Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Міра Лобе

Бабуся на яблуні

Переклад українською – Володимир Василюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Бенедський

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7   

4

Бабуся не помилилася, провіщаючи дощ. Щойно Анді зайшов у дім, як упали перші великі теплі краплини, і з кожною секундою їх більшало, і вони падали все швидше.

Вечеря була ще затишніша, ніж звичайно. Дощ барабанив по даху, у відчинене вікно лилися запахи теплої землі, яка жадібно всмоктувала вологу. Крізь дощову завісу земля в саду переливалася особливим полиском.

На вечерю була картопля в лушпинні і сир, перемішаний зі сметаною й притрушений дрібно покришеною зеленою цибулею. Ніби зелений лужок, на якому зацвіли біло-червоні кружальця редиски.

За столом точилась гомінка й весела бесіда. Кожному було що розповісти: мати говорила про диктант, який писала з Анді, Йорг про футбол – він відбив від воріт два м'ячі, Крісті про дівчину, яка обіцяла їй позичити штани й чоботи для верхової їзди, а батько про поливальницю для саду, яку він нарешті купив, але не може зараз випробувати, бо, як на зло, раптом припустив дощ.

– Ну, а ти, Анді? – запитала мати. – Чому ти не розповідаєш, де ти був і що ти бачив?

Анді розчавив на тарілці картоплину й перемішав її з сиром, притрушеним зеленню, – вийшла густа маса. Якщо мати думає, що він зараз почне розповідати про бабусю, про її диво-автомобіль, про те, як ловили в степу диких коней, то вона помиляється.

Я не хочу розповідати, – сказав він. –Я хочу запитати.

– Будь ласка, – лагідно промовила мати.

– Ми тебе слухаємо, – підхопив батько.

– Як тепер поживають пірати? Що вони роблять цілий день?

Йорг з готовністю задовольнив його цікавість:

– Вони шастають на своїх швидкоплавних суденцях морями й океанами, а коли помітять великого корабля, беруть його на абордаж і з диким криком... – І Йорг для більшої переконливості зарепетував: – Уууу!.. Аааааа!..

Белло загавкав.

– Йоргу, не лякай, будь ласка, Анді, – сказала мати.

– Що означає «взяти на абордаж»? – спитав Анді.

– Це означає – пришвартуватись до корабля і взяти його приступом, – пояснив Йорг. – Пірати видираються на корабель, ніби мавпи, а в зубах у них ножі. І коли нарешті вони дістануться палуби...

Крісті перебила його:

– Вони або страшно кричать, або тримають у зубах ножі. Робити це одночасно, на жаль, не вдається!

Але Анді нетерпляче спитав:

– А коли вони вдеруться на палубу, що далі?

– Починають рукопашний бій з матросами й капітаном... Колосально, повір мені! – Йорг саме почистив собі картоплину і, не випускаючи з рук ножа й виделку, став вимахувати ними, імітуючи бій на палубі, і знову голосно загукав: – Ууууу!.. Аааа!..

– Георгу, тобі доведеться зараз вийти з-за столу, – сказала мати.

– А потім? – нетерпляче спитав Анді. – Що потім?

Йорг демонстративно поклав ніж і виделку на місце й заговорив зумисне невинним голосом:

– Потім пірати б'ються з матросами й капітаном, а оскільки ви всі тут боїтеся, що маленький Анді сьогодні вночі погано спатиме, то все скінчиться гаразд: добрі матроси перемагають злих піратів, міцно-міцно зв'язують їх морською линвою, і вони лежать на палубі, як сповиті немовлята, і не можуть поворухнутися...

Досить! – обірвала Йорга мати й затулила йому долонею рота. – Досить цих похмурих історій. До речі, про линву: ніхто з вас не бачив моєї шворки для білизни?

Анді поперхнувся й закашлявся. Йому довелось навіть підняти вгору руки, і Крісті стукнула його по спині. Коли він перестав кашляти, розмова за столом уже перейшла на іншу тему.

Після вечері мати віднесла посуд на кухню, Анді пішов за нею.

– Шворка для білизни висить на яблуні, – сказав він. – Побігти за нею?

– Як це – на яблуні? – спитала мати.

– Вона нам була потрібна. Як ласо.

– Кому? Тобі й бабусі?

Анді кивнув.

– Щоб ловити диких коней.

Він не дивився на матір.

– Негайно принеси шворку! – сказала вона суворо.

Анді заскімлив – мовляв, уже темно, йде дощ...

Бабуся на яблуні

Мати була непохитна й нагадала йому, що на шворці сушать білизну, а не ловлять нею коней, і про це слід було подумати раніше. Анді похмуро поплентався до дверей тераси. Як тільки він переступив поріг, дощ уперіщив йому в обличчя.

– Яблуня мокра й слизька, – сказав він жалісливо, – я можу впасти з самого вершка...

– Не впадеш, – заперечила мати. Розжалобити її було неможливо, – Іди, іди!

Затамувавши подих, він згинці помчав під дощем. Коло яблуні скинув сандалі й поліз на дерево. Ух, до чого ж тут усе мокре! Він ухопився за першу гілку, й відразу на нього ринув потік води. Вода потрапила йому за комір і струмочками побігла по спині.

– Знайшов? – гукнула мати знизу.

Вона пішла слідом за ним і тепер також промокла до нитки.

Анді змотав шворку, кинув донизу і почув, як вона гепнулась на землю. Коли він зліз з яблуні, шворка все ще лежала на тому місці, куди впала. Мати побігла до хати. Анді наздогнав її вже біля дверей кухні.

Бабуся на яблуні

– Ось! – І він простягнув їй мокрий клубок.

– Віднеси шворку туди, де взяв.

Ще одне випробування! Тепер Анді доведеться поночі спускатися в підвал, а він цього страх як не любив.

Тільки у ванній кімнаті, коли він умивався перед сном, мати змінила свій гнів на милість. Вона допомогла йому витерти мокре волосся і навіть люб'язно пожартувала, сказавши, що, власне, ні їй, ні Анді сьогодні митися не слід було – адже душ вони вже прийняли.

Коли мати поцілувала його перед сном, він спитав:

– Ти гніваєшся на бабусю?

– Анді, як я можу гніватись на того, кого немає?

– А на мене?

– Швидше на тебе. І що далі буде з тобою? Якщо ти завтра уявиш, що бабусі потрібна сумка чи парасолька, ти, не довго думаючи, схопиш мою сумку або татову парасольку і повісиш їх на яблуню.

– Не бійся, цього не буде! – вигукнув Анді. – Твоя сумка бабусі не знадобиться, в неї є своя, і татова парасолька їй не потрібна: досить натиснути кнопку, і вона з'явиться в її автомобілі.

– Гай-гай. – Мати тільки зітхнула. Хіба Анді зараз переконаєш?

Цілу ніч ішов дощ. Уранці Анді зажурився: чекати бабусю на мокрій яблуні безглуздо. Одначе в полудень, – Анді саме повертався зі школи, – виглянуло сонце, і невдовзі все підсохло. Розпогодилося, потепліло. В такий день саме перепливати море й полювати на тигрів.

Бабуся чекала його на нижній гілці – мабуть, аби миттю злізти з яблуні і, не гаючи часу, вирушити в дорогу. Подорож до Індії, пояснила вона, триватиме довго, особливо якщо вони зустрінуть піратів і з ними доведеться битись.

Бабуся знову дістала зі своєї великої сумки найнесподіваніші речі: для Анді безкозирку з довгими стрічками, а для себе – капітанський кашкет та люльку. Обидві ці речі належали прадідові Анді, знаменитому капітанові. Кашкета вона одягла замість капелюшка, а люльку Анді набив для неї тютюном.

Бабуся на яблуні

Сівши в авто, вони помчали до найближчого порту, де стояв на якорі бабусин корабель. Коні бігли ззаду.

– Карамба! – басом вигукнула бабуся, коли вони піднімалися по хиткому трапу на борт корабля. – Автомобіля й коней нам доведеться прив'язати до щогли, щоб їх хвилею не змило за борт, коли почнеться буря.

Бабуся на яблуні

«Карамба!» і «змити за борт» були виразами морського вжитку, і Анді доводилося звикати до цієї мови.

Бабуся запалила люльку.

– Справжній морський вовк, – сказала вона басом, – під час плавання ні на мить не виймає люльку з рота.

Знову морська мова! Анді так довго тримав у руці запалений сірник, щоб дати бабусі вогню, що мало не обпік собі пальці. Бабуся запахкала люлькою, і до неба здійнялися великі сірі кільця диму.

Бабуся на яблуні

Люди в порту дивом дивувалися. «Що за дим? – не могли зрозуміти вони. – Адже щойно відчалив вітрильник, а тепер, здається, пливе пароплав».

Бабуся на яблуні

Справ Анді мав силу-силенну. Він був і матрос, і штурман, і кок – одне слово, працював за цілий екіпаж. Він сам напинав вітрила – велике, середнє, мале, – мив палубу, вилазив на фок-щоглу подивитись, чи нема на горизонті піратського судна, а потім притьмом біг у каюту готувати обід для себе й капітана. Роботи було стільки, що він не встигав оговтатись.

Бабуся на яблуні

Попервах усе було гаразд. Віяв попутний прохолодний вітер – бабуся пояснила, що він називається «бриз». Але «бриз» ставав дедалі дужчий, і невдовзі почався шторм.

Анді саме сидів на вершечку щогли.

– Агов! – гукнула бабуся знизу. – Чи є пірати на горизонті?

– Агов! – обізвався Анді. – Піратів не видно, але хмари, чорні хмари! Море потемніло, і набігають великі хвилі.

Бабуся на яблуні

Бабуся поплювала на долоні.

– Зараз доведеться попрацювати! Опускай велике вітрило! Середнє вітрило! Мале вітрило! Все закріпити на борту! Приготувати до спуску рятувальну шлюпку! Подати сигнали біди! Всю команду свистіти нагору!

«Команда» з'їхала з фок-щогли.

– Єсть опустити вітрила! Єсть усе закріпити на борту!

А шторм лютував на повну силу. Вітер завивав, хвилі заввишки з дім, жбурляли корабель як тріску і перекочувались через палубу.

– Карамба! – долинув голос бабусі, заглушений ревом моря. – Ти ще тут?

– Карамба! – відгукнувся Анді. – Я тут, капітане!

– Вітер дванадцять балів! – кричала бабуся. – Сподіваюсь, ти не хворієш на морську хворобу?

Анді ніколи було хворіти на морську хворобу. Хоч промок до нитки й палуба щохвилини ставала дибки, він мужньо тримався на ногах і не покидав свого поста.

Бабуся на яблуні

І раптом до нього долинув чийсь голос:

– Гей ти, хлопчику на дереві!

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова