Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд

Пропав дракон

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

  

9. Шершиліна-27

На поштамті Ліда взяла телеграфний бланк і почала складати телеграму Олексію Івановичу.

Справа ця виявилася непростою. По-перше, пір'я. Вони або не писали зовсім, або продирали папір. По-друге, люди. Вони чомусь підходили з проханнями саме до неї, а вона нікому не могла відмовити. Спершу їй довелося показати одній старенькій, де розписатися на переказі від сина. Потім вона старанно виводила адресу на посилці до Північно-Курильську. А після цього читала листа жінці, що забула вдома окуляри. Нарешті забравшись у дальній кут, Ліда почала писати все, що думала і відчувала:

ЗЕМЛЕГОРСЬК МІНЕРАЛЬНА СОРОК КВАРТИРА ДВАНАДЦЯТЬ ОЛЕКСІЮ ІВАНОВИЧУ МАМОНТОВУ ДУЖЕ ПРОБАЧТЕ НАМ ДОРОГИЙ ШАНОВНИЙ ОЛЕКСІЮ ІВАНОВИЧУ І ВАША ТІТОНЬКА БУДЬ ЛАСКА НЕ ЖУРІТЬСЯ ДРАКОНА ДІСТАЛИ З ГРЕБІНЦЕМ ПРИНЕСЕМО УВЕЧЕРІ ВИБАЧТЕ Я НЕ ХУЛІГАНКА ШЕРШИЛІНА З 27 ШКОЛИ

Вона перечитала телеграму, і їй все сподобалося. Ліда подула на бланк, щоб швидше висохло, і простягнула телеграму у віконечко.

Молода телеграфістка взяла телеграму і стала швидко-швидко підраховувати слова.

— Скажіть, будь ласка, — запитала Ліда, — вона скоро дійде?

— У нас не затримається. Прізвище як? Мершиліна?

— Шер-ши-лі-на, — чітко, як у класі, сказала Ліда.

— Один карбованець п'ятнадцять копійок.

— Ой, що ви! — Ліда перелякалася. — У мене грошей не вистачить!

— От дивачка! — посміхнулася телеграфістка. — Тож навіщо написала стільки слів? Хто ж так пише телеграми?

— А як пишуть? — запитала Ліда.

— Коротко. Без зайвих слів. Ось, наприклад, — і вона взяла одну телеграму, з тих, що лежали поруч. — «Висилаю матерію плаття ший кишенями». Або ось: «Виїжджаю дідусем Машенька». І кожен розуміє, що дідусь з Машенькою, а плаття з кишенями. Ну як, зрозуміла?

— Зрозуміла, — сказала Ліда. — А скільки треба слів на шістдесят три копійки?

— Ну, якщо на карбованець п'ятнадцять — тридцять шість слів, то на шістдесят три копійки скільки? Порахуй-но сама, вас же у школі вчать!

Ліда відійшла в куток і замислилася, дивлячись на люстру і морщачи чоло.

Адреса — цілих вісім слів, — звичайно, чіпати не можна. Бо ще телеграму не туди доставлять. Отже, на всю розмову Ліді залишається лише десять слів... Треба вибрати найкращі.

Ліда сіла за стіл і взялася за роботу. Її рука з пером бродила по телеграмі, викреслюючи то одне, то інше слово. Спершу вона викинула «і», «з», «я», «з». Телеграма одразу стала коротша на чотири слова. Можна викреслити «дуже», хоча вона насправді дуже винна. Потім вона зрозуміла: якщо «Олексій Іванович» є в адресі, він зрозуміє, що це написано йому. І викреслила ще ці слова. Але залишалося аж десять зайвих слів!

Перо її довго переходило з «дорогий» на «шановний» і назад. Нарешті вона закреслила «шановний». Потім досить швидко полетіли слова «увечері», «пробачте» і «нам».

З важким подихом вона викинула гарні слова «будь ласка» і не таке гарне — «школи». І тут зрозуміла, що знаменитого письменника у його власній квартирі листоноша знайде і без імені-по батькові. І з легким серцем викреслила з адреси «Олексій Іванович».

Залишалося два зайвих слова, але Ліда вже більше нічого не могла викинути. Вона переписала телеграму на чистий бланк і понесла як є.

— Вибачте, — жалібно сказала вона телеграфістці. — У мене ніяк не скорочується на шістдесят три копійки...

Телеграфістка читала телеграму, і брови у неї піднімалися все вище і вище.

— Слухай, а що це за дракон?

Ліда швидко розповіла свою сумну історію. Телеграфістка дуже поспівчувала їй, але сказала:

— Все одно, на два слова треба скоротити.

— Я знаю, — сумно сказала Ліда. — Але які?

— Може, «не журіться»?

— Ой, що ви! Найголовніші слова!

— Тоді «не хуліганка», — сказала телеграфістка і викреслила. — Хіба ти хуліганка? Ну от. З тебе шістдесят чотири копійки.

Ліда поклала гроші у віконце.

— А у мене тільки шістдесят три, — розгублено сказала вона.

— Нічого, — сказала телеграфістка. — Така історія коштує дорожче. — І вона простягла Ліді квитанцію.

— Дуже дякую! — сказала Ліда і поклала телеграфістці у вікно свої квіти.

А до письменника Мамонтова пішла наступна телеграма:

МІНЕРАЛЬНА СОРОК КВАРТИРА ДВАНАДЦЯТЬ МАМОНТОВУ ВИБАЧТЕ ДОРОГИЙ ВАША ТІТКА ДРАКОНА ДІСТАЛИ ГРЕБІНЦЕМ НЕ ЖУРІТЬСЯ ПРИНЕСЕМО ШЕРШИЛІНА 27

У цей момент у дверях поштамту з'явився похмурий Мишко Коробкін. Він оглянув зал і, не помітивши Шершиліну, пішов шукати її по всій черзі. Не знаходячи Ліди, він усе більше дратувався.

Ліда сама побачила його, коли бігла до виходу, розмахуючи квитанцією.

— Мишко, він приходив! Тільки чомусь приніс пташку, а не тритона. Я кажу: пташку ні в якому разі! А він: буде зроблено, привезу через дві години. Я веліла, щоб обов'язково з гребінцем. А тобі тато дав три карбованці?

— Чому три? — холодно запитав Мишко.

— Адже він сказав три.

— Але ж сімдесят три копійки в нас вже є. Отже, скільки треба було дістати?

— Два карбованці двадцять сім... — прошепотіла Ліда, похолонувши.

— Стільки я й дістав. Давай решту.

Але замість грошей Ліда тремтячою рукою простягнула йому квитанцію. Спершу Мишко не збагнув, у чому справа. Але коли збагнув... Лідино щастя, що навколо були люди.

— Навіщо, ну навіщо я з тобою, нездарою, зв'язався! Чому ти сама не впала з балкона! Що ти лізеш, куди тебе не просять, зі своїми курячими мізками! Та ти розумієш, що наробила? Мене ж тепер виженуть із загону! Мене ж більше нікуди не виберуть! — зло шипів Мишко, готовий розірвати цю Шершиліну на шматочки. Перевівши подих, він залізним голосом наказав: — Іди і діставай гроші де хочеш! Але щоб через дві години була у підворітті з грошима!

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова