Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Хоробрий Тіллі
Записки цуценя, написані хвостом

Ян Ларрі

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Чижиков

Сторінки:   1    2    3    4    5

Коли ми йдемо вулицями або гуляємо в парку, люди запитують Хелену:

– Це що ж за дивна тваринка? Якої породи ваш собачка?

Хелена відповідає всім:

– Це справжній шотландський тер'єр!

– Який милий! – говорять люди.

Вони простягають руки, щоб погладити мене, але цього я вже не терплю. Я починаю гарчати і показувати зуби.

– Ах, який злий! – говорять люди.

Але я не злий. Я дуже добрий. Тільки виходжу я гуляти зовсім не для того, щоб мене гладили.

Хелена – моя господарка. Вона годує мене, миє, а коли мені нудно, співає для мене пісні і танцює. А ввечері ми дивимося з нею телевізор. Це така велика коробка, в якій живуть маленькі люди, звірі, маленькі будинки і навіть кішки. Кішок я не люблю. Коли вони з'являються в телевізорі, я гавкаю на них і хочу схопити їх зубами.

Хелена кричить тоді:

– Ідіть сюди! Ідіть всі! Дивіться, який Тіллі дурний! Він гавкає на кішку в телевізорі. Швидше, швидше!

Але я не дурний. Я все розумію. Я знаю, що кішки в телевізорі несправжні, а гавкаю на них для того, щоб Хелена сміялася. Їй чомусь подобається, коли я гавкаю на телевізор.

Хелена працює у мене господаркою. Вона піклується про мене, розважає мене. Ну і я намагаюся розважати її, щоб їй не було сумно. Ось чому я гавкаю на кішок з телевізора і кожного дня вигулюю Хелену в парку. Між іншим, ніхто жодного разу не запитав її, якої вона породи, і жодна людина ще не сказала їй: "Яка мила!" Ну що ж, не всім же бути гарними тер'єрами. І тут вже нічого не поробиш.

Але Хелена не розуміє цього. Заздрячи мені, вона називає мене "моя потвора" і навіть "чорна потвора".

А хіба я потвора? Подивіться, яким намалював мене художник, і скажіть самі: чи бачили ви у когось таку ж довгу шерсть, такі густі брови, такі хоробрі очі?

Правда, на картині я вийшов трошки похмурим, але це тому, напевно, що того дня Хелена вимила мене зеленим милом з жахливим запахом і посипала якоюсь гидотою. А я ж не дуже люблю митися з милом. Я ж собака, а не людина. Між іншим, деякі хлопці теж терпіти не можуть воду і мило. Коли другорічника і двієчника Георга починають мити з милом, він реве, як гучномовець у парку. Нещодавно я зустрів Георга на сходах, а оскільки ми обидва не любимо митися, я помахав хвостом, що нашою мовою означає: "Привіт, друже! Вже хто-хто, а я розумію, чому ти не любиш воду і мило!" Георг встав на карачки і почав гавкати. Напевно, він хотів сказати мені щось по-собачому, але я нічого не зрозумів. І не дивно. Георг і людську мову знає погано, а взявся розмовляти важкою, собачою мовою. Адже, крім слів "пусти", "дурень", "віддай", "не лізь", "зараз дам по морді", Георг нічого іншого не знає, та й знати не хоче.

Моя Хелена зовсім інша. Вона читає багато книг і завжди дізнається про щось таке, чого навіть я не знаю. Але одного разу мені довелося піти від Хелени в ліс, де я зараз живу і пишу свої записки.

А все сталося через Маркела. До речі, художник намалював тут це кошеня, і ви можете самі подивитися на нього. Жах яке неприємне, чи не так? На картинці воно сидить тихо як чемний котик. Але Маркел тільки прикидається гарним, а насправді він такий вереда, такий бешкетник, яких світ не бачив. Подивилися б ви, коли нікого немає вдома, як він гасає по кімнатах, стрибає на столи, на диван, на шафу і нявчить так нахабно, що мене всього аж трусить від люті. А якби ви знали, який він жадібний і які у нього гострі кігті. Одного разу я підійшов до його миски, щоб подивитися, чим він харчується. І що б ви думали? Маркел зашипів і подряпав мені ніс до крові. Саме через Маркела мені й довелося піти від Хелени. Зараз я живу в лісі.

Яке чудове місце, ліс! Тут стільки цікавих і таких дивовижних звірів, яких в місті жоден собака не побачить за все своє життя. Але перш ніж розповісти про свої зустрічі з незвичайними мешканцями лісу, я розповім про те, чому мені довелося піти з міста.

А все це сталося так. Того дня я знайшов у дворі величезну кістку. Вона була трохи менша за мене. Мені чомусь забороняють приносити кістки з двору, і тому я сховався з моєю здобиччю під ліжко Хелени і вже зібрався трохи перекусити. Раптом до кімнати увійшов Маркел. Обережно ступаючи, він ішов, буркочучи, і тягнув у зубах величезну сосиску. Я одразу ж здогадався, що Маркел стягнув десь сосиску. Або на кухні, або ж у сусідній квартирі. Я сказав Маркелу: "Дай трошки! Не будь таким жадібним!" Але Маркел тільки зашипів на мене. Огидно плямкаючи, він швидко зжер всю сосиску сам, потім облизнувся, помив злодійською лапою свій рот і згорнувся на ліжку клубком. Він лежав як порядне кошеня, яке нічогісінько не знає про вкрадену сосиску, та й знати не хоче.

Ну, розумієте, звичайно, що одну сосиску не можна з'їсти двічі, а якщо вона вже з'їдена, то краще і не думати про сосиски. Я лише зітхнув і почав жвакати кістку. Раптом на кухні почали кричати. Я почув голос Хелени. Вона голосно гукала мене: "Тіллі, Тіллі!" Я подумав, що мене гукають, щоб дати таку ж сосиску, яку отримав Маркел. Кинувши кістку, я помчав на кухню.

– Тіллі! – кричала Хелена.

"Г-гам!" – дзявкнув я, ставши на задні ноги, тому що людям подобається, коли собаки стоять, як вони самі, хоча я ніколи не розумів і зараз не розумію, чому люди не ходять на чотирьох ногах, як ми. Напевно, вони просто ще не знають, як це зручно.

– Ну ж бо, Тіллі, – сказала Хелена і почала скручувати рушник; і тут я зрозумів, що нічого доброго від цього рушника мені не буде. – Ну ж бо, негіднику! Кажи, хто стягнув сосиску? Негайно кажи, злодюго!

"Маркел стягнув! – загавкав я. – І з'їв її у тебе на ліжку! Я соромив його, говорив йому, що сосиски не можна красти, але він такий жаднюга! Цілу сосиску з'їв сам, а тепер спить".

На жаль, Хелена не зрозуміла ні слова…

Коли Хелена стала кричати на мене, я одразу зрозумів, що вона сердиться. Але навіщо ж бити мене рушником? Не знаю, як ви, а я не люблю, коли мене б'ють. Я виривався, верещав, кричав: "Маркел зжер сосиску, а я, що ж, маю відповідати за нього своїми боками? Це несправедливо! Пусти мене! Я буду кусатися!"

І я загарчав на Хелену.

– Ах, так? – розсердилася ще більше Хелена. – Він же винен, і він же огризається! Безсовісний злодюжка! А ще й прикидається чесним, безсоромний! А ще він буде запевняти мене, ніби ніколи не крав сосиски.

Звичайно, одного разу я взяв випадково сосиску на кухні. Але це було дуже давно, коли я ще не розумів, чому не можна брати сосиски без дозволу і як негарно їсти їх сирими, невареними. Мені було тоді всього три місяці, і я був ще дуже дурним. Але так довго пам'ятати помилку мого далекого дитинства просто навіть непристойно. Я ледве вирвався з рук Хелени. І, можливо, нічого більше й не сталося б, якби я не налетів на Маркела. Він стрибнув на ліжко і став пищати: "Мало-о! Мало тобі всипали, потвор-р-ро! Мало-о-о!"

І це казало кошеня, через яке я постраждав!..

Я кинувся на Маркела і почав тріпати його так, що шерсть полетіла з нього клоччями. Маркел кричав, поки не охрип. Але ще раніше, перш ніж він охрип, прибігла Хелена.

– Мерзенна, чорна потворо! – затупотіла вона ногами. – Покараний за крадіжку, а тепер зриває злість на невинному Маркелу.

Вона вирвала його з моїх зубів і стала гладити, цілувати, примовляючи:

– Бідолашко! Нещасний! Крихітко моя!

А цей негідник, цей облудник, невинно крутив хвостом і паплюжив мене котячою мовою найобразливішими словами. Я підстрибнув, вчепився зубами у мерзенний котячий хвіст і так рвонув його, що Маркел заволав голосніше за телевізор.

– Злодюго! Злодюго! – закричала Хелена. – Такий великий і такий безсоромний! Навіщо ти мучиш нещасного Маркела?

Вона схопила мене за вуха, підняла високо й понесла через кімнати на кухню, а там відчинила ногою двері і викинула на сходи.

Від образи я загавкав, потім кинувся на двері, став дряпати її кігтями, щоб мене впустили, і я міг би розповісти всю правду про злочин Маркела. Але Хелена не відчинила двері. Тоді я сів і почав вити і вив так довго, що мені самому стало шкода себе.

Сторінки:   1    2    3    4    5

Автор: Ларрі Я.; ілюстратор: Чижиков В.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова