Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн
  Головна    Про сайт    Помещик.com   


Ніна Гернет, Григорій Ягдфельд

Пропав дракон

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Калаушин

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  

  

10. На дні відра

Ліда помчала додому. Траплялося, що мама іноді закінчувала зміну рано. Але коли не щастить — то не щастить. Вдома не було ані мами, ані сусідки Ольги Павлівни, у якої завжди можна було попросити. Не було навіть брата Женьки — він все ще гасав десь на самокаті.

Поміркувавши, Ліда побігла до маминої сестри, тітки Марусі.

Пропав дракон

Коли вона піднімалася сходами, назустріч їй спускалася Тоня, Лідина двоюрідна сестра, з великим собакою на повідку. На шиї в пса був зав'язаний бантом пухнастий шарф, а на одному вусі хвацько сидів берет ядучо-зеленого кольору.

— Лідочко! — вигукнула Тоня. — Дивись на Кузю! Краса, згодна? Йдемо у двір всім показувати!

— Ні, Тонечко, я до тітки. Мені дуже треба сімдесят три...

— А мами немає. Йдемо, ну!

Обидві стали спускатися по сходах. Обличчя в Ліди було стурбоване, а в Тоні — сяюче. Та раптом все стало навпаки: Ліда зраділа, а Тоня злякалася. З вулиці входила Тоніна мама, вона ж Лідина тітка.

— Тіточко Марусе! — сказала Ліда. — Будь ласка, позичте мені...

Але тітці Марусі було не до неї.

— Це що ж? — запитала вона грізно. — Мій кращий берет на собаку?! Мій мохер в собачій шерсті? І тобі не совісно? — накинулася вона на Ліду.

— Тіточко Марусе! — сказала Ліда. — Так я ж...

Але тітка Маруся вже зривала з Кузі свій шарф і нічого не бажала слухати.

— На три класи старше, а яким дурницям маленьку вчиш! — При цьому вона шльопнула Тоню, що залилася плачем.

Ліда хотіла було щось сказати, але так обурилася цією несправедливістю, що мовчки повернулася і пішла.

Вулиця, яка нещодавно була такою сонячною і веселою, раптом стала темною і похмурою. Насунулися важкі хмари, люто гарчали машини. Люди йшли сумні та сердиті. Навіть птахи й ті цвірінькали якось сумно...

Ліда зупинилася біля якоїсь вітрини. З темної глибини на неї дивилася така розпатлана, така негарна дівчина. І бант стирчав якось криво... Ліда відвернулася і навіть перейшла на інший бік, щоб бути подалі від себе.

І опинилася біля того самого будинку з риштуванням, де на них з Мишком вранці ледь не впало відро, і побачила велике оголошення:

ТЕРМІНОВО ПОТРІБНІ РІЗНОРОБОЧІ.
ЗАРПЛАТА 70 КРБ.

Ліда прочитала оголошення раз, другий, третій, не розуміючи сенсу. Її ще душила образа на тітку Марусю. Та раптом нова думка промайнула у неї в голові. Вона ще раз, вже уважно прочитала оголошення. Та це ж якраз те, що треба!

«Як же я досі не зрозуміла! Он як люди дістають гроші! Не ходять і не просять у своїх тіток, а працюють».

Вона стрімко вбігла під арку, зняла галстука, поклала в кишеню. Розв'язала бант і сховала в іншу кишеню. Подумала трохи, дістала хусточку, одягла її на голову і зав'язала ззаду. Потім зробила такий вираз обличчя, як на контрольній з математики, і увійшла у двір.

Тут, ніби на честь її появи, пролунав дзвін. Це хтось бив у залізну рейку.

Настала обідня перерва. Робочі спускалися з риштування, милися біля крана, закурювали.

Чубатий, який вранці впустив відро, і його напарник втекли з риштування, витягли доміно і сіли грати на перевернутому кориті. Чубатий чомусь підморгнув Ліді, і вона, підбадьорившись, підійшла до нього.

— Здрастуйте, — ввічливо сказала Ліда.

— Привіт, привіт! — відповіли хлопці, гримаючи плашками доміно. — Сідайте.

Сісти було нема на що.

— Скажіть, будь ласка, — запитала Ліда, — тут робітникам платять кожного дня?

— А як же! — сказав чубатий. — Нормально.

— Навіть два рази! — підхопив другий. — Вранці та ввечері.

Ліда зраділа:

— А мене візьмуть на роботу?

Хлопці перезирнулися.

— Приймемо, Васю? — запитав чубатий.

— Вже взяли, — відповів Вася.

— А що треба робити? — радісно спитала Ліда.

— Ну, для початку... — сказав Вася, озираючись на всі боки.

— Для початку осьо бери відро, — придумав чубатий, — тримай полтинника і жени на кут за квасом. Чотири літри!

І він щосили стукнув плашкою по кориту.

Брязкаючи відром, у якому бренькав полтинник, Ліда побігла до тієї самої алюмінієвої діжки, за якою вранці йшов Женька.

Діжка стояла за рогом, у тихому зеленому провулку. За нею, як і вранці, вилася черга. Ліда прилаштувалася на кінці.

Та раптом почула крики:

— Руки вгору!

Ліда здригнулася і глянула в той бік. Це закричали якісь однакові хлопчики у жовтих майках і джинсах із заклепками. Різниця між ними була лише в тому, що на задній кишені в одного було вишите «МЕХІКО», а в іншого — «ТЕХАС».

Перебігаючи від дерева до дерева, вони кидали один в одного консервними банками на мотузках.

Це були, як ви вже здогадалися, зловредні близнюки Боря і Льова.

Раптом вони перестали кричати, зашепотіли і сховалися за дерево. До діжки йшов розпатланий гладкий хлопчик. Коли він проходив повз, вони вилетіли з криком «Здавайся!» — і кинулися на нього.

Але гладкий хлопчик несподівано виявився дуже спритним. Він кинувся бігти навколо діжки та черги. Близнюки за ним. Коли вони зробили два кола, хлопчик прошмигнув у чергу і вмостився попереду Ліди. Хлопці хотіли було його витягти, але тут люди стали на них бурчати, і вони відступили.

Але Ліда зовсім не збиралася поступатися гладкому хлопчикові своєю чергою.

— Я попереду! — суворо сказала вона йому.

— Не знаю, не знаю, — нахабно сказав хлопчик, — я тебе попереду не бачив.

— Не бреши! Чудово бачив, що я тут стою з відром!

— Тілі-бом, тілі-бом, стоїть курка із відром! — зареготав безсовісний товстун.

Ліда хотіла йому як слід відповісти, але в цей час вони опинилися біля діжки. Вона просто відпихнула хлопчика і простягнула відро продавщиці.

— Будь ласка, чотири літри, — поважно сказала вона. — Ось у це відро.

Та почала пильно слідкувати, як продавщиця, схожа на ляльку-матрьошку, перекидає у відро кухоль за кухлем.

— Чотири, — сказала продавщиця і простягла руку.

Ліда не ворушилася. Полтинник лежав на дні відра.

— Ну, що ж ти? Де гроші?

— Гроші там... — прошепотіла Ліда і показала на відро.

Через хвилину вже вся черга дізналася, у чому річ, і реготала. Сміялася і продавщиця-матрьошка, але Ліду все-таки не відпускала, поки не заплатить.

Хтось запропонував заплатити за Ліду, але вона відмовилася. Вона не могла брати гроші в незнайомих людей: мама їй це суворо заборонила.

А обідня перерва закінчувалася. А робітники чекали квасу. А вона стояла тут, як прив'язана, і виходу не було.

Раптом гладкий хлопчик, що аж помирав зі сміху, сказав:

— Хочеш, дістану, хоч ти і вередлива?

— А як?

— Моя справа.

— Тільки не смій лазити руками!

— Обійдемося без рук. Скільки літрів?

— Чотири, — прошепотіла Ліда.

— Ха! Це мені на один зуб!

Він схопив відро і почав пити, відсапуючись, як кінь.

Боря і Льова дивилися на нього із заздрістю і сперечалися: вип'є — не вип'є.

Гладкий хлопчик пив і пив. Але раптом очі в нього вирячилися, він почав дихати важко, поставив відро на землю і пішов, похитуючись.

— Ага! Я казав: не вип'є! — закричав Боря. — Я виграв!

Брати схопили відро і стали пити, передаючи один одному, поки відро не стало сухим, а вони — мокрими. Тоді вони віддали Ліді відро з полтинником.

— Скажи спасибі! — прохрипів Льова. Вони поплентались до дерева і тихо сіли на землю.

— Спасибі... — невпевнено сказала Ліда, підійшла до продавщиці й простягнула їй полтинника.

— Скоріш, будь ласка, налийте, — попросила Ліда. — А то у нас, знаєте, обідня перерва закінчується.

— Ще чотири літри? А гроші?

Ліда стояла, наче стовп. В руці у неї висіло порожнє відро.

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   16    17    18    19    20  




На цьому сайті можна читати казки, скачувати їх у форматі .doc, слухати аудіоказки та дивитися відеоказки.


Сторінки в соц.мережах.
Підписуйтесь, щоб відстежувати нові надходження



У моєму російськомовному дитинстві були книжки з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова



Якщо у вас є сайт, на якому можна скачати, або прочитати дитячi книги українською мовою, напишіть мені, і я додам ваш сайт в цей перелiк.

Контакти






© 2015-2018 Валерія Воробйова