивитися, що робиться у них в серці, – має ж бути туди якийсь вхід, наче в магазин. Ото б я надивився!

Сказано – зроблено! Тільки побажай – от і все, що треба калошам щастя. Медик раптом увесь якось зіщулився, став зовсім крихітним і почав свою незвичайну подорож по серцях глядачів першого ряду.

Перше серце, в яке він потрапив, належало одній дамі, але бідолаха медик спочатку подумав, що опинився в ортопедичному інституті, де лікарі лікують хворих, видаляючи різні пухлини і виправляючи потворності. Виявляється, у серці цієї дами зберігалися зліпки, зняті з фізичних і моральних каліцтв усіх її подруг.

Медик швидко перебрався до іншого жіночого серця, – і на цей раз йому здалося, що він вступив у світлий великий храм. Над вівтарем літав білий голуб – втілення невинності. Медик хотів було схилити коліна, але йому треба було поспішати далі, у наступне серце, і тільки у вухах його ще довго звучала музика органу.

Він навіть відчув, що став кращим і чистішим, ніж був раніше, і гідний тепер увійти до наступного святилища, яке виявилося жалюгідною коміркою, де лежала хвора мати. Але у прочинені навстіж вікна линули теплі сонячні промені, чудові троянди, що розквітли в ящику під вікном, качали голівками, киваючи хворій; дві небесно-блакитні пташки співали пісеньки про дитячі радості, а хвора мати просила щастя для своєї дочки.

Потім наш медик рачки переповз до м'ясної крамниці; вона була завалена м'ясом, – і куди б він не сунувся, усюди натикався на туші. Це було серце однієї багатої, шановної людини, – її ім'я, напевно, можна знайти у міському довіднику.

Потім медик потрапив до кімнати із дзеркальними стінами. Посеред кімнати засідало на троні маленьке "я" володаря серця і захоплювалося своєю власною величчю.

Нарешті бідолашний медик вибрався з останнього серця і, зовсім не тямлячи себе, ще довго ніяк не міг зібратися з думками. У всьому він звинувачував свою нестримну фантазію.

"Бог знає, що таке! – зітхнув він. – Ні, безумовно, я божеволію. І яка тут спека! Кров так і приливає до голови. – Тут він згадав про свої вчорашні поневіряння біля лікарняної огорожі. – От коли я захворів! – подумав він. – Потрібно вчасно розпочати лікування. Кажуть, що в таких випадках найкорисніше – це руська лазня. Ах, якби я вже лежав на полиці".

І він, дійсно, опинився у лазні на верхній полиці, але лежав там зовсім одягнений, в чоботях і калошах, а зі стелі на обличчя йому крапала гаряча вода.

– Ой! – закричав він і побіг швидше прийняти душ.

Лазник теж закричав: він злякався, побачивши в лазні одягнену людину.

Наш медик, не розгубившись, шепнув йому:

– Не бійся, це я на парі, – але, повернувшись додому, першим ділом поставив собі один великий пластир зі шпанських мушок на шию, а інший на спину, щоб витягнути дур з голови.

На ранок вся спина в нього налилася кров'ю – от і все, чим його облагодіяли калоші щастя.

Розділи:   1    2    3    4    5    6