Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Г.К.Андерсен

Калоші щастя

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – О.Харькова

Розділи:   1    2    3    4    5    6   

2. Що сталося з радником юстиції

Було вже пізно. Радник юстиції Кнап збирався додому, все ще роздумуючи про часи короля Ганса. І треба ж було так статися, щоб замість своїх калош він узув калоші Щастя.

Калоші щастя

Щойно він вийшов у них на вулицю, чарівна сила калош негайно перенесла його в часи короля Ганса, і ноги його негайно ж потонули у непролазній багнюці, тому що при королі Гансі вулиці не мостили.

– Ну й грязюка! Просто жах що таке! – пробурмотів радник. – І до того ж жоден ліхтар не світить.

Калоші щастя

Місяць ще не зійшов, стояв густий туман, і все довкола тонуло в мороці. Тут повз нього пройшло кілька людей у середньовічних костюмах. "Чого це вони так вирядилися? – подумав радник. – Напевно, повертаються з маскараду".

Калоші щастя

Але раптом почувся барабанний бій і свист дудок, замиготіли смолоскипи, і очі радника побачили дивовижне видовище! Назустріч йому по вулиці просувалася дивна процесія: попереду йшли барабанщики, майстерно вибиваючи дріб паличками, а за ними крокували охоронці з луками й арбалетами. Мабуть, то була свита, яка супроводжувала якусь поважну духовну особу. Здивований радник запитав, що це за хід, і хто цей сановник.

– Єпископ Зеландський! – почулося у відповідь.

– Господи помилуй! Що ж таке трапилося з єпископом? – зітхнув радник Кнап, сумно похитуючи головою. – Ні, навряд чи це єпископ.

Розмірковуючи про всі ці дива і не дивлячись по сторонах, радник повільно йшов по Східній вулиці, поки нарешті не дістався площі Високого мосту. Однак мосту, який веде до Палацової площі, на місці не було, – бідолашний радник ледь розгледів у непроглядній пітьмі якусь річечку і зрештою помітив човен, у якому сиділо двоє хлопців.

– Накажете переправити вас на острів? – запитали вони.

– На острів? – перепитав радник, не знаючи ще, що він тепер живе у часи середньовіччя. – Мені потрібно потрапити до Християнової гавані, на Малу торгову вулицю.

Хлопці здивовано витріщилися на нього.

– Скажіть хоча б, де міст? – вів далі радник. – Ну що за неподобство! Ліхтарі не горять, а багнюка така, що здається, ніби по болоту йдеш!

Але чим більше він говорив з перевізниками, тим менше міг розібратися, що діється.

– Не розумію я вашої борнхольмської тарабарщини! – розсердився він і відвернувся від них.

Але моста він все ж таки не знайшов; кам'яний парапет набережної зник теж. "Що робиться! От неподобство!" – думав він. Так, ніколи дійсність не здавалася йому такою жалюгідною і огидною, як цього вечора. "Ні, краще взяти візника, – вирішив він. – Але, господи, де ж вони всі поділися? Немає жодного! Краще повернутися до Нової королівської площі – там, напевно, стоять екіпажі, бо мені довіку не дістатися до Християнської гавані!"

Калоші щастя

Він знову повернувся на Східну вулицю і вже встиг пройти її майже всю, коли зійшов місяць.

"Господи, що це тут набудували таке?" – здивувався радник, побачивши перед собою Східні міські ворота, які в ті далекі часи стояли у кінці Східної вулиці.

Калоші щастя

Нарешті він відшукав хвіртку і вийшов на теперішню Нову королівську площу, яка в ті часи була просто великим лугом. На лузі там і сям стирчали кущі, і через нього проходив чи то широкий канал, чи то річка. На протилежному березі розташувалися жалюгідні крамниці халландських шкіперів, через те це місце й називалося Халландським пагорбом.

– Боже мій! Або це міраж, фата-моргана, або я... господи... п'яний? – застогнав радник юстиції. – Що ж це таке? Що ж це таке?

Калоші щастя

І радник знову повернув назад, подумавши, що захворів. Крокуючи вулицею, він тепер уважніше придивлявся до будинків і помітив, що всі вони старовинної забудови і багато з них криті соломою.

– Так, звичайно, я захворів, – зітхав він, – а всього-то склянку пуншу випив, але мені й це зашкодило. І треба ж додуматися – пригощати гостей пуншем і гарячою лососиною! Ні, я неодмінно поговорю про це з агентшею. Може, повернутися до них і розповісти, яка зі мною трапилася біда? Ні, незручно. Та вони, вже, мабуть, давно полягали спати.

Він став шукати будинок одних своїх знайомих, але його теж не виявилося на місці.

– Ні, це просто маячня якась! Не впізнаю Східної вулиці. Жодного магазину! Усе тільки старі, жалюгідні халупи! Так, справи в мене погані! Ну що вже тут соромитися, треба вертатися до агента! Але як мені знайти його будинок? Я не можу його впізнати. Ага, тут, здається, ще не сплять!... Ах, я зовсім заслаб, зовсім заслаб...

Він натрапив на напіввідчинені двері, з-за яких струменіло світло. Це був один з тих старовинних трактирів, які були схожі на теперішні наші пивні. Загальна кімната нагадувала харчівню. У ній сиділо кілька відвідувачів – шкіпери, копенгагенські бюргери і ще якісь люди, схожі на вчених. Попиваючи пиво з кухлів, вони про щось сперечалися і не звернули жодної уваги на нового відвідувача.

– Вибачте, – звернувся радник до господині, – мені раптом стало зле. Ви не дістанете мені візника? Я живу в Християнській гавані.

Калоші щастя

Господиня подивилася на нього і сумно похитала головою, потім щось сказала німецькою. Радник подумав, що вона погано розуміє датську, і повторив своє прохання німецькою мовою. Господиня вже помітила, що відвідувач одягнений якось дивно, а тепер, почувши німецьку мову, остаточно переконалася в тому, що перед нею іноземець. Вирішивши, що він погано себе почуває, вона принесла йому кухоль солонуватої колодязної води. Радник сперся головою на руку, глибоко зітхнув і задумався: куди все ж таки він потрапив?

– Це вечірній "День"? – запитав він, аби щось сказати, побачивши, як господиня прибирає великий аркуш паперу.

Вона його не зрозуміла, але все ж таки простягла йому аркуш: це була старовинна гравюра, яка зображувала дивне світіння неба, що його якось спостерігали у Кельні.

Калоші щастя

– Антикварна картина! – сказав радник, побачивши гравюру, і відразу пожвавився. – Де ви дістали цю рідкість? Дуже, дуже цікаво, хоча і суцільна вигадка. Насправді це було просто північне сяйво, як пояснюють тепер вчені; і, ймовірно, подібні явища викликаються електрикою.

Калоші щастя

Ті, що сиділи близько і чули його слова, подивилися на нього з повагою; один чоловік навіть підвівся, шанобливо знявши капелюха і сказав із найсерйознішим виглядом:

– Ви, очевидно, великий учений, мосьє?

– О ні, – відповів радник, – просто я можу поговорити про те та про се, як і будь хто інший.

Калоші щастя

Вони намагалися говорити про всякі речі, але чим далі, тим більше співрозмовники дивилися один на одного з усе зростаючим подивом, поки нарешті остаточно перестали розуміти один одного.

Калоші щастя

– Ну, як ви себе почуваєте? – запитала господиня, потягнувши радника за рукав.

Тут він отямився і здивовано втупився на своїх співбесідників, тому що за розмовою зовсім забув, що з ним відбувається.

"Господи, де я?" – подумав він, і тільки подумавши про це, відчув, як у нього паморочиться в голові.

– Давайте пити кларет, мед і бременське пиво! – закричав один з гостей. – І ви з нами!

– Що ж це таке? Що це таке? – шепотів радник, але мусив пити разом з усіма. А коли хтось сказав, що він, мабуть, п'яний, радник анітрохи в цьому не засумнівався і тільки попросив, щоб йому найняли візника. Але його знову ніхто не зрозумів. Ніколи в житті радник не потрапляв у таку грубу і вайлувату компанію. "Можна подумати, – говорив він собі, – що ми повернулися до часів язичників. Ні, це жахливіша хвилина в моєму житті!"

Калоші щастя

Тут йому спало на думку: а що, як залізти під стіл, підповзти до дверей і втекти? Але коли він вже був майже біля мети, гуляки помітили, куди він повзе, і схопили його за ноги. На щастя, калоші звалилися з його ніг, а з ними розсіялися і чари.

Калоші щастя

При яскравому світлі ліхтаря радник виразно побачив великий будинок, що стояв прямо перед ним. Він упізнав і цей дім, і всі сусідні, впізнав і Східну вулицю. Сам він лежав на тротуарі, впираючись ногами у чиїсь ворота, а поруч сидів нічний сторож, який спав міцним сном.

Калоші щастя

– Господи! Отже, я заснув прямо на вулиці! От тобі й маєш! – сказав радник. – Так, ось і Східна вулиця... Як світло і гарно! Але хто б міг подумати, що одна склянка пуншу подіє на мене так сильно!

Через дві хвилини радник вже їхав візником до Християнової гавані. Всю дорогу він згадував пережиті ним жахи і від усього серця благословляв щасливу дійсність і свій вік, який, не зважаючи на всі його вади і недоліки, все ж таки був кращим від того, в якому йому щойно довелося побувати. І, треба сказати, що на цей раз радник юстиції мислив цілком розумно.

Калоші щастя

Розділи:   1    2    3    4    5    6   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова