Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Патентована фарба

Саша Чорний

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Олейніков

У тихому готелі на околиці Парижа у своєму номері сидів хлопчик Матті і нудьгував. Справжнє його ім'я було Маттео, але у шестирічної людини завжди все маленьке: і черевички, і курточка, і, власне, ім'я. У номері готелю не дуже багато розваг. Матті відкривав і закривав крани з гарячою і холодною водою, висував і засував шухляди комода – понюхав ковбасний хвостик, що знайшовся у комоді... Нецікаво. Потім натиснув кнопку дзвінка біля дверей. Якщо вона тут є, значить, треба її натиснути. Але прийшла покоївка і сказала, що якщо він іще раз подзвонить, то прийде пожежний солдат і відкусить Матті носа. Дивні пожежники у Парижі! Він підставив стілець до центрального опалення, сів на нього і одразу скочив. Чому? А от ви самі сядьте, тож дізнаєтеся.

Тітка Марі все не поверталася. Пішла після обіду у якихось своїх справах до міста. Чому у дорослих завжди справи? Та ще й такі безглузді справи. Прилетіла з Марселя з Матті, щоб закупити в Парижі партію дамського вбрання минулого сезону. У Марселі в бідних кварталах мода завжди відстає на півроку, і для тітки Марі це було чомусь вигідно. Добре все ж таки бути чоловіком: носи собі свою курточку і піджачок до нескінченності, і ніяка мода тебе не стосується...

А тепер сиди і чекай, наче якийсь нудьгуючий пудель, якого з Марселя тільки тому й привезли, що не було з ким його там залишити.

Як раптом за вікном... О, це дуже цікаво! Стали в коло люди, навшпиньки піднімаються, один одному через плече кудись заглядають, а з середини лунає дзвінкий голос, веселий такий, щось розповідає. Натягнув Матті свою беретку на голову, – шви так і затріщали, – злетів зі сходів леопардовими стрибками – і мерщій на вулицю.

* * *

Коли ти хлопчик на зріст із табуретку, танцювати за спиною дорослих навшпиньки не дуже весело. Матті пірнув під лікоть якоїсь гладкої пані, наступив їй на черевик, не встиг навіть сказати "пардон" і одразу опинився в першому ряду.

Кремезний рум'яний француз, схилившись над похідним столиком, грів на гасниці воду і купав у маленьких бляшанках якісь ганчірочки. І все говорив, говорив, говорив, наче його завели на цілу добу, – губами, руками, ногами... Навіть чуб йому допомагав, стрибав у такт словам і підтакував: так, так, так!

– Мої фарби анітрохи не схожі на ті дурнуваті негідні порошки, які ви можете придбати у будь-якій крамниці! Викидати франки в Сену нікому не забороняється: Сена не стане від цього багатшою, але ж ви збіднієте! Мої фарби фарбують усе: шовк, сукно, гіпс, дерево, папір, волосся, слонову кістку, хутро і навіть гусяче пір'я. Кип'ятити не треба. Ви висипаєте у теплу воду фарбу – раз! – занурюєте туди вашу річ, – два! – і за п'ять хвилин ви полегшено зітхаєте. Ваша річ відтепер назавжди стає червоною, як півнячий гребінь, зеленою, як морська хвиля, ліловою, як фіалка, чорною, як нутрощі мавра... Що кому подобається... Якщо ви хочете зробити сюрприз коханій людині, ви купуєте пакетик – один коштує франк, два – франк шістдесят п'ять, – і фарбуєте гіпсове порося, або шовкову хустинку, або брезентові черевики у будь-який колір, як я роблю це на ваших очах, панове! Ви хочете купити? Ні? Нічого, через дві хвилини ви купите! Ви хочете купити? Дякую вам. Два пакети?.. Один. Ще хто? Поспішайте! Завтра я їду до Мадрида, і це остання нагода у вашому житті, коли ви можете запастися такими дивовижними фарбами...

Матті стояв біля самого ящика, ніс його майже торкався паруючої каструльки. Різнокольорові бульйони так смачно і їдко пахли... Аж раптом одна його рука витягла з кишені франк, а друга смикнула балакучого добродія за пальто (адже іноді руки діють раніше за голову). А язик вимовив несміливо і чемно:

– Дайте мені, будь ласка, пакетик!..

– Якого, мій друже, кольору?

– Лілового...

– Мерсі, до побачення! Бачите, панове, навіть діти не можуть встояти!

І тільки на сходах свого готелю Матті зрозумів, навіщо йому ця фарба. "Адже він сказав, що можна зробити коханій людині сюрприз... Я люблю тітку Марі найбільше від усіх, я їй зроблю сюрприз!"

* * *

Матті ковзнув до свого номера із пакетиком у руці, – от і розвага знайшлася. А за ним прослизнув пухнастий товстун, білий готельний кіт. Вранці Матті дав йому поласувати скибочкою шинки, а коти такі послуги цінують і пам'ятають... Хлопчик зачинив якомога щільніше двері, засукав рукави і взявся за роботу. На столі лежала тітчина плетена серветка, старенька, геть уся в рудих плямах, – як же її не пофарбувати? Тітка Марі такого сюрпризу й уві сні не побачить!

Матті набрав у раковину гарячої води, два літри. Всипав у воду тонкою цівкою порошок, вода стала лілова-лілова, як бузок, як найпрозоріший аметист. І почав купати серветочку акуратно й обережно, щоб бризки, не дай боже, не заляпали б паркету: адже це готель!

Викупав, віджав, лілову воду в трубу спустив, а щоб не було чутно, як буркоче вода, почав гучно кашляти. Раковину чисто вимив. Не серветка, а фіалковий килимок!.. Розстелив на підлозі товстий обгортковий папір, зверху газету, зверху знову папір – і розклав, розправив серветочку, – нехай сохне. А білий кіт ходить навколо, об комод треться, об стілець треться, об Маттіни ноги, і все ближче до серветки на пружинних лапках підбирається: цікаво, він ніколи в готелі таких штук не бачив. Носом втягнув кисле повітря, та раптом, не встиг хлопчик й ахнути, кіт стрибнув на серветку, перекинувся на спину та й заходився крутитися і муркотіти. Адже у котів різні фантазії бувають...

Матті сміється: нехай, нехай поваляється, серветка швидше просохне. Але коли кіт піднявся, хлопчик мало зі стільця не впав: ліловий кіт! Уся спина як темно-бузковий кущ... Тепер увесь готель набіжить, що ж то буде?! Адже тітка просила, щоб він, не дай боже, чогось не накоїв. А хіба ж це він накоїв? Це кіт накоїв. Що робити, що робити?!

А у двері стукають. Це завжди так буває: тільки-но якесь лихо, як одразу тебе тут і накриють... "Зараз, господи..." Матті схопив кота під пахву і сує його у нічну шафку, кіт впирається, розчепірив лапи, ледве вдалося його втиснути. Увійшла покоївка (Матті сховав лілові руки за спину, серветку встиг запхати під ліжко ногою) і запитує хлопчика:

– Чи не у вас наш кіт?

– Ні... він пішов на вулицю гуляти. Сьогодні така гарна погода!

Покоївка позаглядала в усі кути – та й вийшла.

Шляхетний кіт, уявіть собі, навіть не нявкнув.

Витягнув його Матті, став газетою витирати. Де там! Той став іще яскравішим, фарба і на живіт пішла, і вздовж лап, і по вухах: справжня лілова зебра. Адже продавець присягався, що фарба міцна, до самої смерті не зійде. А кіт вже до нього на коліна націлюється стрибнути...

Заметушився Матті, але пам'ятає, що справу так не можна залишити. Загорнув кота у папір, висунув носа в коридор – нікого. Побіг у кінець коридору, кота на підлогу опустив та й мерщій до себе. Біля дверей озирнувся – все гаразд: фарбований кіт прошмигнув у чиїсь напіввідчинені двері – очевидно, мешканець, на хвилинку вийшов.

Головне зроблено. Серветку з папером з чорного ходу виніс і проїзному молочареві підкинув – нехай собі кашне зробить.

Повернувся до номера, руки тер-тер і милом, і тітчиним одеколоном, і об камінні цеглини. Наполовину відмив. Що ж той брехав, що фарба до смерті не сходить?

Сів біля столу і почав тихесенько сам із собою в доміно грати.

Грає та одним вухом прислухається: коли ж у коридорі бійка почнеться? І почалося! Господарка закричала басом, мешканець дискантом, потім покоївка, потім господарська дочка, потім усі мешканці посипалися і зверху, і знизу.

Не можна було Матті залишатися осторонь. Вискочив і бачить: усі скупчилися у мешканця в кімнаті, на білій ковдрі фіалки розцвіли – все в плямах. Улюблений кіт у старий рушник загорнутий, нявчить, нічого не розуміє: адже він єдиний, хто не знає, що він ліловий.

– Хто посмів так із тваринки познущатися? Ви мені, пане, і за кота, і за ковдру відповісте!..

– Я?! – заверещав мешканець. – Я?! Та він до мене увійшов пофарбований, я вам, мадам, не котячий фарбувальник... Я у вас третій рік живу, ноги моєї тут не буде після ваших слів!..

Інші мешканці заступилися, почали на господарку кричати, і вона заплакала. Готельні господарки плачуть рідко, але випадок був такий особливий.

І тут всі стали висловлювати свої припущення: чи то пофарбували кота навмисно, щоб посміятися, чи то він сам пофарбувався через легковажність.

А Матті вперед посунувся і чемно каже:

– Перепрошую, мадам. Я – маленький, але дещо розумію. Внизу з аптеки викидають у бак на чорних сходах всяку гидоту, можливо, ваш кіт там і перемазався...

– Ах, який розумний хлопчик! Звичайно, звичайно. Адже це анілінова фарба... – і господарка побігла влаштовувати аптекарю сцену.

Хіба Матті збрехав? По-перше, кіт сам пофарбувався, а по-друге, міг же він і в баку пофарбуватися... потім, другий раз.

Побіг знову до себе. Виставу було закінчено, – та й сів у доміно догравати.

* * *

Тітка Марі повернулася пізно. Усе в порядку. Носом тільки потягнула:

– Чому це в кімнаті повітря таке кисле?

– Це ти вранці лимон різала, – сказав Матті. Випив свою порцію молока і раніше від звичайного ліг у ліжко.

– Що ж це ти, Матті, занедужав?

– Ні, тітонько, просто спати хочеться.

– Ну, спи: бог з тобою!

Ходить тітка по кімнаті та все думає: чи привезла вона з собою серветочку, чи їй тільки здалося, що вона вранці на столі лежала? Не варто, втім, про такі дрібниці й думати.

А Матті лежить у ліжку і міркує: тітка не раз сміялася, що він у сні розмовляє. Раптом він вночі все розповість?

Та й тихесенько витягнув з курточки носовичка і зав'язав собі рота. Адже вночі і через ніс дихати можна.

Автор: Чорний С.; ілюстратор: Олейніков І.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова