Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд

Пропав дракон

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

  

14. Схованки з собачкою

Після вдалого нападу на Ліду Боря і Льова втекли в безпечне місце і засперечалися про те, хто з них краще кидає ласо. Скінчивши суперечку невеликою бійкою, вони вирішили випробувати ласо ще раз, і вирушили на пошуки підходящої жертви. Але по дорозі вони забули про це, тому що почали нову суперечку.

— Я кажу, — стверджував Боря, — якщо у ворота замість шайби влетить тигр, Третяк його відіб'є.

— Ніколи Третяк не відіб'є тигра! — заперечував Льова.

— А я кажу: відіб'є!

— А я кажу: ні!

Вони сперечалися про шайбу і Третяка, поки знову не побилися і не посварилися навіки.

Вічність тривала майже цілу годину. І весь цей час вони йшли по різні боки вулиці та показували один одному звірячі пики.

Потім Боря перебіг вулицю і відразу почав:

— А от ти скажи: хто краще стрибає — жаба або блоха? Я кажу — жаба.

— А я кажу — блоха!

— А доведи!

— А сам доведи!

— Давай жабу!

— Давай блоху!

Але ні жаби, ні блохи під рукою не було. Льова двинув ліктем у бік Борю, той відповів тим же. Задоволені, вони пішли світ за очі, себто до Саду відпочинку.

***

Пропав дракон

В одному з куточків Саду відпочинку був шаховий клуб. Навколо кіоску, де видавали шахи та доміно, стояли маленькі столики. За ними, у глибокому мовчанні, один проти одного, сиділи гравці.

За одним із столиків билися Сергій Васильович і маленький єхидний дідок у тюбетейці, кухар їдальні номер 16, вельми небезпечний супротивник. Хоча погода стояла гарна, Сергій Васильович був, як завжди, у калошах. Він хмурився. Щойно він «проґавив» слона.

Сергій Васильович довго дивився на дошку та раптом запитав:

— Якими я граю?

— Чорними, шановний, чорними! — сказав дідок і єхидно показав на чорного слона, який стояв вже не на дошці, а збоку.

Сергій Васильович безпорадно озирнувся. Навколо сиділи, уткнувшись носами у дошки, люди у солом'яних капелюхах. І нікому не було діла до того, що людина пропадає. А головне — не було поруч Тасі.

Повз Сергія Васильовича пройшла Ліда, але вони не помітили одне одного. Ліда вела Алісу і Шарика.

Шарик рвався вперед, натягуючи поводок так, що нашийник мало не душив його. Іншого такого допитливого собаки в світі не було. Його цікавило геть усе: кожен папірець на тротуарі, сірниковий коробок, яблучний огризок. Але особливо його цікавили парасольки і шнурки на черевиках. Він постійно натягував поводок впоперек доріжки, і всі мали стрибати через мотузочку. Він залазив під усі лавки, приголомшений вихором незнайомих запахів.

Вони прийшли на дитячий майданчик.

— Ось побачиш, як усі зараз до нас прибіжать! — гордо сказала Аліса Ліді.

І правда: одразу ж з усіх боків до них позбігалися діти, кинувши пісочниці та скакалки.

— Чорненький прийшов! Шарик! Шарик! Можна його погладити?

— Не можна, — поважно сказала Аліса. — Він не знає ваші прізвища і може вкусити незнайомих.

Тоді всі навперебій закричали свої прізвища і почали знайомитися з Шариком.

Ліда озирнулася: що роблять інші жінки, коли приводять дітей у садок? Майже всі сиділи на лавках і розмовляли. А діти гралися поруч.

Ліда теж сіла. І якраз на ту лавку, де цього нещасного ранку вона сиділа з Мишком. Згадавши про нього, Ліда зітхнула. Бідна вона, бідолашна!

Але вона зітхнула б іще важче, якби знала, яка нова неприємність наближається до неї.

По головній алеї йшли Боря і Льова.

— А я кажу: може! (Це Боря.)

— А я кажу: не може! (Це Льова.)

— По-твоєму, не буває говорющих собак?

— Ну, може, один чи два на весь світ. Та й те найгеніальніші.

— А я не про геніальних. Я про будь-яких. Що будь-який навчений собака може сказати «ку-ку»!

— Буде тобі собака говорити «ку-ку»! Не такий він дурний!

— А я кажу: буде!

— А доведи!

— А ось давай сюди будь-якого собаку, я його тільки так навчу говорити «ку-ку»!

— Парі?

Вони уклали велике парі. Льова поставив майже нову сокиру, знайдену ним у лісі, а Боря  — майже справний велосипедний насос.

Справа була за собакою. І через кілька кроків вони побачили собаку.

Звичайно, це був Шарик. Шарик, оточений дітьми з усіх боків. Ті, чиї прізвища Шарик вже знав, гладили його. А ті, хто ще самі не знали своїх прізвищ, стояли і заздрили.

— Цього можеш? — спитав Льова.

Боря, примружившись, подивився на цуценя.

— Легко, — сказав він. — Забирай собаку і йдемо.

— Еге ж, забирай! А вони заревуть!

— Ха, заревуть! Ще спасибі скажуть. Візьмемо у них ненавченого собаку, а повернемо говорющего! А поки, щоб діти не плакали...

Боря обвів очима сад, зупинився на шахістах та раптом пирхнув. І поманив Льову. Він придумав таку штуку! Змовники пошепталися, похихотіли і розійшлися. Боря пішов до столика, де грав Сергій Васильович. Думаючи над ходом, Сергій Васильович машинально похитував калошею на носку черевика. Боря став за його спиною і зробив вигляд, ніби стежить за партією, хоча він мав справу з шахами тільки один раз, та й те грав ними у куточки.

А Льова, заклавши руки за спину, підійшов до Алісиної компанії.

— Ах, який гарний песик! — сказав він фальшивим голосом. — Чий це собака?

— Мій! — гордо сказала Аліса.

— Її! — хором підтвердили діти і показали пальцями на Алісу.

Льова продовжував розвідку:

— А як звуть цього гарного песика?

— Шарик! — відповіли всі в один голос.

— Яке чудове ім'я! — сказав Льова. Тепер він знав усе, що потрібно. Можна було починати.

— Діти! Хочете грати в гру: схованки з собачкою?

Хотіли всі.

— Тоді ховайтеся хто куди, подалі, а Шарик всіх знайде.

Діти були в захваті.

— А ти, — сказав він Алісі, — будеш за нього лічити. Ти до скількох вмієш?

— До десяти, — сказала Аліса.

Льова подумки прикинув:

— Будеш лічити три рази до десяти, зрозуміла? Цур, не підглядати, а то нічого не вийде. Ну, раз, два, три!

Діти розлетілися, як горобці. Аліса, не випускаючи повідка, притулилася лобом до дерева, закрила очі й почала лічити. Льова свиснув і махнув рукою Борі. Боря негайно нагнувся, зняв з носка Сергія Васильовича калошу і помчав до Льови.

Аліса полічила до десяти і запитала:

— Пора?

— Не пора! — на бігу відповів Боря.

Пропав дракон

Льова в цей час, присівши навпочіпки, швидко відстібав нашийник. А Шарик, той самий Шарик, який завжди гавкав, коли не треба, тепер весело крутив хвостиком.

Аліса ще раз полічила до десяти.

— Пора? — запитала Аліса.

— Не пора! — крикнув Льова, утікаючи з Шариком під пахвою.

А Боря швидко застібав нашийник на калоші Сергія Васильовича.

Аліса полічила до десяти втретє.

— Тепер пора? — запитала вона.

Ніхто їй не відповів. Тоді вона сама собі сказала «пора» і розплющила очі.

— Шарик, нам пора!

Аліса озирнулася.

...Коли Ліда примчала на відчайдушний крик Аліси, вона побачила калошу в нашийнику і Алісу, що сиділа на землі і з жахом дивилася на цю калошу.

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  




На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова