Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Хоробрий Тіллі.
Записки цуценя, написані хвостом

Ян Ларрі

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

Сторінки:   1    2    3    4    5

– Так, так! – стукнув хтось нагорі, а потім ще застукав – Так, так! Тук, тук! Так, так! Тук, тук!

Лисиця підбігла до дерева, задерла морду вгору і сказала:

– Добридень, шановний дятле! Чим ви тут займаєтесь?

– Працюю і харчуюсь! – відповів дятел, не припиняючи постукувати носом по корі дерева. – Добуваю з-під кори личинки комах. Шкідників! Адже вони – сподіваюся, ви знаєте про це, – здатні знищити весь ліс, якщо дати їм волю. Де ж тоді житимуть птахи і звірі?

І дятел почав підніматися по дереву, спираючись на свій хвіст, немов на ціпок.

Лисиця облизнулась.

– Як ви чудово пересуваєтеся, шановний дятле, – сказала вона і знову облизнулась. – Але ви тільки вгору вмієте так пересуватися? Чи і вниз можете спуститися за допомогою хвоста?

– Можу і вниз! – відповів дятел.

– Ой, я ніколи ще не бачила! Покажіть! – попросила лисиця. – Спустіться, будь ласка, нижче!

– Не смішіть! – вигукнув дятел. – Нема чого мені робити внизу. На землі не живуть шкідники дерев!

Лисиця удала, ніби вона не чує.

– Що ви кажете? – запитала вона. – Вибачте, нічого не чую! Спустіться нижче і поясніть до пуття. Я дуже цікавлюся наукою. – Лисиця встала на задні лапи, а передніми вперлася в дерево. – Ось сюди! На хвилинку!

Але дятел стрепенувся й полетів.

– Дурний! – образилася лисиця. – Уявляє, ніби я стану їсти такого строкатого, такого гидкого. Тьху! – Вона плюнула і сказала: – Взагалі-то дятли бувають досить жирними, але сьогодні у мене рибний день, а рибу хіба можна порівняти з якимось дятлом? За мною, хлопче!

Ми побігли через мілину і незабаром вийшли до великої води.

– Ось тут, – сказала лисиця, – зберігається моя риба. А тепер, хлопче, залазь у воду і стукай по воді ногами, та швиденько! Риба кинеться до іншого берега, на мілину, а я вже там ловитиму її.

Я кинувся у воду і поплив, здіймаючи хмари бризок.

Лисиця побігла до іншого берега, зайшла у воду, і незабаром я побачив, як вона хапає з води то одну, то іншу рибку і квапливо ковтає їх. Але потім вона стала викидати рибок із води на пісок, і, коли я дістався до мілини, на березі вже підстрибували великі й маленькі рибки.

Лисиця сказала:

– А тепер ділитимемо здобич. Як годиться за законом лісу. Бери собі найменших, а я візьму найбільших рибин. Адже дорослим завжди треба більше. Це справедливо, хлопче.

Вона вишкірила зуби.

– Чи може ти маєш сумніви, що я найсправедливіша лисиця?

У неї були такі гострі зуби, та й сама вона була вдвічі більша за мене. Я зітхнув і перестав сумніватися.

І хоча маленькі рибки були неварені й несмажені, я пообідав непогано. Принаймні, вперше після сварки з Хеленою я наївся по-справжньому.

Потім ми побігли знову по лісу і зупинилися тільки біля великої води.

– Тут, – сказала лисиця, – живуть дуже смачні бобри. Особливо гарні маленькі бобренята. Вони такі ніжні і такі дурні, що було б просто нерозумно чекати, поки вони стануть великими і жорсткими. Слухай, хлопче, лягай на спину і покрути ногами. Бобренята жах які цікаві. Вони підпливуть ближче, вилізуть з води, ну, а я... – лисиця облизнулася. – Тільки б виманити хоч одного на берег!

Я ліг на спину і став махати лапами. Як раптом я почув розчулений голос лисиці:

– А ну, пливи, пливи, маленький! Подивимось разом, що ж це таке на березі, хто ж це догори ногами дригає?

Я задер голову і побачив у воді мордочку з вусами.

– Вийди на берег, маленький! – вмовляла вусатого лисиця. – Тільки швиденько, будь ласка. Я дуже поспішаю.

Вусатий відкрив рота і сказав:

– Моя мама не дозволяє мені самому виходити на берег. Вона каже, що на березі мене можуть з'їсти.

– Які дурниці, – солодким голосом сказала лисиця. – Чому ж мене ніхто не їсть, а тебе з'їдять? Виходь, дурнику, не бійся.

– А ви не з'їсте мене самі? – запитало бобреня.

– Ах! – сказала лисиця. – Та як тобі не соромно думати таке? Невже я схожа на звіра, який їсть бобрів? Я навіть не розумію, як можна їсти бобрів або щось м'ясне. Я ж харчуюся травою і квітами. Виходь, маленький.

– Ні, ні, – сказало бобреня, – без мами я не можу. Моя мама…

– Припини! – заричала лисиця. – Завів: мама та мама. Пора б тобі і своїм розумом жити. У тебе вже і хвіст, я бачу, великий, а ти все ще за маму тримаєшся.

– Маленькі повинні слухатися свою маму! – сказало бобреня.

– Ох! – сказала лисиця. – Ну який же ти дурний! Ти, напевно, без мами і плавати не вмієш?

– Ну що ви, – образилося бобреня, – я плаваю дуже добре.

Лисиця вишкірила зуби:

– Цікаво! І хвостом вмієш керувати?

– І хвостом можу! У мене дуже гарний хвіст!

– А ну покажи, як ти це робиш? Підпливи ближче, я гляну, чи такий вже він у тебе гарний. Може, ти лише хвалишся своїм хвостом, а він тобі не допомагає, а тільки заважає.

Бобреня підпливло до берега.

– І не думаю хвалитися! – сказало воно. – З моїм хвостом можна плавати і так і так, і туди і сюди. Куди захочу, туди і пливу.

– А сюди? – сказала лисиця, відкриваючи широко рот. – Можеш сюди?

– Будь ласка! – сказало бобреня. – Ви хочете так?

– Ми хочемо ось так! – кинулася лисиця у воду.

– А ми ось так! – вильнуло бобреня хвостом, окропивши лисицю водою.

Лисиця захлинулася:

– Дурний! – заричала вона і накинулася на мене. – А ти чого розвалився? Ледащо! Чи не думаєш ти, що я повинна годувати тебе? За законом лісу у нас кожен сам себе годує. Що ти приготував для мене поїсти, поки я полювала на бобреня?

Я не знав, що сказати, але якщо за законом лісу ніхто не годує іншого, значить, і я не повинен шукати для лисиці їжу.

Я так і хотів сказати, але лисиця загарчала:

– Ти забув, як я годувала тебе рибою?

– Але ж ми разом ловили! – сказав я.

– Але ж риби вже немає! – заричала лисиця. – Ти вже з'їв і мою, і свою рибу. Значить, час тягнути жереб. Чи ти забув про договір?

Я сказав:

– Ви сказали, що жереб будемо тягнути восени, а осінь ще не прийшла.

– Але прийшов час обідати! – сказала лисиця. – Втім, я не знаю навіть, чи потрібно тягнути жереб? Ти став такий жирний після риби, що пора вже тебе з'їсти.

Не знаю, як ви вчинили б на моєму місці, але я притиснувся до дерева, вишкірив зуби і загарчав:

– Тільки торкнися мене. Не дивись, що я маленький, зуби у мене такі гострі, гостріші за твої! І взагалі ми, шотландські тер'єри, вміємо захистити себе.

Лисиця подумала, подумала, а потім раптом насторожилася і повернула морду в той бік, звідки почувся якийсь шурхіт. Несподівано для мене вона кинулася в кущі, верескнула і, вилетівши звідти з великим птахом в зубах, кинулася бігти.

Лисиця побігла в один бік, а я в інший, і біг так довго, поки не впав з ніг.

Сторінки:   1    2    3    4    5

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова