|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Антоній Погорельський
Чорна курка, або Підземні мешканці
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Олексій Рейпольський
Альоша, залишившись сам, почав розглядати своє зернятко і не міг ним намилуватися. Тепер він був абсолютно спокійний щодо уроку, і вчорашнє горе не залишило в ньому жодних слідів. Він з радістю думав про те, як будуть дивуватися, коли він безпомилково перекаже двадцять сторінок, і думка, що він знову візьме гору над товаришами, які не хотіли розмовляти з ним, пестила його самолюбство. Про виправлення самого себе він хоча й не забув, але думав, що це не може бути таким важким, як казала Чорнушка. "Хіба не від мене залежить виправитися! – міркував він. – Варто тільки захотіти, і всі знову будуть мене любити..."
На жаль! Бідний Альоша не знав, що для виправлення самого себе слід почати з того, щоб відкинути самолюбство і зайву самовпевненість.
Коли вранці діти зібралися в класи, Альошу погукали нагору. Він увійшов із веселим і переможним виглядом.
– Чи знаєте ви ваш урок? – запитав учитель, суворо глянувши на нього.
– Знаю, – відповів Альоша сміливо.
Він почав говорити і переказав усі двадцять сторінок без найменшої помилки й зупинки. Учитель був у нестямі від подиву, а Альоша гордо поглядав на своїх товаришів.
Від очей вчителя не вкрився гордий вигляд Альоші.
– Ви знаєте свій урок, – сказав він йому, – це правда – але чому ви вчора не хотіли його розповісти?
– Вчора я не знав його, – відповів Альоша.
– Не може бути, – перервав його вчитель. – Вчора ввечері ви мені сказали, що знаєте тільки дві сторінки, та й те погано, а тепер без помилки переказали всі двадцять! Коли ж ви його вивчили?
Альоша замовк. Нарешті тремтячим голосом він сказав:
– Я вивчив його сьогодні вранці!
Але тут раптом усі діти, ображені його пихатістю, закричали в один голос:
– Він говорить неправду; він і до рук не брав сьогодні вранці книги!
Альоша здригнувся, втупив очі в землю і не сказав жодного слова.
– Відповідайте ж! – продовжував учитель, – коли ви вивчили урок?
Але Альоша продовжував мовчати: він був такий вражений цим несподіваним запитанням і недоброзичливістю, яке виказували йому всі його товариші, що не міг отямитися.
Тим часом учитель, вважаючи, що напередодні він не хотів казати уроку з упертості, визнав за потрібне суворо покарати його.
– Чим більше ви маєте здібностей і обдарувань від природи, – сказав він Альоші, – тим скромнішим і слухнянішим ви повинні бути. Не для того Бог дав вам розум, щоб ви його вживали у зло. Ви заслуговуєте на покарання за вчорашню впертість, а сьогодні ви ще збільшили вашу провину тим, що збрехали. Панове! – продовжував учитель, звернувшись до пансіонерів. – Забороняю всім вам розмовляти з Альошею до тих пір, поки він абсолютно не виправиться. А оскільки, ймовірно, для нього це невелике покарання, то веліть подати різки.
Принесли різки... Альоша був у розпачі! Вперше з тих пір, як існував пансіон, карали різками, і кого ж – Альошу, який так багато про себе думав, який вважав себе найкращим і найрозумнішим від усіх! Який сором!..
Він, ридаючи, кинувся до вчителя і обіцявся абсолютно виправитися...
– Треба було думати про це раніше, – була йому відповідь.
Сльози і каяття Альоші вразили товаришів, і вони почали просити за нього; а Альоша, відчуваючи, що не заслужив на їхнє співчуття, став плакати ще більше! Нарешті вчитель зглянувся на нього.
– Добре! – сказав він. – Я пробачу вас заради прохання ваших товаришів, але з тим, щоб ви перед усіма зізналися у вашій провині й розповіли, коли ви вивчили заданий урок?
Альоша абсолютно втратив розум... він забув обіцянку, дану підземному королю і його міністру, і почав розповідати про чорну курку, про лицарів, про маленьких людей...
Учитель не дав йому договорити...
– Як! – закричав він із гнівом. – Замість того, щоб покаятися у своїй поганій поведінці, ви ще надумали мене дурити, розповідаючи казку про чорну курку?.. Це вже занадто. Ні, діти! Ви бачите самі, що його не можна не покарати!
І бідолашного Альошу висікли!!
З пониклою головою, з розтерзаним серцем, Альоша пішов на нижній поверх, до спальних кімнат. Він був наче вбитий... сором і каяття наповнювали його душу! Коли через кілька годин він трохи заспокоївся і поклав руку до кишені... конопляного зернятка в ньому не було! Альоша гірко заплакав, відчуваючи, що втратив його безповоротно!
Увечері, коли інші діти прийшли спати, він також ліг до ліжка, але заснути ніяк не міг! Як каявся він у своїй поганій поведінці! Він рішуче взяв намір виправитися, хоча відчував, що конопляне зернятко повернути неможливо!
Близько опівночі знову поворухнулося простирадло на сусідньому ліжку... Альоша, який напередодні цьому радів, тепер закрив очі... він боявся побачити Чорнушку! Його мучила совість. Він згадав, що ще вчора ввечері так впевнено казав Чорнушці, що неодмінно виправиться, – і замість того... Що він тепер їй скаже?
Деякий час лежав він із заплющеними очима. Йому чувся шерех від простирадла, що піднімалося... Хтось підійшов до його ліжка – і голос, знайомий голос, назвав його по імені:
– Альошо, Альошо!
Але він соромився відкрити очі, а тим часом сльози з них викочувалися й текли по його щоках...
Раптом хтось смикнув за ковдру... Альоша мимоволі подивився, і перед ним стояла Чорнушка – не у вигляді курки, а в чорній сукні, у малиновій шапочці з зубчиками і в білій накрохмаленій нашийній хустці, точнісінько як він бачив її у підземній залі.
– Альошо! – сказав міністр. – Я бачу, що ти не спиш... Прощавай! Я прийшов з тобою попрощатися, більше ми не побачимося!..
Альоша голосно заридав.
– Прощавай! – вигукнув він. – Прощавай! І, якщо можеш, пробач мені! Я знаю, що винен перед тобою, але я жорстоко за те покараний!
– Альошо! – сказав крізь сльози міністр. – Я тебе пробачаю; не можу забути, що ти врятував моє життя, і все ще тебе люблю, хоча ти зробив мене нещасним, можливо, навіки!.. Прощавай! Мені дозволено з тобою недовго бачитися. Вже протягом цієї ночі король з усім своїм народом повинен переселитися далеко-далеко від тутешніх місць! Усі в розпачі, всі проливають сльози. Ми кілька століть жили тут так щасливо, так спокійно!..
Альоша кинувся цілувати маленькі ручки міністра. Схопивши його за руку, він побачив на ній щось блискуче, і в той же самий час якийсь незвичайний звук вразив його слух...
– Що це таке? – запитав він із подивом.
Міністр підняв обидві руки вгору, і Альоша побачив, що вони були скуті золотим ланцюгом... Він жахнувся!..
– Твоя нескромність є причиною, що я засуджений носити ці ланцюги, – сказав міністр із глибоким зітханням, – але не плач, Альошо! Твої сльози не можуть допомогти мені. Одним тільки ти можеш мене втішити у моєму нещасті: постарайся виправитися і будь знову таким само добрим хлопчиком, яким ти був раніше. Прощавай востаннє!
Міністр потиснув Альоші руку і зник під сусіднім ліжком.
– Чорнушко, Чорнушко! – кричав йому вслід Альоша, але Чорнушка не відповідала.
Цілу ніч не міг він склепити очей ані на хвилину. За годину перед світанком почулося йому, що під підлогою щось шумить. Він піднявся з ліжка, приклав до підлоги вухо і довго чув стукіт маленьких коліс і шум, ніби там проходило безліч маленьких людей. Між цим шумом було чути також плач жінок і дітей і голос міністра Чорнушки, який кричав йому:
– Прощавай, Альошо! Прощавай навіки!..
На другий день вранці діти, прокинувшись, побачили Альошу, що лежав на підлозі без пам'яті. Його підняли, поклали до ліжка і послали по лікаря, який сповістив, що в нього сильна гарячка.
Тижнів через шість Альоша, з Божою допомогою, одужав, і все, що відбувалося з ним перед хворобою здавалося йому важким сном. Ні вчитель, ні товариші не нагадували йому жодного слова ні про чорну курку, ні про покарання, якому він піддався. Альоша ж сам соромився про це говорити і намагався бути чемним, добрим, скромним і старанним. Усі його знову полюбили і стали пестити, і він став прикладом для своїх товаришів, хоча вже й не міг вивчити напам'ять двадцяти друкованих сторінок за раз – яких, втім, йому й не задавали.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова