Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Міра Лобе

Бабуся на яблуні

Переклад українською – Володимир Василюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Бенедський

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7   

6

Наступного дня була субота. Уроки закінчились опівдні і він весело побіг додому. До обіду було ще доволі часу щоб устигнути з бабусею догнати піратів. А в джунглях після обіду вони зможуть нарешті спокійно пополювати на тигрів. Завтра неділя, і вони придумають якусь нову забаву, ще кращу, може, полетять у ракеті на Місяць.

Анді вбіг у хвіртку і тільки підморгнув яблуні – спершу треба було віднести додому ранець і привітатися з матір'ю.

– Як добре, що ти вже прийшов, – сказала вона. – Коли тобі захочеться нарешті поприбирати свої майки і шкарпетки? Я їх ще вчора випрасувала, а вони й досі валяються в тебе на столі!

– Просто зараз? Мені ніколи.

– Авжеж, просто зараз, – рішуче сказала мати.

Бабуся на яблуні

Складаючи майки в шухляду, він почув, що в нього під ліжком щось сопе.

– Це ти, Белло? Що ти там робиш?

Щоб побачити собаку, Анді ліг на живіт. Коли Белло зробить шкоду, то завжди залазить під ліжко.

– Вилізай, Белло, і якнайшвидше!

Але Белло й не подумав вилазити. Він забився в куточок і загарчав, коли Анді поліз під ліжко. Очі в песика підозріло блищали.

Бабуся на яблуні

– Що ти гризеш, Белло? Дай сюди! Відпусти!

Белло загарчав дужче. Анді схопив його за передні лапи и витяг з-під ліжка. Белло обурено скавучав, але не роззявляв писка, з якого стирчали червоно-білі смугасті шкарпетки Анді.

Бабуся на яблуні

– Ось ти який! – Анді розсердився, йому довелося силоміць розціпити таксі писок. Обидві шкарпетки виявилися пожованими. На одній була така велика дірка на п'яті, що Анді міг туди встромити кулак. А на другій у дірку влізло б аж два кулаки. Анді від гніву кинуло в жар і йому захотілося відлупцювати пса. А Белло, схиливши голову набік, дивився на Анді краєчками очей з таким виглядом, ніби його все це не стосувалося, дивився зухвало, наче хотів спитати: «Хто винен? Хіба я? Якби ти вчора, як належить, прибрав шкарпетки, я сьогодні не зміг би схопити їх зі столу! Я не винен, що вони тепер подерті!»

Анді крутив у руках нещасні шкарпетки і уявляв собі як розсердиться мати. Він ледве не плакав.

Бабуся на яблуні

Потім йому прийшла в голову думка. Прожогом кинув ся він у сад, проліз крізь дірку в паркані й гукнув знизу у відчинене вікно мансарди:

– Пані Флінк!

У вікні за вазонами з'явилася кругла голова з сивим, зачесаним на рівний проділ волоссям:

– Піднімись до мене!

Бабуся на яблуні

Нагорі все було вже прибрано. Мабуть, пані Флінк працювала до ночі.

На вікнах висіли фіранки, а на стіні затишно цокав годинник. На комоді, між кліткою і акваріумом, лежала мережана серветка, а на ній стояла фотографія молодої жінки з двома маленькими дівчатками. Обидві були русяві, ясноокі – дуже гарненькі.

Анді дістав з кишені шкарпетку з меншою діркою і простягнув її пані Флінк.

– Боже ти мій! – І вона сплеснула руками, побачивши дірку. – Ти хочеш, щоб я тобі її заштопала?

– Так, будь ласка! І зараз, якщо можна.

Бабуся на яблуні

Стара жінка поглянула на годинник.

– Мені ще треба піти до магазину, – сказала вона. – Адже сьогодні відчинено тільки до обіду.

– До магазину я можу збігати! – вигукнув Анді. – Мама мене теж іноді посилає. І я рідко коли забуваю, що треба купити.

Пані Флінк дала йому папір і олівець.

– Пиши! «Цибуля...»

– «Цибуля» пишеться через «и», – заявив він гордо.

Вона здивовано на нього подивилась.

– А «редиска» через «е», – додав він переможно, сподіваючись, що вона гідно оцінить його знання.

Потім вона продиктувала, а він записав: «Кіло борошна, півхлібини, молоко, пачку солі...» Вийшло чимало.

Бабуся на яблуні

– Ковбасу ви не забули? – спитав він. У неділю в них завжди їли ковбасу. Але пані Флінк відповіла, що влітку надто жарко, щоб купувати ковбасу.

Анді порадив їй покласти ковбасу в холодильник, але відразу ж збагнув, що сказав дурницю: адже вчора, коли вони заносили речі, він бачив, що в неї нема холодильника.

Вона поклала гаманець у господарську сумку, і Анді, схопивши її, побіг униз.

Пані Зауберліх, стоячи в дверях, обурювалась:

Що за шум? Що за тупотіння?

Я йду купувати продукти для пані Флінк.

Коли він був уже в саду, пані Флінк гукнула йому навздогін, виглянувши з вікна:

– Ще сірники! Три коробки! Тільки не забудь, прошу тебе.

В магазині самообслуговування на розі було все, що він мав купити. Він почував себе цілком дорослим, коли поважно походжав між прилавками, штовхаючи перед собою кошика на колесах і вибираючи записані на папері потрібні товари.

Бабуся на яблуні

Повернувся він з повною сумкою і побіг нагору. Пані Зауберліх, здавалося, навмисне очікувала за дверима. Щойно він переступив поріг, як вона відразу в крик:

– Цікаво, коли ж припиниться ця біганина?

– А сірники? – спитала пані Флінк, заглянувши в сумку.

– Ой, сірники! Я забув!

Він схопив гаманець і хотів був знову бігти в магазин, але зупинився біля порога, вагаючись:

– Пані Зауберліх стоїть у себе за дверима й чатує. Вона мене лає: каже, я тупочу...

– Так воно і є. А ти б їй краще показав, як ходить, скрадаючись, індіанець. І спитав би, чи не треба їй що-небудь принести з магазину.

Анді скривився. Приносити що-небудь для пані Зауберліх? Цього ще бракувало!

Він повільно зійшов сходами, намагаючись не тупотіти. Пані Зауберліх була на своєму посту, позеленіла від злості.

– Сходи – не місце для дитячих ігор! Скільки разів ти ще бігатимеш туди-сюди?!

– Ще раз, – відповів Анді. – Я забув купити сірники.

Уже зійшовши вниз, він усе-таки видушив із себе неохоче:

– Якщо вам що-небудь треба, я теж можу прихопити...

Пані Зауберліх подивилася на нього, не вірячи своїм вухам. Потім буркнула:

– Ні!.. – А після паузи додала: Якщо потрібні тільки сірники, то я можу позичити пані Флінк коробочку.

Затиснувши в долоні коробочку з сірниками, Анді навшпиньках піднявся нагору. Коли він пояснив, чому так швидко повернувся, пані Флінк сказала:

– Ну ось бачиш! А я тим часом заштопала тобі шкарпетку. А що з другою, вона ціла?

Анді дістав другу, ту, де в дірку можна було просунути два кулаки.

Боже ти мій! Таж тут нема цілої п'яти! Пані Флінк здивовано дивилася на розірвану шкарпетку. Це твоя такса?

Анді кивнув головою.

– Таку дірку неможливо заштопати, – сказала вона.

Анді проковтнув слину, намагаючись приховати своє розчарування і ледве стримуючи сльози.

Ой, мало не забула! вигукнула пані Фланк. – у мене є ще одна справа. А ти можеш тим часом полити квіти. Я зараз повернуся.

І вона квапливо пішла.

Вона повернулася з невеличким пакетиком у руці.

Ну й щастить нам з тобою! сказала вона. – В зелену й синю смужку скільки завгодно шкарпеток. А в червону була тільки одна пара.

Вона розгорнула покупку. На стіл упали шкарпетки – точнісінько як ті, що їх розірвав Белло.

– Ой! – вихопилось у Анді, і він їх одразу надів, а старі кинув у кошик для сміття.

Вони ще трохи погомоніли про се, про те.

Раптом Анді побачив на комоді гарну мушлю і спитав:

– Звідки вона?

– З Індії, – відповіла пані Флінк.

– Я... Я мушу йти, – похопившись, сказав Анді і навіть застрибав на місці від нетерпіння.

Вона побажала йому весело провести неділю і пообіцяла спекти пиріг з мірабелями.

Коли він пролазив крізь дірку в паркані, мати крикнула йому з вікна:

– Ага, ось і ти! А я вже хотіла шукати тебе. Іди швидше мити руки.

Для яблуні часу вже не було.

  

Як на зло, після обіду часу в нього також не виявилось: довелося йти з батьками в гості до тітки й дядька. Він спробував був відмовитись, запевняючи, що краще йому залишитися самому вдома. Справді, чому б не лишитись?.. Адже він уже не маленький, до того ж Белло буде поруч... Але всі умовляння були марні. Його примусили одягнути чисту сорочку й вирушити з матір'ю та батьком.

Йорга запросили до товариша на день народження. Крісті вперше чергувала на стайні.

– В гості ходжу завжди тільки я! – бурчав Анді. – Тому, що я найменший, мені ніколи не можна робити те, чого хочеться.

– Це неправда, Анді, – сказала мати. – Ти майже завжди робиш те, що хочеш. І на твоєму місці я поводилася б скромніше, особливо тепер, коли в переказі знову виявилося шість помилок.

До чого тут це? Переказ – одне, а ходити в гості до тітки і дядька – зовсім інше.

...Коли Анді йшов між батьком і матір'ю через палісадник до хвіртки, вигляд у нього був геть похмурий. Бабуся, звісно, сидить на яблуні і чекає його, в цьому він не сумнівався. Що вона скаже, коли він знову не прийде?

В гостях у тітки й дядька було ще нудніше, ніж звичайно. Анді посадили в крісло, дали шмат торта. Він усе це стерпів мовчки.

Який ваш Анді тихий! – сказав дядько, – Йорг був зовсім інший.

Ці слова вкрай розсердили Анді. Він зовсім не хотів бути тихою дитиною. Але що вони від нього, власне кажучи, чекають? Щоб він тут лементував, як матрос на вахті? Чи, може, йому пройтися по кімнаті на руках? Що за дивні люди ці дорослі, все їм не так: пані Зауберліх вважає, що він занадто гамірливий, а дядько – що він занадто тихий.

Погостювавши, вони поїхали на околицю міста, де був іподром. Крісті походжала по стайні з таким виглядом, наче все життя доглядала коней. На ній були високі чорні чоботи, клейончастий фартух, а в руках – вила. Вона з гордістю сказала, що стайничий нею дуже задоволений. Потім показала Анді своїх підопічних. Обабіч проходу в боксах стояли скакові коні, вони хитали головами, іржали і рвалися надвір.

Крісті підвела його до буланого жеребця, який бив копитом у дерев'яну перегородку й незадоволено форкав. Але Анді здалося, що він не такий дикий і баский, як його чорний скакун.

Вони подивилися, як Крісті вперше їхала верхи, а потім усі разом подалися додому. Вже зовсім стемніло, коли вони повернулися. Гілки яблуні гойдалися від нічного вітру.

А вранці знову пішов дощ. Було від чого впасти у відчай!

– Дощова неділя, – сказала мати. – Як приємно. Ми затишно посидимо всі разом і відпочинемо.

Але для Анді це зовсім не було приємно, і вже найменше на світі йому хотілося відпочивати. Він стояв на терасі й дивився в сад. Доріжками текли струмки, а там, де кінчалась ринва, утворилося ціле озеро, що дедалі збільшувалось. Гуділи потоки води, дзвеніли краплини.

Анді не знаходив собі місця. Він знічев'я тинявся по кімнатах. Погрався трохи з Белло, погортав книжку з казками, повернувся на терасу і знову став дивитися на дощ.

Батько, зручно вмостившись у шезлонзі, читав газету.

– Бідний Анді! – обізвався він. – Може, після обіду розпогодиться і ти зможеш вилізти на свою яблуню. Там, здається, тобі найбільше подобається...

– Він зовсім не «бідний Анді», – сказала мати, що сиділа за столом і писала листи. – Чому ти навіть не підійдеш до своєї залізниці? Йди пограйся з Йоргом. Ти визнаєш тільки яблуню!

– З Йоргом? Хіба ж він захоче зі мною гратись? Я для нього замалий! – огризнувся Анді.

І з його тону батьки зрозуміли, як він страждає через Йоргову чванькуватість.

А дощ не вщухав. Вони пообідали під барабанний дріб краплин, що лопотіли по даху тераси. Після обіду батьки лягли відпочити. В будинку запанувала тиша.

– Ходімо, Белло, – сказав Анді. – Ми зараз зробимо візит.

Вони вибігли під зливу й пролізли крізь дірку в паркані, їм пощастило – двері в будинку Зауберліхів були не замкнені. Вони довго й старанно витирали всі шість ніг об килимок і тихо піднялися нагору. Ще на сходах Анді почув рівномірне стрекотання швацької машинки.

– Добрий день! – привітався Анді, заходячи в кімнату. – Я обіцяв вам привести мого Белло. Ось він.

Пані Флінк одірвалась від шиття. Вона подала Анді руку й погладила Белло. Той загарчав і замахав хвостом, показуючи, що йому тут добре.

А машинка тим часом знову запрацювала. Праворуч стояла велика коробка з кроєм, а ліворуч кошик для білизни, куди пані Флінк клала вже пошиті халати й фартухи.

Бабуся на яблуні

– Сьогодні ж неділя, – сказав Анді з легким докором.

Стара жінка відповіла, не відриваючись від роботи:

– Так, сьогодні неділя, але завтра понеділок – день, коли треба здавати роботу. Все, що я взяла на тиждень. А через цей переїзд я не встигла вчасно впоратися з роботою.

Бабуся на яблуні

Анді знову оглянув кімнату. З учорашнього дня вона стала ще затишніша. На стіні висіли два малюнки, а в шафі за склом стояли всілякі розкішні предмети: чашки з золотим обідком, тарілки з намальованими яскравими квітками, келихи на довгих ніжках, балерина і такса із порцеляни. Такса була дуже схожа на Белло.

Анді довго стояв біля швацької машинки і спостерігав, як тканина вибігала з-під голки. Пані Флінк так низько схилилась над роботою, що Анді спитав, чи не болить у неї спина.

– Трошки, – призналась вона. – Адже сиджу з самого ранку. І встану, коли все зроблю.

– А обід? – спитав Анді, широко розплющивши від подиву очі.

– Сьогодні обійдусь без обіду. Готувати мені ніколи.

– Але так не можна! – вигукнув Анді. – Ти повинна попоїсти.

Він був так схвильований, що навіть не помітив, як звернувся до неї на «ти».

Пані Флінк й далі шила, не відриваючись від роботи, а Анді пішов на кухню. Крім картоплі і тих продуктів, які він купив учора, нічого з їжі там не було.

Він повернувся до кімнати й спитав, чи любить вона картоплю в лушпинні і як її варять.

Вона пояснила, не відриваючись, як і раніше, від роботи. Анді не міг сам вирішити, яку вибрати каструлю, і приносив їх до неї одну по одній: перша виявилася завелика, друга – замала. Зате третя була саме в раз.

Бабуся на яблуні

Він невпинно бігав з кухні до кімнати і назад. Потім помив вісім картоплин, налив у каструлю води, заніс до кімнати, щоб спитати, чи достатньо налив, і запалив газ. Запитавши, де сіль і перець, посолив і поперчив воду, а коли вода закипіла, зменшив полум'я і накрив каструлю накривкою.

Бабуся на яблуні

– Зараз приготую сир, – оголосив він. – Кріп і цибуля є?

Виявилося, що нема ні того, ні другого. Анді вирішив розвести сир молоком. Але миска була надто мала, і він розлив молоко. Анді став витирати його ганчіркою.

Бабуся на яблуні

– А тепер треба принести кропу.

Він миттю кинувся сходами вниз і під дощем, який все ще лив як із відра, добіг до грядки з городиною. Повернувся він з пучком кропу і повною жменею редиски, які нарвав з мокрого ґрунту.

Бабуся на яблуні

До його черевиків поналипало стільки грязюки, що довелося зняти їх у сінях і піднятися в самих шкарпетках. Ще не перевівши подиху, він спитав:

– Уже зварилась?

Пані Флінк відповіла, що про це можна дізнатися, якщо штрикнути картоплину виделкою, і додала, щоб він зняв накривку ганчіркою, а то попечеться.

Готувати обід, виявляється, дуже цікаво. Зовсім по-іншому, звичайно, ніж полювати на тигрів, але все ж це його захоплювало і було дуже відповідально.

Він підняв накривку, – його обдало хмарою пари, – і встромив виделку в картоплину.

Бабуся на яблуні

– Ще не зварилась! – гукнув він, а потім узяв старі кухонні ножиці і дрібно нарізав кропу. Редиску він розклав червоним колом у мисці з сиром. Упоравшись із цим, він знову встромив виделку в картоплину і відчув себе справжнім кухарем.

– І досі не зварилася...

Він вернувся до кімнати. Машинка стрекотіла безперервно. Анді зупинився біля фотографії на комоді і почав її розглядати.

– Хто це? – спитав він.

– Дівчатка? Це мої внучки! – відповіла пані Флінк.

– А де вони живуть?

Не кидаючи шиття, вона промовила:

– Далеко.

– Далі від Індії?

Анді відчув, що пані Флінк засумувала, коли мова зайшла про внучок. Якийсь час тишу порушував тільки шум машинки.

Ураз він згадав про картоплю. Прожогом кинувся на кухню, підняв накривку з каструлі: в багатьох картоплин уже луснула шкірка.

– Готово! – крикнув він.

– І я кінчаю! – відгукнулась пані Флінк.

Він накрив на стіл: дві тарілки, дві виделки, два ножі. Адже пані Флінк попередила, що сама їсти не буде.

Бабуся на яблуні

Картопля переварилась, сир був недосолений а на Редисці ще лишилось трохи землі, хоч Анді дуже старався її помити. Проте пані Флінк сказала, що для першого разу йому все вдалося на славу.

Бабуся на яблуні

Коли вона чистила дві останні картоплини, то спитала, але так, між іншим, чи є в нього бабуся.

Анді почервонів як рак. Серце його забилося часто. Він не знав, що відповісти.

– Ні... так... власне, ні, – сказав він, затинаючись.

Бабуся на яблуні

– У мене є вигадана бабуся, – згодом признався він, – Вона дуже цікаво проводить зі мною час, майже щодня.

– Це мабуть, дуже славно! – І пані Флінк схвально кивнула головою. – Така вигадана бабуся навіть краща за справжню, правда? Вона, напевно, все дозволяє.

– Так, усе! – голосно перебив її Анді. – Вона мені все дозволяє. Вона проти того, щоб дітям так багато забороняли.

Пані Флінк весело засміялась:

– Уявляю, як вона тебе балує! Напевно, часто водить у магазин іграшок і дозволяє вибирати все, що захочеш, еге ж?

– Ні, там ми ще з нею ніколи не були, – відповів Анді з жалем і твердо вирішив піти туди з бабусею.

Бабуся на яблуні

Пані Флінк доїла картоплю, відкинулась на спинку стільця, склала руки на колінах і задумливо подивилася на Анді.

– Знаєш, Анді, я чудово тебе розумію, коли ти вигадуєш собі бабусю. Адже я сама роблю приблизно так само, але тільки зі своїми внучками. Ось, приміром, іду гуляти і уявляю, що вони ідуть разом – одна ліворуч, друга – праворуч, і я уявляю собі, про що вони говорять, про що запитують.

– А про що, наприклад? – поцікавився Анді.

– Ну, скажімо, чи сплять ангели вночі на м'якенькій хмарці чи тиняються по небу просто так. Або ось ще: звідки дощові черв'яки знають, що їм треба повзти вперед, а не назад – адже в них нема очей.

– А вони не запитували, чому макарони не ростуть на плантаціях як цукрова тростина? – сказав Анді.

– Аякже, двічі запитували. І ще: чи є насправді відьми і чаклуни...

– Ні! – твердо відповів Анді. – А запитують вони, чому є на світі погані люди, які обдурюють, і крадуть, і роблять різні дурниці...

Пані Флінк кивнула головою.

Бабуся на яблуні

– Так, про все це вони запитують, а я відповідаю їм, як умію... І ще уявляю собі, як веду своїх внучок в зоопарк або в кондитерську.

– А в парк теж? – схвильовано спитав Анді. – Ти катаєшся з ними на каруселях і гойдалках?

– На гойдалках? Ні. Куди мені старій, та ще з моїм ревматизмом...

– А ось моя бабуся, – гордо заявив Анді, – катається зі мною стільки, скільки я захочу, і не боїться високо злетіти, і в тирі вона ще виграє плюшевого ведмедя, і шоколад, і ляльку, в якої заплющуються очі. І в неї є машина з усякими пристроями, і ще...

Він ураз затнувся на півслові і злякано подивився на пані Флінк: їй, мабуть, неприємно, що його бабуся така спритна й хоробра.

Але стара жінка дивилася на нього з усмішкою і розуміюче кивала головою:

– Недільна бабуся? Як добре, що вона у тебе є. А от з мене може вийти тільки буденна бабуся.

– Це нічого! – поквапився запевнити її Анді. Він з радістю обійняв би її – ну так, на хвилинку, – та все ж цього не зробив, а просто допоміг віднести посуд на кухню.

Бабуся на яблуні

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова