Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Антоній Погорельський

Чорна курка, або Підземні мешканці

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Олексій Рейпольський

Сторінки:   1    2    3    4    5

Довго не міг він схаменутися і не знав, що йому думати... Чорнушка й міністр, король і лицарі, голландки й щури – усе це змішалося в його голові, і він насилу подумки привів до ладу все, бачене ним минулої ночі. Згадавши, що король подарував йому конопляне зерно, він поспіхом кинувся до своєї сукні і дійсно знайшов у кишені папірець, у якому було загорнуте конопляне насіннячко. "Побачимо, – подумав він, – чи дотримає король свого слова! Завтра почнуться класи, а я ще не встиг вивчити всіх своїх уроків".

Історичний урок особливо його турбував: йому було задано вивчити напам'ять кілька сторінок з Шрекової "всесвітньої історії", і він не знав ще жодного слова! Настав понеділок, з'їхалися пансіонери, і почалися класи. Викладав історію від десяти годин до дванадцяти сам власник пансіону. В Альоші дуже билося серце... Поки дійшла до нього черга, він кілька разів обмацував у кишені папірець з конопляним зернятком...

Нарешті його викликали. З хвилюванням підійшов він до вчителя, відкрив рота, сам ще не знаючи, що сказати, і – безпомилково, не зупиняючись, проговорив завдання. Учитель дуже його хвалив, проте Альоша не приймав його хвалу з тим задоволенням, яке він відчував раніше у подібних випадках. Внутрішній голос йому казав, що він не заслуговує цієї похвали, тому що урок цей не коштував йому жодних зусиль.

Протягом кількох тижнів учителі не могли нахвалитися Альошею. Усі уроки без винятку він знав абсолютно, усі переклади з однієї мови на іншу були без помилок, тож вони не могли надивуватися його надзвичайними успіхами. Альоша внутрішньо соромився цих похвал: йому совісно було, що його ставили у приклад товаришам, тоді як він зовсім на те не заслуговував.

Протягом цього часу Чорнушка до нього не приходила, незважаючи на те, що Альоша, особливо у перші тижні після одержання конопляного зернятка, не пропускав жодного дня без того, щоб її не погукати, коли лягав спати. Спочатку він дуже сумував через це, але потім заспокоївся думкою, що вона, мабуть, зайнята важливими справами згідно свого звання. Згодом же похвали, якими всі його обсипали, так його зайняли, що він досить рідко про неї згадував.

Тим часом слух про незвичайні його здібності рознісся по всьому Петербурзі. Сам директор училищ приїжджав кілька разів до пансіону і милувався Альошею. Учитель носив його на руках, бо через нього пансіон увійшов у славу. З усіх кінців міста з'їжджалися батьки й намагалися, щоб він прийняв їх дітей до себе, в надії, що й вони будуть такі ж вчені, як Альоша. Незабаром пансіон так наповнився, що не було вже місця для нових пансіонерів, і вчитель з учительшею почали думати про те, щоб найняти будинок, набагато більший від того, в якому вони жили.

Альоша, як я вже сказав вище, спочатку соромився похвал, відчуваючи, що зовсім на них не заслуговує, але мало-помалу він став до них звикати, і нарешті самолюбство його дійшло до того, що він приймав, не червоніючи, похвали, якими його обсипали. Він багато став про себе думати, стояв перед іншими хлопчиками і уявляв собі, що він набагато кращий і розумніший від них усіх. Вдача Альошина від цього зовсім зіпсувалася: з доброго, милого і скромного хлопчика він став пихатим і неслухняним. Совість часто йому за те дорікала, і внутрішній голос йому говорив: "Альошо, не величайся! Не приписуй самому собі того, що не належить тобі; дякуй долі за те, що вона тобі подарувала перевагу проти інших дітей, але не вважай, що ти кращий за них. Якщо ти не виправишся, то ніхто тебе не любитиме, і тоді ти, при всій своїй вченості, будеш найнещаснішою людиною!"

Іноді він збирався виправитися; але, на жаль, самолюбство в ньому було таке сильне, що заглушало голос совісті, і він з кожним днем ставав гіршим, і з кожним днем товариші все менше його любили.

Притому Альоша став страшенним пустуном. Не маючи потреби вчити уроки, які йому задавали, він у той час, коли інші діти готувалися до класів, займався витівками, і це неробство ще більше псувало його характер. Нарешті він так набрид усім своєю поганою вдачею, що вчитель почав серйозно думати про засоби до виправлення такого поганого хлопчика – і для того задавав йому уроки вдвічі й втричі більші, ніж іншим; але й це анітрохи не допомагало. Альоша зовсім не вчився, а все ж таки знав урок з початку до кінця, без найменшої помилки.

Одного разу вчитель, не знаючи, що з ним робити, задав йому вивчити напам'ять сторінок двадцять до ранку і сподівався, що він, принаймні, цього дня буде спокійнішим. Але де там! Наш Альоша і не думав про урок! Цього дня він навмисне пустував більше від звичайного, і вчитель марно погрожував йому покаранням, якщо на другий ранок він не буде знати уроку. Альоша в душі сміявся з цих погроз, упевнений, що конопляне зернятко неодмінно йому допоможе. Наступного дня, у призначену годину, вчитель узяв до рук книжку, з якої був заданий урок Альоші, погукав його до себе і велів відповідати задане. Усі діти з цікавістю звернули на Альошу увагу, і сам учитель не знав, що подумати, коли Альоша, незважаючи на те, що зовсім не вчив уроку напередодні, сміливо підвівся з лавки і підійшов до нього. Альоша нітрохи не сумнівався в тому, що й цього разу йому вдасться показати свої незвичайні здібності: він розкрив рота... і не зміг вимовити ані слова!

– Що ж ви мовчите? – сказав йому вчитель. – Кажіть урок.

Альоша почервонів, потім зблід, знову почервонів, почав м'яти свої руки, від страху у нього на очах навернулися сльози... усе марно! Він не міг вимовити жодного слова, тому що, сподіваючись на конопляне зернятко, він навіть і не заглядав до книги.

– Що це означає, Альошо? – закричав учитель. – Чому ви не хочете говорити?

Альоша сам не знав, чим пояснити таку дивину, сунув руку до кишені, щоб обмацати зернятко... але як описати його відчай, коли він його не знайшов! Сльози градом полилися з його очей... він гірко плакав і все ж таки не міг вимовити ані слова.

Між тим учитель втрачав терпіння. Звикнувши до того, що Альоша завжди відповідав безпомилково і не запинаючись, йому здавалося неможливим, щоб він не знав принаймні початку уроку, і тому приписував мовчання його впертості.

– Підіть до спальні, – сказав він, – і залишайтеся там, поки абсолютно не будете знати урок.

Альошу відвели на нижній поверх, дали йому книгу і замкнули двері ключем.

Тільки-но він залишився сам, як почав скрізь шукати конопляне зернятко. Він довго нишпорив у себе в кишенях, повзав по підлозі, дивився під ліжком, перебирав ковдру, подушки, простирадло – усе марно! Ніде не було й слідів люб'язного зернятка! Він намагався згадати, де він міг його загубити, і нарешті переконався, що десь впустив його напередодні, граючи у дворі. Але як знайти його? Він був замкнений у кімнаті, а якби й дозволили вийти у двір, так і це, напевно, ні до чого б не призвело, бо він знав, що курочки ласі на коноплю, і зернятко його, мабуть, якась із них встигла склювати! Зневірившись відшукати його, він надумав погукати на допомогу Чорнушку.

– Мила Чорнушко! – казав він. – Люб'язний міністре! Будь ласка, прийдіть до мене і дайте інше зернятко! Я, право, наперед буду обережнішим...

Але ніхто не відповідав на його прохання, і він нарешті сів на стілець і знову почав гірко плакати.

Між тим настав час обідати; двері відчинилися, і увійшов учитель.

– Чи знаєте ви тепер урок? – запитав він у Альоші.

Альоша, голосно схлипуючи, змушений був сказати, що не знає.

– Ну то залишайтеся тут, поки вивчите! – сказав учитель, велів подати йому склянку води і шматок житнього хліба і залишив його знову самого.

Альоша став твердити напам'ять, але нічого не входило йому в голову. Він давно відвик від занять, та й як вивчити двадцять друкованих сторінок! Скільки він не намагався, скільки не напружував свою пам'ять, але коли настав вечір, він не знав більше двох чи трьох сторінок, та й те погано. Коли прийшов час іншим дітям лягати спати, усі його товариші разом прийшли до кімнати, і з ними знову прийшов учитель.

– Альошо! Чи знаєте ви урок? – запитав він.

І бідолашний Альоша крізь сльози відповів:

– Знаю тільки дві сторінки.

– Тож мабуть і завтра доведеться вам просидіти тут на хлібі й воді, – сказав учитель, побажав іншим дітям на добраніч і пішов.

Альоша залишився з товаришами. Тоді, коли він був добрим і скромним хлопчиком, усі його любили, і якщо, бувало, він був покараний, то всі його жаліли, і це було йому втіхою; але тепер ніхто не звертав на нього уваги: усі з презирством дивилися на нього і не говорили йому ані слова.

Він зважився сам почати розмову з одним хлопчиком, з яким у колишній час дуже приятелював, але той від нього відвернувся, не відповідаючи. Альоша звернувся до іншого, але й той не хотів з ним розмовляти і навіть відштовхнув його від себе, коли він знову до нього заговорив. Тут нещасний Альоша відчув, що він заслуговує на таке з ним поводження. Обливаючись сльозами, ліг він у своє ліжко, але ніяк не міг заснути.

Довго лежав він таким чином і з сумом згадував про минулі щасливі дні. Усі діти вже насолоджувалися солодким сном, тільки він один не міг заснути! "І Чорнушка мене покинула", – подумав Альоша, і сльози знову полилися у нього з очей.

Раптом... простирадло біля сусіднього ліжка заворушилося, подібно як першого того дня, коли до нього з'явилася чорна курка. Серце в нього стало битися сильніше... він бажав, щоб Чорнушка знову вийшла з-під ліжка; але не смів сподіватися, що бажання його здійсниться.

– Чорнушко, Чорнушко! – стиха сказав він нарешті... Простирадло піднялося, і до нього на ліжко злетіла чорна курка.

– Ах, Чорнушко! – сказав Альоша не тямлячись від радості. – Я не смів сподіватися, що побачуся з тобою! Ти мене не забула?

– Ні, – відповіла вона, – я не можу забути наданої тобою послуги, хоча той Альоша, який врятував мене від смерті, зовсім не схожий на того, якого я тепер бачу перед собою. Ти тоді був добрий хлопчик, скромний і чемний, і всі тебе любили, а тепер... я не впізнаю тебе!

Альоша гірко заплакав, а Чорнушка продовжувала давати йому настанови. Довго вона з ним розмовляла і зі сльозами просила його виправитися. Нарешті, коли вже починало з'являтися денне світло, курочка йому сказала:

– Тепер я повинна тебе залишити, Альошо! Ось конопляне зерно, яке ти впустив у дворі. Дарма ти думав, що загубив його безповоротно. Король наш надто великодушний, щоб позбавити тебе цього подарунка за твою необережність. Проте пам'ятай, що ти дав чесне слово зберігати в таємниці все, що тобі про нас відомо... Альошо! До теперішніх твоїх поганих якостей не додай ще гіршої – невдячності!

Альоша із захопленням узяв люб'язне своє насіннячко з лапок курки і обіцяв докласти всіх зусиль, щоб виправитися!

– Ти побачиш, мила Чорнушко, – сказав він, – що я сьогодні ж буду зовсім інший...

– Не вважай, – відповіла Чорнушка – що так легко позбавитися вад, коли вони вже взяли над нами верх. Пороки звичайно входять у двері, а виходять у щілинку, і тому, якщо хочеш виправитися, ти повинен безперестанку і суворо спостерігати за собою. Але прощавай!.. Настав нам час розлучитися!

Сторінки:   1    2    3    4    5

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова