Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн





Нічий

К.Карганова

Нічий

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Садовников

Жило колись на світі маленьке Цуценя. Воно було зовсім нічиє. Не було у нього домівки, не було друга, навіть імені ніякого не було. Просто Цуценя – от і все!

Але Цуценя цим аніскільки не засмучувалося. Навпаки, воно було дуже задоволене і голосно наспівувало пісеньку, яку само й склало:

Ах, як це добре, і як це чудово,
Що я нічий, абсолютно нічий,
Слухати старших не обов'язково,
Кожен на світі для мене чужий!

Нічий

Почув цю пісеньку великий білий Гусак і похитав головою:

– Не така вже це й велика радість, коли ти – нічий! Кожен має бути комусь потрібний. Без цього не можна!

Але маленьке Цуценя не звернуло уваги на його слова. Воно навіть не повернуло голову в бік Гусака, хоча це було зовсім нечемно. Він згорнув хвіст бубликом і удав, ніби нічого не чує.

Нічий

– Можу піти туди! – і Цуценя стрибнуло праворуч. – Можу піти сюди! – і воно стрибнуло ліворуч. – А можу перебігти дорогу перед самісіньким носом у вантажівки!

Сказало так Цуценя і, недовго думаючи, кинулося напереріз зеленій вантажівці.

– Бі-і-іп! Вж-ж-ж! – зі скреготом і свистом на повному ходу загальмувала вантажівка.

Цуценя верескнуло, і тієї ж миті велика руда Кішка схопила його за комір і потягла геть з дороги.

– Відпустіть! Негайно відпустіть мене! – відчайдушно верещало Цуценя, намагаючись вирватися.

Але добра руда Кішка відпустила його тільки тоді, коли вони опинилися в безпечному місці.

Щойно відчувши під ногами землю, Цуценя затупотіло, обурено задерло хвіст і закричало:

– Не смійте тягати мене за комір! Я вам не кошеня! Я не ваш! Я нічий!

– Дуже шкода! – тихо сказала Кішка і співчутливо подивилася на маленького задираку.

– Ще чого! – дзявкнуло Цуценя, пихато задерло голову та пішло геть.

Нічий

Світило тепле сонечко, зеленіла трава, щебетали пташки. Цуценя вже забуло про недавню подію і безтурботно стрибало по галявині, ганяючись за власним хвостом. Однак це заняття йому скоро набридло, і воно почало просто тинятися по двору.

Під великим деревом воно побачило Кролицю. Вона годувала маленького Кролика зеленими гілочками. А Кроленя ворушило пухнастими вухами, смішно сіпало носиком і перебирало гілочки, вишукуючи ті, що були тонші й смачніші.

Цуценя підійшло ближче, понюхало гілки і презирливо пирхнуло:

– На перше – трава, на друге – дрова!

Кролиця здивовано подивилася на Цуценя і сказала:

– А ти не дуже чемний, малий! Ти навіть не привітався. Чий ти?

– Здрастуйте-до-побачення! – кривляючись, вклонилося Цуценя і, зухвало глянувши на Кролицю, додало: – Нічий я, ясно вам?!

– Ах, бідолаха! – зітхнула Кролиця і лагідно погладила по голові своє Кроленя.

Нічий

А Цуценя стріпнуло задніми лапами і стрімголов покотилося з гірки, викрикуючи на ходу:

Кролик, кролик – голова!
Замість м'яса їсть дрова!
Е-ех, гав!

Воно так швидко бігло, що мало не збило з ніг Качку з каченятами. Вчасно відскочивши вбік, Цуценя сховалося в кущі і звідти стало спостерігати за качиним сімейством.

Качка підійшла до берега ставка, взяла одне каченя за крильце і підштовхнула до води.

– Гей-гей-гей! – дзявкнуло на Качку Цуценя, вискочивши з-за куща. – Не смійте кидати їх у воду! Це вам не камінчики!

І, не чекаючи на відповідь, кинулося до каченят.

– Вона ж вас утопить! – кричало воно. – Тікайте, поки не пізно! Я її затримаю! Гав! Гав-гав! Гав! – грізно загавкало воно на Качку.

Нічий

Качка уважно подивилася на Цуценя і знизала плечима.

А каченята дружно запищали, швидко-швидко замахали крихітними крильцями і побігли у воду!

– Гей! Куди ж ви? – намагалося зупинити їх Цуценя, але, злякавшись води, відскочило вбік. – Потонете, дурники! – у розпачі тупнуло воно лапою.

І дійсно, каченята хитнулися на воді, як маленькі жовті човники і, наче по команді, пішли під воду...

– Ех, жовті пухнастики! Усе! Кінець! – безнадійно махнуло Цуценя лапою і з ненавистю подивилося на Качку.

Але Качка не образилася. Вона підійшла до Цуценяти, торкнула його за плече і кивнула у бік ставка.

Там, безтурботно розгойдуючись на легких хвилях, плавали каченята.

Нічий

Цуценя від подиву роззявило рота.

– Ти дарма турбувався, малий! – сказала Качка. – Як тебе звати? – запитала вона Цуценя.

– Ніяк! – буркнуло воно у відповідь.

– А де ти живеш?

– Ніде!

– А хто твої рідні, друзі? – розпитувала далі Качка.

– Ніхто! – огризнулося Цуценя.

– Як?! – сплеснула крилами Качка. – Виходить, ти – нічий?!

– Еге! Нічий! – зухвало вигукнуло Цуценя і від захвату закрутилося дзиґою.

Качка ніяк не могла зрозуміти, чому радіє це маленьке дурненьке Цуценя, і дуже приязно запропонувала:

– Хочеш дружити з моїми каченятами? Скупайся з ними у ставку!

– Купатися?! – обурилося Цуценя. – Ха! Та я ніколи в житті не купався! І ніякі друзі мені не потрібні! – рішуче заявило воно, презирливо хитнуло хвостом та побігло геть, голосно співаючи:

Ах, як це добре, і як це чудово,
Що я нічий, абсолютно нічий,
Друзів заводить не обов'язково,
Кожен на світі для мене чужий!

Загалом, у Цуценя був пречудовий настрій. Але пташка, маленька жовта пташка, в одну мить зіпсувала його. Вона сиділа на гілці та годувала комашками своїх ненаситних пташенят.

Цуценя подивилося них і облизнулося. Йому раптом дуже захотілося їсти. Воно понишпорило у траві, знайшло кущик, відгризло гілочку, пожувало її – адже їло гілки маленьке Кроленя! – але одразу ж виплюнуло: «Фе! Гидота!»

Цуценя тоскно озирнулося навсібіч, понюхало повітря, відчуло якийсь дивний запах... та гайнуло шукати їжу.

Блакитна миска, доверху наповнена молоком, стояла неподалік від ґанку. Поруч нікого не було. Цуценя рішуче підійшло до миски, понюхало молоко – і від задоволення закотило очі: смачно! Потім воно опустило в молоко лапу та лизнуло її. Дуже смачно!

Тепер головне – щоб ніхто не завадив! Воно всілося перед мискою якнайзручніше, але тут...

– Хі-хі! Хі-хі-хі! – засміявся хтось зовсім поруч.

Цуценя обернулося – позаду стояло руденьке Кошеня.

– Чого хихочеш? – дзявкнуло на нього Цуценя.

– Просто так!

Кошеня підійшло до миски, але Цуценя щосили вдарило по ній лапою:

– А я ось так!

Миска перекинулася, і молоко широкою калюжею розтеклося по землі.

Нічий

– Няу! Мняу! – голосно заплакало від образи руденьке Кошеня і побігло під ґанок.

Цуценя про всяк випадок теж кинулося навтьоки...

Світлий теплий ранок змінив спекотний полудень.

Наче здоровенне розпечене колесо, висіло в небі сонце. Маленьке Цуценя намагалося від нього сховатися під листком лопуха, у траві, за великим каменем, але сонячні промені скрізь наздоганяли його.

Цуценя розсердилося. Воно голосно дзявкнуло на сонце та побігло. Воно вирішило, що сонце ні за що його не спіймає! Та ба! Бігло Цуценя – і котилося по небу сонце. Цуценя зупинилося – і сонце застигло прямісінько над його головою.

– Ну, стривай! – погрозило йому Цуценя і скочило на купу піску.

За мить вихори піску полетіли в повітря!

– Р-р-р! Р-р-р! – сердито гарчало Цуценя та розкидало пісок передніми й задніми лапами.

Нарешті воно знесилило, зупинилося, глянуло на сонце і... обімліло.

Небо затягло сірою імлою. Сонце потьмяніло, почало гаснути, і за хвилину на його місці з'явилася величезна чорна хмара. І одразу ж величезна водяна крапля шубовснула Цуценяті по носі! За першою краплею на землю впали ще кілька, а через хвилину порахувати їх було вже неможливо. Почалася злива!

Під ґанок! Не роздумуючи, Цуценя кинулося через увесь двір, але раптом зупинилося, помчало назад – і знову зупинилося, жалібно заскавчало і залишилося стояти посеред двору під проливним дощем.

Нічий

Ані під ґанок до рудої Кішки, ані до Кролиці, ані під корито до Качки Цуценя піти не могло.

Воно усім нагрубило, усіх образило, а Кошеня ще й залишило без обіду.

Дощ періщив усе сильніше й сильніше.

Потоки води стікали з маленького замерзлого Цуценяти.

Йти йому було нікуди, і нема кому було про нього подбати: адже Цуценя було зовсім нічиє. Як раптом... «Невже скінчився дощ?!» Цуценя глянуло вгору і побачило над собою крило, що тримало парасольку. Цуценя одразу впізнало Гусака.

– Ти не заперечуєш? – запитав його Гусак.

Промокле до останньої шерстинки Цуценя винувато замотало головою.

– Ходімо! – рішуче промовив Гусак і швидко покрокував по двору. Поруч із ним дріботіло замерзле Цуценя.

Проходячи повз кролячу хатку, Гусак уповільнив крок і чемно вклонився:

– Добрий день, матінко Кролиця! – сказав він і подивився на Цуценя.

– Добрий день, матінко Кролиця! – ледве чутно повторило Цуценя і теж вклонилося.

– Здрастуй, любий! – привітно відповіла Кролиця і усміхнулася.

Нічий

Гусак покрокував далі. За ним слухняно йшло маленьке Цуценя.

Небо поступово прояснилося, дощ ущух.

В ошатній жовтій будці жив величезний пес Полкан.

Нічий

Гусак витягнув шию і постукав дзьобом по даху. Чекати довелося недовго. Полкан визирнув із будки і добродушно пророкотів:

– Р-р-радий! Дуже р-радий! Здр-р-растуйте! Добр-р-ридень! Пр-р-рошу до хати!

Він простягнув велику волохату лапу і поманив Цуценя.

– Здрастуйте, – сказало Цуценя Полкану і підійшло до будки. Перш ніж увійти до неї, Цуценя подивилося на Полкана і запитало: – Тепер я буду ваш? І буду тут жити? Назовсім?

Полкан зареготав та згріб Цуценя в обійми:

– Назовсім!

Маленьке Цуценя визирнуло з-під волохатої морди Полкана і дуже серйозно сказало:

– Не така вже це велика радість, коли ти – нічий! Кожен має бути комусь потрібний. Без цього не можна!

Нічий

Нічий

Автор: Карганова К.; ілюстратор: Садовников Б.




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082254291250, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова