Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд

Пропав дракон

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

  

12. Жуки та павуки

Ліда попленталася, сама не знаючи куди. «Мабуть, я і справді балда», — гірко думала вона. «До хорошої людині пішла — лиха наробила. Потім одразу двох обдурила, навіть квасу не змогла купити. Головне — таке здоровило і нічого не може заробити. Безсовісна я!»

Ліда йшла, нічого не помічаючи. Та раптом опинилася у натовпі. Навколо неї, як бджоли дзижчали люди. Вони сходилися, про щось змовлялися, потім розходилися, ніби грали в якусь гру. До Ліди підбіг бува один дідусь і запитав: «Що ви міняєте?» — але, побачивши дівчину, махнув рукою і побіг до когось іншого.

Тут Ліда помітила, що люди товчуться навколо великого щита, зверху до низу заліпленого різними папірцями. Ліда протиснулася ближче. На кожному папірці було написане великими літерами слово: «Міняю» або «Потрібно». Іноді траплялося: «Продається». Міняти Ліді було нема чого, продавати теж. А от що кому потрібно, слід було неодмінно дізнатися. І вона почала читати:

ПОТРІБЕН НІЧНИЙ СТОРОЖ

Ні, до ночі Ліда не могла чекати.

ЦИРКУ ПОТРІБЕН ДОГЛЯДАЧ ХИЖАКІВ

«Ну, це в крайньому випадку», — подумала Ліда.

Найбільше були потрібні няні, особливо досвідчені. Ліда подумала: досвідчена вона чи ні? І вирішила, що досвідчена, тому що ніхто ні з ким так не мучився, як вона з Женьком. І вона вибрала собі таке оголошення:

ТЕРМІНОВО ПОТРІБНА НЯНЯ ДЛЯ СПОКІЙНОЇ ДІВЧИНКИ
ЗГОДНІ НА ВСІ УМОВИ. ОЗЕРНИЙ, 3, КВАРТИРА 3.

Їй сподобалося, що до дівчинки, тому що після Женька до хлопчиків їй не хотілося.

Ліда побачила, що люди записують адреси і телефони з папірців, і стала ритися у кишенях. Знайшла зім'ятий бланк своєї телеграми, недогризок олівця і записала адресу.

Тут їй впало в око сусіднє оголошення, написане великими друкованими літерами:

ШУКАЮ РЕПЕТИТОРА З МАТЕМАТИКИ ДЛЯ ХЛОПЧИКА ЧЕТВЕРТОГО КЛАСУ

Ліда зраділа:

— Ой, товариші, це ж я можу! — вигукнула вона. — У мене ж самі п'ятірки з математики!

Найулюбленіше заняття у Ліди було допомагати відстаючим. Усі визнавали, що ніхто в класі краще за Шершиліну не вміє пояснювати завдання. Звичайно, вона негайно ж найметься репетитором до цього хлопчика, як його... ага, Зонтиков. Вона швидко записала адресу: Зарічна, 17, квартира 7.

І побігла найматися.

По дорозі біля вітрини з дзеркалом вона трішки затрималася. Треба ж було перед тим, як влаштовуватися на роботу, привести себе до ладу! Ліда переплела косу, розправила бант, скинула з сукні останні порошинки — як раптом з гуркотом повалилася на землю! Навколо її ніг обвилася мотузка з двома консервними банками, а над нею танцювали дикий танець хлопці в жовтих майках, ті самі, які випили її квас.

— Геть дівчат! — кричали вони.

Ліда вже так звикла до ударів долі, що навіть не образилася. Вона тільки кинула банки у хлопчаків, і ті з реготом понеслися далі.

***

Напевно, більшого безладу, ніж у квартирі 7 на Зарічній вулиці, не було в усьому місті. На засміченій підлозі стояли брудні тарілки і чашки, на поличці під дзеркалом — чоботи, а на обідньому столі валялася купа залізного брухту. А посеред усього цього, на дивані, втупившись у підручник, розлігся Вітя Зонтиков і понуро гудів:

— Двічі вісім павуків розділити на жуків... А скільки це буде? Ех, жуки-павуки-метелики!

Вітя жбурнув підручник арифметики об стіну. Схрестивши руки на грудях, він втупився у стелю.

Грюкнули вхідні двері, і увійшла Вітіна мама. Вона кинула тільки один погляд на кімнату і схопилася за голову:

— Збожеволіти можна! Вранці пішла — була квартира, як у людей. Приходжу в обід — справжній свинарник! А єдиний син, помічник, валяється на дивані, а на столі... та що це на столі?! Я тебе питаю?

— Лай, свари, — слабким голосом сказав Вітя. — А якщо у мене сонячний удар? От помру, тоді заплачеш, та вже пізно буде.

— Я від твоїх неподобств раніше помру. А це що валяється? Арифметика?

Вона підняла книжку.

— Завдання розв'язав?

— Цю задачу ніхто не може розв'язати, — сумовито сказав Вітя.

— Так?! Це номер сорок сьомий? Чомусь усі в класі розв'язали, крім тебе.

Вона знайшла завдання і стала читати:

— «Хлопчик зібрав у коробку жуків і павуків...» — Яка гидота! Хто це дозволив йому тягати додому павуків? «Скільки всього...» Ну то й що? Дуже просто розв'язується!

— А споримо, що не розв'яжеш! — пожвавився Вітя.

— І не подумаю сперечатися, — сказала мама. — Ніколи мені з твоїми жуками. Ось прийде репетитор, він тобі покаже, як байдикувати.

Тут Вітя занепокоївся і навіть спустив ноги з дивана. Він дивився на матір і намагався вгадати: навмисне вона сказала чи ненавмисне? Мама і раніше говорила про репетитора, але Вітя думав, що це просто балачки.

— Навіщо репетитор? — запитав він. — Звідки репетитор?

— Звідти. Хочеш на другий рік залишитися?

Вітя важко зітхнув. Мама не звернула на це ніякої уваги. Обідня перерва коротка, а справ багато.

— Біжу до магазину, — сказала вона. — Коли повернуся, щоб було підметено, посуд прибраний, задача розв'язана. Чуєш? Бо замкну на ключ і штани відберу!

Мама взяла господарську сумку і пішла.

Вітя зітхнув ще важче. Він знав свою маму: якщо вона сказала, що відбере штани, — так і буде. А він сьогодні якраз збирався на атракціони до Саду відпочинку. А які атракціони без штанів?

І Вітя знехотя підвівся. Ледве рухаючись, підійшов до столу. З гуркотом звалив залізний брухт на підлогу, потім підняв з підлоги і поставив на стіл посуд. Найголовніше було зроблено. Потім він узяв мітлу і помахав спочатку наліво, потім направо. Тут він відчув, що втомився і треба перепочити. Він знову приліг на диван.

Постукали у двері.

— Це хто там? — невдоволено запитав Вітя.

Двері відчинилися, і увійшла Ліда Шершиліна.

Вона зупинилася на порозі та з подивом подивилася на Вітю. А він сів і теж витріщився на неї. Це була та сама дівчина, з якою він посварився в черзі і в якої випив квас!

— Це ти?! — вигукнула Ліда.

— А це ти? Ти нащо тут?

Ліда витягла папірець і прочитала: «Шукаю репетитора, Зарічна, сімнадцять, квартира сім. Зонтикови». Це ти Зонтиков?

— Ну, я. А тобі що?

— Отже, це тобі потрібен репетитор?

— А де він — репетитор?

— Я репетитор, — суворо сказала Ліда.

— Ти? Роззява ти з квасом, ось хто! Ха-ха!

— Не ха-ха, а Лідія Іванівна. І не «ти», а «ви». Де твоя мама, хлопчику?

Ліда сказала це таким вчительським тоном, що Вітя занепокоївся.

— Та ти що, насправді?

— Відповідай на питання, Зонтиков. Де твоя мама? — запитала Ліда так само суворо.

— У магазині...

— От і чудово. А поки вона прийде, ми з тобою не будемо гаяти час. Почнемо займатися. Дістань свого задачника і зошита.

Вітя схопився і шаркнув ніжкою:

— Слухаюсь, Лідія Іванівно! Ось вам, будь ласка, задачка номер сорок сім про жуків та павуків та їхні лапи, Лідія Іванівно.

Ліда взяла підручник і прочитала:

— «Хлопчик зібрав у коробку жуків і павуків. Усього вісім штук. У всіх разом п'ятдесят чотири ноги. Скільки у коробці жуків і скільки павуків?» Зовсім простенька задача. Ти що, не можеш її розв'язати?

— Я? — обурився Вітя. — Та я її, якщо хочеш знати, сто разів можу розв'язати! А от ти сама спробуй, я подивлюся, який ти репетитор!

— Ще чого! Хто повинен розв'язувати — вчитель чи учень? Негайно сідай, Зонтиков, розв'язуй і не відволікайся. А я буду поправляти. Ой, та у вас же навіть сісти нема де.

Вона з жахом оглянула кімнату.

— Жахливий безлад! І не соромно тобі, Зонтиков, у такому свинарнику жити?

Вона стала прибирати на столі.

— Думай, Зонтиков. Що нам треба дізнатися?

— Скільки жуків і павуків...

— Так. Що відомо? Відомо, що у всіх — п'ятдесят чотири ноги. Тепер думай.

— А чого тут думати? — пробурчав Вітя. — Ділити треба!

— Ділити? А на що?

— Всі ноги на чотири!

— Чому на чотири?

— Адже в жука чотири ноги!

— Це може у тебе чотири ноги, а в жука шість!

— Нехай шість. Ну то й що? — безтурботно запитав Вітя. Йому було цілком байдуже, скільки у кого ніг.

— А те, що думати треба, — сказала Ліда. — Де у вас кухня?

Вітя охоче показав на двері, і Ліда вийшла на кухню з брудним посудом.

— Подумаєш, можна і на шість, — сказав Вітя їй услід і почав щось писати.

Коли Ліда повернулася, він вже скінчив і сидів перед зошитом, схрестивши руки на грудях.

— Ну, Зонтиков, що вийшло?

— Ось. Вісім жуків і ще шість ніг у залишку. Отже, дев'ятий — павук.

— Адже в павука вісім ніг! — обурилася Ліда.

— Може, в інших — вісім, — сказав Вітя. — А у цього шість.

— Ну чому, чому шість? — втратила терпець Ліда.

Вітя нахабно подивився на вчительку:

— Випадково відірвалися!

Ліда у розпачі опустилася на стілець.

— Прямо не знаю, що з тобою робити, Зонтиков. Ну, добре. Уяви собі, що всі вісім — жуки. Тоді шість ніг треба помножити на вісім. Шість на вісім... ну?

— Сорок вісім! — гордо сказав Вітя.

— Молодець, Зонтиков. А у нас п'ятдесят чотири ноги. Шість ніг зайвих. На кожного павука по дві ноги. Отже — три павука і п'ять жуків. Усно ми розв'язали. Тепер запишемо в зошит.

Раптом Вітя скривився, заохав і впав на диван.

— Ой, живіт! — простогнав він.

Але Ліді були знайомі такі штучки.

— І не соромно тобі прикидатися, Зонтиков?

Бачачи, що схитрувати не вдалося, Вітя сам пішов у наступ:

— Мені соромно? А тобі не соромно? Це ж я від твого квасу мучуся! Він у мені весь час бовтається! Мене, може, зараз розірве, і ти будеш винна!

Він так жалібно стогнав і так натурально катався по дивану, що Ліда розгубилася.

— Правда, дуже болить?

Вітя скосив очі на свій живіт і прислухався.

— Усі кишки вивертаються!

Він скорчився і так заволав, що не повірити було просто неможливо. Ліда відчула себе байдужою злодійкою.

— Я ж не хотіла, Зонтиков. Ти ж сам... Може, поставити компрес?

— Який компрес! — вигукнув Вітя. — Коли мені треба ще мамі допомагати! Усе прибрати, помити! А в мене ніяких сил немає!

— Нічого, нічого, лежи, я все зроблю!

І Ліда кинулася розставляти речі, прибирати зі столу та мести кімнату.

Вітя зручно розлігся на дивані, жалібно стогнав, а між стогонами командував слабким голосом:

— В кутку ще сміття... Залізо не викидай, склади, он ящик. Совок на кухні.

Кімната змінювалася на очах. Нарешті Ліда сказала:

— Ну от. Тільки посуд помию, і все. Ну що, тобі вже легше?

— Наче легше...

Ще б не легше, коли все було зроблено, і він уже бачив, як класно він помчить на американських гірках!

Коли Ліда пішла на кухню мити посуд, Вітя зіскочив з дивана і захихикав, пританцьовуючи.

У цей момент прийшла Вітіна мама з туго набитою сумкою. Увійшла і ахнула:

— Матінко! Де це записати? Яка в хаті чистота!

Вітя витягнувся, віддав честь і відбарабанив:

— Підлогу підметено, пил витерто, відповідь: три павука, п'ять жуків, давай карбованець на атракціони!

— Нічого не скажеш, заслужив, — сказала мама і попрямувала до кухні.

Вітя злякався. Американські гірки могли ось-ось зірватися. Він став біля мами на дорозі й почав виривати в неї сумку.

— Ти на кухню не ходи, не ходи, я сам віднесу. Іди швидше на роботу, запізнишся!

— Що це з тобою раптом сталося? — здивувалася мама. — Прямо не впізнати, який у мене гарний хлопчик!

Тут відчинилися двері, і на порозі з'явилася Ліда з купою чистого посуду. Вітя кинувся до неї і спробував її випхати, але було пізно.

— Зонтиков, я там каструльки теж вимила, — сказала Ліда. — Здрастуйте!

Мама подивилася на Ліду, потім на Вітю. Вітя старанно зав'язував шнурок на черевику, який зовсім цього не потребував.

— Так, — сказала мама. — Тепер все ясно. Значить, ця дівчинка все прибрала, а мій син, виявляється, брехун. Так-так!

Ліді було дуже ніяково, хоча вона була не винна, що Зонтиков виявився брехуном.

Мама взяла у Ліди посуд.

— А ти, дівчинко, з його класу?

— Що ви, я вже в шостому! — образилася Ліда. — Я по оголошенню. До вашого сина. Репетитором.

— Ти?! Репетитором? — І мама розсміялася.

А біля неї крутився і навмисне голосно реготав Вітя і ще дуже образливо тицяв у Ліду пальцем.

У Ліди затремтіли губи. Вона подивилася на маму, на Вітю — повернулася і втекла...

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова