Міра Лобе

Бабуся на яблуні

Переклад українською – Володимир Василюк
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Бенедський

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7   

2

На вечерю була манна каша з компотом. Манна каша з компотом була улюбленою стравою Анді. Але сьогодні він їй анітрішечки не зрадів, тому що їсти йому зовсім не хотілося. Чи винне в цьому зелене яблуко, чи безліч сосисок з гірчицею, чи палений цукор – неясно, але, так чи інакше, охоти до їжі в нього не було.

Всі вже сиділи за столом: батько, мати, Крісті й Анді. Не було тільки Йорга.

– Він обов'язково мусить прийти найпізніше, – сказав батько, коли Йорг нарешті з'явився.

– Я читав книжку, – пояснив він. – Про полювання на тигрів в Індії. Колосально! Немає нічого цікавішого в світі!

– Крім піратів, – єхидно обізвалася Крісті. – Досі ми думали, що «колосально» говорять лише про піратів.

Вони вечеряли на терасі. В саду щебетали пташки. До відчиненого вікна без кінця підлітав шпак і сідав на підвіконня. Він був майже ручний, і коли йому клали на край стола шматочок хліба, він залітав на терасу, хапав дзьобом хліб і негайно летів геть.

– Ось у кого чудовий апетит, – сказав батько.

– І в нас теж, – в один голос відгукнулись Йорг і Крісті.

А Анді сидів мовчки перед своєю тарілкою і все поливав кашу червоним компотом.

Йорг засміявся:

– Анді, мабуть, сподівається, що його каша виросте, – він так старанно її поливає.

– Тобі що – несмачно? – спитала мати.

– Ні, смачно.

І Анді слухняно поклав у рот ложку каші. На терасі запанувала тиша, її порушувало тільки щебетання шпака, що пурхав туди-сюди. Повіяв вітерець, приніс із саду запах трави і квітів – ввечері вони завжди пахли дужче, ніж удень.

– Крісті, де ти була сьогодні після обіду? – спитала мати. – Анді, як завжди, сидів на яблуні, Йорг ходив плавати, а ти?

Крісті почервоніла як рак.

– Я була в школі верхової їзди, дивилася на коней.

– Ну ось, знову коні! – вигукнув Йорг.

Справа в тому, що Крісті нічого так не хотілося, як навчитися їздити верхи. А в свої п'ятнадцять років вона була на диво вперта і не відступалася від того, що засіло в її голові.

– Я про все дізналася, тату. Якщо я щосуботи буду по три години допомагати в стайні, то потім зможу годину безкоштовно їздити.

– Ото коні зрадіють! – не вгавав Йорг.

– А що ти мусиш там робити? – спитала мати.

– Прибирати гній, чистити коней...

– А ось Белло ти ніколи не чешеш, хоч сама взялася за це!

– Прибирати гній? – посміхнувся Йорг. – Будеш ходити з совком та мітлою і згрібати докупи...

– Георгу, – перебив його батько, – ми сидимо за столом! – І додав, звертаючись до Крісті: – В суботу ми поїдемо до стайні і поговоримо зі стайничим. Якщо ти так хочеш там попрацювати, що ж, будь ласка, я нічого не маю проти.

– Дякую, тату!

Крісті засвітилася від радості.

– В суботу ми хотіли піти з Анді в парк – кататися на каруселі, – сказала мати.

Анді відвів погляд від тарілки.

– Я вже ходив у парк і катався, – сказав він.

Він не збирався про це говорити, слова вихопились якось мимоволі.

– Ти вже ходив і катався? – здивувалась мати. – Коли і з ким?

– Сьогодні, з бабусею, – незворушно відповів Анді.

Всі враз перестали їсти і пильно подивилися на Анді. Першою отямилася Крісті.

– У Анді з'явилася бабуся? Це щось нове!

– А чому ми її не знаємо? – спитав Йорг. – Адже його бабуся – це й наша бабуся. Чи, може, Анді завів свою власну?

– Цілком можливо, – сказала мати особливим тоном, який всі вони прекрасно знали. При цьому вона підморгнула батькові і старшим дітям.

І Анді це помітив. Її підморгування означало: «Він ще маленький, нехай у нього буде бабуся!»

Звичайно, мати не хотіла його скривдити, але Анді не подобалося, що до нього ставляться, як до маленького. Він твердо вирішив ніколи їм нічого не розповідати про свою бабусю.

Але Йорг не здававсь: він сердився, що батько назвав його Георгом.

– Анді обманює! – сказав він, підвищуючи голос. – Замість вигадувати бабусь, краще запам'ятав би нарешті, що «цибуля» пишеться через «и», а не «е». А то сидить тут, не їсть нічого і меле дурниці!

Анді дуже розсердився, що Йорг перед усією сім'єю ганьбить його та ще й користується забороненим прийомом: адже правопис був у нього вразливим місцем. Хто може знати, що «цибуля» пишеться через «и», а «редиска» – через «е».

Зі злості він став швидко уминати кашу і навіть не помітив, як його тарілка спорожніла.

Після вечері треба було відразу йти спати. Мати заглянула у ванну, щоб допомогти йому помитися. Він часто забував вимити вуха, а інколи навіть почистити зуби.

– Анді, – лагідно почала мати, – адже ти сам знаєш, що сьогодні після обіду ти був один на яблуні, чи не так?

Анді викручував губку і нічого не відповів.

– Ти ж знаєш, – провадила вона так само лагідно, – що бабусі, з якою ти ходив кататися на каруселі, насправді немає, що ти її вигадав.

Анді обома руками щосили викручував губку, хоч з неї вже нічого не капало. Він з гірким докором глянув на матір. Невже вона ось так, за один раз забере в нього бабусю?.. І він так само мовчки заходився уважно розглядати тюбик з пастою, щоб переконатися, що закрутив його як слід.

– Анді! – Мати повернула його обличчям до себе і зазирнула в очі. – Ніхто нічого не має проти, якщо ти граєшся в «бабусю». Але тільки ти сам не повинен забувати, що це – гра, а бабуся – вигадана.

– І зовсім не вигадана! – буркнув Анді. – Це Йорг вигадує, а не я. Лізе із своєю «цибулею».

– Нащо ти все звалюєш докупи, Анді? Йорг недобре сказав, я згодна, але ж завтра тобі все одно доведеться написати диктант про городину. Щоб ти більше не робив таких помилок.

Потім мати поцілувала Анді на ніч, і він зрадів, що вона не примусила його давати обіцянки щодо бабусі.

Наступного дня Анді ледве дочекався кінця уроків. А на перерві він ледве чув, що йому розповідав Роберт про свою американську бабусю і про її подарунки, серед яких був і величезний пакунок жувальної гумки. Він навіть подарував Анді три гумки.

Анді квапливо йшов додому, квапливо обідав і так квапливо зробив уроки, що мати, перевіривши їх, примусила його все переробити. Він сподівався, що вона позбавить його хоч обіцяного вчора диктанту, але даремно. Вона сіла поруч з ним і сказала:

– Ну ось, а зараз ми будемо писати. Я, Анді, вивільнила годинку, щоб продиктувати тобі слова. Ти задоволений?

Якби мати відпустила його на яблуню, він був би куди більше задоволений, але він цього не сказав.

– Сьогодні напишемо кілька слів на «е» та «и», – сказала мати.

І ще:

Анді тихо застогнав – як Белло, коли той був чимось незадоволений. Яке йому діло до всіх отих «пречудових прибудов» чи «причудових пребудов», які, «приміром» чи «преміром», приходять в голову його матері! А ось йому приходить в голову тільки одне: прикро сидіти на терасі й переписувати всі оті слова з «е» та «и», коли можна було давно вилізти на яблуню.

– А зараз візьмемося за «і» та «и», – сказала мати. – Ти знаєш, що таке «кіт» і «кит»?

– Кіт мишей ловить.

– Розумник. Тепер пиши:

– Де це ти, мамо, вивчила стільки смішних віршів?

– Це моя таємниця, – відповіла мати. – Хіба не цікавіше писати вірші, ніж просто слова?

Анді знову заскімлив, як Белло. Мати засміялася й сказала:

– Якщо ти скімлиш, то пиши ще й таке:

– Що правда, то правда, – погодився Анді. – А зараз я можу йти? – спитав він із сумнівом, бо пам'ятав, що є ще правила на «т» і «д».

Але «т» і «д» вирішили залишити до наступного разу. Мати звеліла Анді самому порахувати помилки і поставити собі оцінку. Вийшло три з мінусом. Тому довелося ще «попрацювати» над помилками.

– Хочеш, у нагороду відкрию таємницю, звідки я знаю всі ці віршики? – спитала мати, коли Анді вже складав зошити. – Їх придумала твоя бабуся, та, що стоїть на піаніно. Коли я була дівчинкою, то робила багато помилок – не менше від тебе, і вона щодня диктувала мені віршики на різні граматичні правила. Мене завжди цікавило, що ж вона придумає наступного разу, і так я поступово почала писати найкраще в класі.

Анді не збирався стати найкращим у класі. Щодня писати віршики? О ні, нізащо в світі! Це не для нього. До речі: оскільки правопис матері також давався нелегко, то, виходить, свої помилки він успадкував від неї і тому ні в чому не винен.

Анді заніс ранець до дитячої кімнати. Йдучи повз піаніно, він глянув на фотографію бабусі. Вона лукаво усміхалася – наче її тішило, що Анді так довго мучився з тими віршиками.

– Ну постривай, бабусю!

І він прожогом кинувся в сад...

Роділи:   1    2    3    4    5    6    7