|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Read in English
Пастушка і сажотрус
Г.К.Андерсен
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Т.Сільваші
Чи бачили ви коли-небудь старовинну шафу, почорнілу від часу і прикрашену різьбленими завитками й листочками? Саме така шафа – прабабусин спадок – стояла у вітальні. Вона була цілком вкрита різьбленням – трояндами, тюльпанами та найвишуканішими завитками. Поміж них визирали оленячі голівки з гіллястими рогами, а всередині був вирізаний чоловічок на весь зріст.
На нього не можна було дивитися без сміху, та й сам він посміхався від вуха до вуха – усмішкою таку гримасу важко назвати. У нього були козлячі ноги, маленькі ріжки на лобі й довга борода.
Діти звали його обер-унтер-генерал-кригскомісар-сержант Козлоніг, тому що вимовити таке ім'я важко і дається такий титул не всім. Проте ж і вирізати таку фігуру не легко, але все ж таки вирізали.
Чоловічок дивився на піддзеркальний столик, де стояла гарненька порцелянова пастушка. Позолочені черевички, спідничка, граціозно підколота червоною трояндою, позолочений капелюх на голові та пастуший посох у руці – ну хіба не краса!
Поруч із нею стояв маленький сажотрус, чорний, як вугілля, але теж із порцеляни і такий само чистенький і гарненький, як і всі інші. Адже він лише вдавав сажотруса, і майстер однаково міг би зробити його принцом – все одно!
Він стояв граціозно, із драбиною у руках, і обличчя в нього було біло-рожеве, наче в дівчинки, і це було трохи неправильно, він міг би бути більш замурзаним. Стояв він зовсім поруч із пастушкою – як їх поставили, так вони й стояли. А якщо так, то вони взяли та заручилися. Парочка вийшла пречудова: обидва молоді, обидва з тієї ж самої порцеляни і обидва однаково крихкі.
Тут же поруч стояла ще одна лялька, втричі більша від них, – старий китаєць, що вмів кивати головою. Він був теж порцеляновий і називав себе дідусем маленької пастушки, от тільки доказів у нього не вистачало. Він стверджував, що вона повинна його слухатися, і тому кивав головою обер-унтер-генерал-кригскомісар-сержанту Козлоногу, який сватався до пастушки.
– Гарний у тебе буде чоловік! – сказав старий китаєць. – Схоже, навіть з червоного дерева. З ним ти будеш обер-унтер-генерал-кригскомісар-сержантшею. У нього цілісінька шафа срібла, не кажучи вже про те, що лежить у потаємних шухлядах.
– Не хочу до потаємної шухляди! – відповіла пастушка. – Кажуть, у нього там одинадцять фарфорових дружин!
– Ну то будеш дванадцятою! – сказав китаєць. – Вночі, тільки-но стара шафа заскрегоче, зіграємо ваше весілля, інакше не бути мені китайцем!
Тут він кивнув головою і заснув.
А пастушка розплакалася і, дивлячись на свого коханого – порцелянового сажотруса, сказала:
– Прошу тебе, втечемо зі мною світ за очі. Тут нам не можна залишатися.
– Заради тебе я готовий на все! – відповів сажотрус. – Підемо негайно ж! Адже я зможу прогодувати тебе своїм ремеслом.
– Тільки б спуститися зі столика! – сказала вона. – Я не зможу вільно дихати, поки ми не опинимося далеко звідси!
Сажотрус заспокоював її і показував, куди їй краще ступати своєю порцеляновою ніжкою, на який виступ чи позолочений завиток. Його драбина також стала їм у пригоді, і врешті-решт вони щасливо спустилися на підлогу.
Але, глянувши на стару шафу, вони побачили там страшенний переполох. Різьблені олені витягли вперед голови, виставили роги і крутили ними на всі боки.
А обер-унтер-генерал-кригскомісар-сержант Козлоніг високо підстрибнув і гукнув старому китайцю:
– Вони тікають! Тікають!
Пастушка і сажотрус злякалися і сховалися у підвіконний ящик.
Тут лежали розрізнені колоди карт, і було абияк встановлено ляльковий театр. На сцені йшла вистава.
Усі дами – бубнова і чирвова, трефова й пікова – сиділи в першому ряду й обмахувалися тюльпанами, а за ними стояли валети й намагалися показати, що і вони з двома головами, як усі фігури в картах. У п'єсі зображувалися страждання закоханої парочки, яку розлучали, і пастушка заплакала: це так нагадало її власну долю.
– Сил моїх більше немає! – сказала вона сажотрусові. – Йдемо звідси!
Але коли вони опинилися на підлозі і подивилися на свій столик, вони побачили, що старий китаєць прокинувся і розгойдується всім тілом – адже всередині в нього перекочувалася свинцева кулька.
– Ай, старий китаєць женеться за нами! – скрикнула пастушка і в розпачі впала на свої порцелянові коліна.
– Стривай! Придумав! – сказав сажотрус. – Бачиш он там, у кутку, велику вазу із сушеними запашними травами й квітами? Сховаємося у неї! Ляжемо там на трояндові й лавандові пелюстки, і якщо китаєць добереться до нас, засиплемо йому очі сіллю.
– Нічого з цього не вийде! – сказала пастушка. – Я знаю, китаєць і ваза були заручені, а від старої дружби завжди хоч щось та залишається. Ні, нам одна дорога – піти по білому світу!
– А чи вистачить тобі духу на це? – запитав сажотрус. – Чи подумала ти про те, який великий світ? Про те, що нам вже ніколи не повернутися назад?
– Так, так! – відповіла вона.
Сажотрус пильно подивився на неї і сказав:
– Мій шлях веде через димар! Чи вистачить у тебе мужності залізти зі мною в піч, а потім у димар? Адже там я вже знаю, що робити! Ми піднімемося так високо, що до нас не доберуться. Там, нагорі, є дірка, через яку можна вибратися на білий світ!
І він повів її до печі.
– Як тут чорно! – сказала вона, але все ж таки полізла за ним і в піч, і в комин, де було так темно, хоч в око стрель.
– Ну от ми й у димарі! – сказав сажотрус. – Дивись, дивись! Прямо над нами сяє чудова зірочка!
На небі й справді сяяла зірка, наче вказуючи їм шлях.
А вони лізли, дерлися жахливою дорогою все вище й вище. Але сажотрус підтримував пастушку і підказував, куди їй зручніше ставити свої порцелянові ніжки.
Нарешті вони дісталися до самого верху і присіли відпочити на краю димаря – вони дуже втомилися, і не дивно.
Над ними було всіяне зірками небо, під ними – усі дахи міста, а навколо навсібіч, і вшир, і вдалину, розкрився вільний світ. Бідолашна пастушка ніяк не гадала, що світ так великий. Вона схилилася голівкою до плеча сажотруса і заплакала так, що сльози змили всю позолоту з її пояса.
– Це для мене занадто! – сказала пастушка. – Цього мені не винести! Світ занадто великий! Ах, як мені хочеться назад на піддзеркальний столик! Не буде в мене ані хвилини спокою, поки я туди не повернуся! Я пішла за тобою на край світу, а тепер ти проведи мене додому, якщо кохаєш мене!
Сажотрус став її умовляти, нагадував про старого китайця і обер-унтер-генерал-кригскомісар-сержанта Козлонога, але вона лише безперестанку ридала та цілувала свого сажотруса. Що поробиш? Довелося поступитися їй, хоч це і було нерозумно.
І от вони спустилися назад униз по димарю. Це було не просто! Опинившись знов у темній печі, вони спочатку постояли біля дверцят, прислухаючись до того, що робиться в кімнаті. Усе було тихо, і вони визирнули з печі.
Ах, старий китаєць валявся на підлозі: погнавшись за ними, він впав зі столика і розбився на три частини. Спина відлетіла геть, голова закотилася в кут.
Обер-унтер-генерал-кригскомісар-сержант стояв, як завжди, на своєму місці й розмірковував.
– Який жах! – вигукнула пастушка. – Старий дідусь розбився, і це наша провина! Ах, я цього не переживу!
І вона заломила свої маленькі рученята.
– Його ще можна полагодити! – сказав сажотрус. – Його чудово можна полагодити! Тільки не хвилюйся! Йому склеять спину, а в потилицю заженуть добрячу заклепку, і він знову буде зовсім як новий і зможе наговорити нам купу неприємних речей!
– Ти так гадаєш? – сказала пастушка.
І вони знову видерлися на свій столик.
– Не дуже далеко ми з тобою сходили! – сказав сажотрус. – Не варто було й починати!
– Тільки б дідуся полагодили! – сказала пастушка. – Чи може це коштуватиме дуже дорого?..
Дідуся полагодили: заклеїли йому спину і увігнали в потилицю гарну заклепку. Він став як новий, тільки головою більше не кивав.
– Щось ви загордилися з тих пір, як розбилися! – сказав йому обер-унтер-генерал-кригскомісар-сержант Козлоніг. – Чого б це? Ну то як, віддасте за мене онучку?
Сажотрус і пастушка з благанням подивилися на старого китайця: вони так боялися, що він кивне. Але кивати він уже більше не міг, а пояснювати стороннім, що у тебе в потилиці заклепка, теж радості мало.
Так і залишилася порцелянова нерозлучна парочка. Пастушка і сажотрус благословляли дідусеву заклепку і кохали один одного, поки не розбилися.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова