|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Зіронька
М.Телешов
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Кислякова
Сурмлять, гримлять на крутому березі сурми.
Цар Косар сидить перед своїм золотим наметом і поглядає на поміст. А на помості стоїть глашатай із золотою чашею та кат із важкими ланцюгами. Внизу під кручею хлюпається широка річка, могила всіх женихів царської дочки, носяться над течією білі чайки... Над головами ясне блакитне небо, сонце сяє, життя і радість навколо...
З барвистого намету виходить Переяслав. Він молодий та стрункий. Одягнений в скромний дорожній одяг; русяве волосся кучерями розсипалося по плечах. Він дуже гарний та веселий. Біла запашна квітка приколота на грудях; цю квітку прислала йому Зіронька – на щастя. Його вірний товариш, колишній горбун, теж стрункий і вродливий юнак, йде слідом за ним і зупиняється біля помосту, а Переяслав сходить на поміст.
Багато шляхетних гостей з'їхалися сьогодні до царя Косаря; є навіть посланці від сусідніх царів і ханів. І у золотім наметі Косаря сьогодні присутні жінки: Зіронька, бліда як смерть, та матінка Ликеря; серце у неї сьогодні тремтить, як осиковий лист, і дух уривається від страху.
Зіронька очей не зводить із золотої чаші та з ката. Але ж ось прийшов Переяслав, і вона вже нічого й нікого не бачить. Тріпоче вся від жаху... І вірить вона Переяславові, і знає в той же час, що в чаші немає світлого камінця. Що задумав Переяслав? Як уникне він вірної смерті? – не розуміє Зіронька, і душа її болить від очікування біди.
А кат вже надягає на юнака важкі ланцюги, щоб не виплив.
– Або щастя, або смерть, – спокійно каже глашатай, піднімаючи пелену, і Переяслав опускає руку в чашу.
Усі завмерли в очікуванні.
Усі очі прикуті до Переяслава. Він дивиться в бік Зіроньки й усміхається світлою усмішкою.
Ось потягнулася рука назад. Справу зроблено. Назад дороги немає. Зіронька перестала дихати, ноги її підкошуються.
Переяслав підняв високо руку із затиснутим в ній жеребом. Посеред мовчання й тиші лунає його твердий голос:
– Я такий упевнений у своєму щасті, що не хочу й дивитися на камінь!
І він з усього розмаху кинув камінь у річку.
– Який же в тебе був? – закричав з переляку глашатай.
– Звичайно, світлий! – вигукнув Переяслав. – Моє щастя завжди зі мною. Вийми і подивися, який залишився в чаші. Там повинен залишитися червоний.
Вийняли з чаші камінь. Ніхто, здається, не дихав, поки його виймали. Навіть цар Косар, і той мало не задихнувся.
– Дивись! – радісно вигукнув Переяслав.
Глашатай поклав на долоню вийнятий камінець і голосно оголосив усім:
– Залишився – червоний.
Грім оплесків зустрів цю відповідь. Плескали в долоні шляхетні гості, плескали посланці сусідніх царів і ханів, плескали придворні, кричали й тупотіли радісно глядачі та військо. А цар Косар сидів і дивився, наче не розумів нічого: дивився праворуч, дивився ліворуч і бачив тільки одне, що всі радіють і що тепер вже нічого не поробиш:
"Ах, собака-звіздар, злодію!" – лаявся подумки цар.
Зіронька кинулася батькові на шию і, ридаючи від щастя, цілувала його й обливала сльозами.
Кат розв'язав ланцюги і з гуркотом кинув їх на поміст.
Переяслав під звуки сурм і нових оплесків зійшов з помосту і попрямував прямо до Зіроньки, взяв її за руку і голосно запитав Косаря:
– Відповідай привселюдно: чи віддаси мені ясну Зіроньку в дружини?
Знову все затихло. Всі очі дивилися на них трьох. Цар Косар зняв шапку, почухав потилицю, мовчки поклав Переяславові обидві руки на плечі і тричі поцілувався з ним.
І, коли цілувався, встиг шепнути, щоб ніхто інший не почув:
– Ну і хитрий же ти, зятю!
Переяслав йому у відповідь теж шепнув, коли цілувався:
– Ну і ти, батечку, теж не промах!
На тому й покінчили.
Оголосили заручини, гостей запросили і незабаром зіграли бучне весілля. Зіроньці здавалося, що щасливішої від неї немає нікого в світі. І цар Косар був задоволений зятем, але все ж не міг примиритися з думкою, що той у нього "перейняв славу" найрозумнішої людини на світі.
– На те він і Переяслав! – сказав Косареві одного разу звіздар, з яким вони знову зустрілися після полювання. – Стривай, він у тебе ще й не те перейме! Всьому свій час!
Цар Косар йому відповів:
– Ну, це ти по пічних горщиках так бачиш, а не по зірках!
Однак додому він повернувся сердитий і весь вечір покректував та чухав потилицю, а вночі погано спав і все думав:
"Ах, звіздар-лиходій! Ах, собачий син, чого напередрікав на мою голову!"
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова