Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд

Пропав дракон

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

  

19. Воно - тритон

Женька трохи не гарчав від люті. Мало того, що його побили вороги, мало того, що всі це бачили, — треба було ще, щоб якась бабуся допомогла йому виплутатися з мотузок і банок, та ще погладила по голові, та ще й сказала:

— Образили бідолашну дитину!

Цього Женька вже стерпіти не міг. Він вирвався з бабусиних рук і помчав додому.

Там він зібрав всю свою зброю. Навіть загострив дерев'яний кинджал, який трохи притупився.

І не знав бідний Женька, що поки він тут озброювався, Сергій Васильович із тритоном був уже далеко...

Коли Женька вибіг на вулицю, у нього був такий вигляд, що вороги від одного погляду на нього мали б затремтіти від страху. За спиною висів лук. З кишень стирчали пістолети: один з пістонами, інший з пробкою на шнурку. За поясом — дерев'яний кинджал, а збоку — меч. З плеча звисав автомат. Тепер Женька готовий був битися не з двома, а хоч з двадцять двома близнюками!

Як раптом він загальмував на всьому ходу: іншим боком вулиці, похнюпивши голову, пленталася його сестра Ліда, а з нею якась дівчинка, яка притискала до себе величезну калошу!

«Стоп! — сказав собі Женька. — Тут справа не проста. Старий тоді йшов додому в одній калоші. І вони йдуть з одною калошею. Значить, що? Значить те, що вони знайшли другу калошу та йдуть до нього віддавати! Те, що мені треба!»

І покотив за дівчатками на деякій відстані.

«Так і є, повернули на вулицю, де живе старий».

Але Женька помилився. Ліда йшла зовсім не до старого. Вона йшла і думала про те, як вона зараз скаже Олексію Івановичу, що обдурила його, що тритона не буде і телеграма її, виходить, фальшива...

Вони йшли по Мінеральній вулиці, підходили як раз до того балкону, з якого впала таємнича істота. Як раптом — що таке? — повернули до дверей під балконом.

— Лідко! — закричав він. — Ти не туди!

Ліда обернулась.

— Старий не тут живе. Я знаю, де!

— Який старий? — втомлено спитала Ліда.

— Ну, калоша в якого! Кому з цього балкона в бідон стрибнуло таке з хвостом.

— Що стрибнуло? — гукнула Ліда.

І Женька підкотив до них і розповів все, що знав і бачив.

***

Таїсія Петрівна відпочивала на бульварчику навпроти свого будинку. Шарик, вимитий і розчесаний, сидів перед нею і, схиливши голову набік, слухав, що вона йому говорила:

— Ти ще кращий за того, з лапками. Для тебе не треба ловити мух і тримати тебе в супниці.

Шарик дивився їй прямо в рот і крутив хвостиком.

— І ти не хвилюйся. Я тебе не віддам цим злодіям, мучителям з четвертого поверху.

Таїсія Петрівна осудливо подивилася на вікно над своїм балконом.

— І я тебе не буду вчити ходити на задніх лапках. Тому що я вважаю, що розумний собака не той, що ходить на задніх лапах, а той, який не бажає цього робити. Вірно?

Шарик тявкнув. Таїсія Петрівна хитнула головою й дістала газету.

— От і я те ж саме кажу.

А за вікном на четвертому поверсі Льова тримався за один кінець насоса, а Боря — за другий. І тягнули кожен до себе. Льова кричав:

— Мій насос! Адже ти не навчив Шарика говорити «ку-ку»! Ти програв!

А Боря кричав:

— Нечесно! Я брався вчити собаку, а не калошу!

Тут вони почули з вулиці знайомий гавкіт і кинулися до вікна. Унизу на бульварі сиділи Шарик і баба Тася.

— От мимра! — заволав Борис. — Поцупила нашого власного собаку і нахабно з ним гуляє!

Брати поглянули один на одного і зрозуміли без слів, що їм робити.

Вони схопили калошу і блискавками понеслися вниз по перилах, підбадьорюючи себе войовничими криками.

***

Ліда швидко йшла по бульвару вздовж Мінеральної вулиці, розмахуючи калошею. Серце її калатало: з'явилася надія. Не все втрачено! Може, тритон живий, гроші діставати не треба! І може, Олексій Іванович пробачить їм... І може, навіть погодиться прийти на зустріч...

А за нею їхали Женька з Алісою. Женька на бігу встигав ще вчити Алісу їздити на самокаті.

Аліса відштовхувалася ногою від землі так само хвацько, як і Женька, от тільки через кожні кілька метрів валилася на бік разом із самокатом. Втім, Женька вчасно підхоплював Алісу і ставив назад.

Вони були вже зовсім близько від дому Сергія Васильовича.

— Дивись, Ліда, он його двері! — показав Женька.

Як раптом — що він побачив на бульварі! Він побачив своїх ворогів — однакових хлопчаків! Підкравшись з-за кущів до собачки, якого тримала на мотузці якась старенька, і яка захоплено читала газету, вони стали злодійкувато відв'язувати цуценя, тримаючи напоготові... калошу!

— Тримай резидентів! — заволав Женька не своїм голосом і, вихопивши в Аліси калошу, запустив у них.

Калоша стукнула Борю між лопаток. Брати озирнулися, побачили озброєного до зубів Женьку, який летів на них, Ліду і бабусю Тасю, що підскочила з лавки.

Кинувши на місці бою калошу, вони бігли так швидко, як ніколи в житті ще не бігали.

Шарик з гавкотом побіг за ними. За Шариком бігла Аліса з криком:

— Чорномори дурні!

Ліда бігла за Алісою. Але швидше за всіх летів за своїми ворогами Женька, на ходу стріляючи з автомата.

Пропав дракон

Біля лавки залишився тільки покинутий самокат і Таїсія Петрівна.

Вона з подивом вертіла в руках обидві калоші Сергія Васильовича. Ці калоші вона б упізнала серед тисячі інших! Але звідки вони тут взялися? І чому їх раптом знову стало дві?

Не в силах розв'язати цю задачу, вона сховала калоші до своєї сумки.

Вдалині на алеї показався Сергій Васильович. Він йшов чомусь без капелюха і з банкою, хоча мало б бути якраз навпаки.

— Тасенько, — винувато сказав Сергій Васильович підходячи. — Розумієш, яка халепа: Олександр Володимирович рішуче відмовився. У нього вже три кішки, чапля і двоє племінників. Йому нема коли ловити мух.

Сергій Васильович сів на лавку, поставивши банку між собою і Таїсією Петрівною. Вони мовчки дивилися на тритона.

— Що ж поробиш, — зітхнула Таїсія Петрівна. — Доведеться, мабуть, мені в мої літа купити сачка і гасати за метеликами...

***

Пропав дракон

Женька повертався з перемогою. За ним йшли Ліда з Алісою. Аліса тримала Шарика в обіймах і примовляла: — Молодець, Шарик, сам перетворився назад!

Женька перший побачив Сергія Васильовича на лавці, де він залишив самокат.

— Ось він у кого! — заволав він і кинувся до Сергія Васильовича.

Захекавшись, до нього підбігла Ліда і побачила, що на лавці стоїть скляна банка, а в банці —  сидить дракон і докірливо дивиться на Ліду...

— Він! Живий! З гребінцем... — прошепотіла Ліда.

— Хто — він? — одразу ж спитала Таїсія Петрівна.

— Наш тритон! Він через мене загубився! Я його шукала, а він тут! Дуже вам дякую!

— То ось він хто! — сказала Таїсія Петрівна.

— То це ваш? Дуже приємно! — сказав Сергій Васильович.

— І ви кажете — воно тритон? Отже на букву «Т».

Він дістав з кишені строкатого носовичка, зав'язав банку для надійності й урочисто подав Ліді.

Пропав дракон

— Візьміть ваше земноводне, прошу вас. А ми, здається, з вами вже трохи знайомі. Тільки я все-таки не з Австралії, — додав він і розсміявся.

Ліда тримала банку, наче коштовність. Женька від щастя без упину палив зі свого автомата вгору. Таємницю бідона було розкрито!

І тільки Таїсія Петрівна все ж таки ніяк не могла зрозуміти — до чого тут молоко? І підозріло дивилася на Сергія Васильовича.

— Велике, велике, велике спасибі! — повторювала Ліда. — Від нас усіх: від Олексія Івановича, від мене, від Коробкіна і від трьох шостих класів! Ну, я побіжу, а то Олексій Іванович так на нього чекає, так чекає, він йому замість кішки й собаки!

— Боже мій! Хто? Кому замість собаки? Хіба можна тут хоч щось зрозуміти? Розкажи негайно! — сказала Таїсія Петрівна.

Пропав дракон

— Я прийду, я розповім, чесне слово! — сказала Ліда, при цьому вона вийняла з відра солом'яний капелюх і поставила у відро банку з тритоном. — А зараз у мене ані хвилиночки! — І побігла. За нею побігли Женька і Аліса з Шариком.

— Дивися ж, не забудь, — крикнула услід Таїсія Петрівна.

— Чесне слово! — пискнула Аліса. Шарик загавкав. Вони побігли.

І тут Таїсія Петрівна помітила мокрий капелюх Сергія Васильовича, що лежав на лавці. Очі її стали круглими, як у сови. Після молока з тритоном, літаючої собаки і загадкової появи другої калоші — це вже було занадто!

Таїсія Петрівна довго переводила очі з капелюха на чоловіка і нарешті суворо запитала:

— А де ж ваший капелюх, шановний, дозвольте дізнатися?

— Тасю! Я не винуватий! — виправдовуючись, вигукнув Сергій Васильович. — Зі мною трапилася абсолютно неймовірна історія! Я їхав на річковому трамваї. Я стояв біля борту і думав... Втім, не важливо, про що я думав...

— Я знаю, про те, куди слід було походити пішаком, — відгадала Таїсія Петрівна.

— Не було ані подиху! Та раптом мій капелюх — зауваж, без найменшої причини, — сіпнувся...  сам, розумієш? І випурхнув!

Таїсія Петрівна сплеснула руками.

— І, порушуючи всі закони природи, попрямував... куди б ти думала?

— Ти мене лякаєш! — сказала Таїсія Петрівна.

— Упоперек річки до берега!

— Боже мій! І де ж тепер цей капелюх? — вигукнула Таїсія Петрівна.

— Боюся навіть думати, — сказав Сергій Васильович.

— А це що? — лагідно запитала Таїсія Петрівна і вказала йому на мокрий, сплющений капелюх.

Сергій Васильович недовірливо взяв капелюха і побачив всередині свою мітку.

— Він! Це ж чудо! — вигукнув він.

— А що ж тоді оце? — І Таїсія Петрівна подала йому його обидві калоші.

Пропав дракон

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  




На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова