Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Луїджи Капуано

Змійка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Л.Казбеков

Жили колись король із королевою, і незабаром у них мала б народитися дитина. Якось вулицею проходила циганка, що вміла передбачати майбутнє: король побачив її та й наказав покликати до палацу.

– Хто у нас буде? – запитав її король, – син чи дочка?

– Ваша Величність, – відповіла циганка, – у вас народиться Змійка.

Король із королевою здивувалися.

– А що ж ми повинні з нею робити? – запитали вони. – Вбити її, щойно вона народиться, чи виховати її?

– Ви повинні виховати її, – сказала циганка.

– Хто ж годуватиме таку гидку істоту? – питала королева. – Я помру зі страху побачивши таку погань! Вона ж може вкусити мене.

– Не бійтеся, Ваша Величність, – відповіла їй циганка, – у неї буде один зуб, і зуб цей буде золотий.

І, справді, незабаром у них народилася дивна чорно-зелена Змійка, і коли вона народилася, то одразу ж припала до грудей матері й почала смоктати. Король дочекався, коли вона заснула, відкрив їй рот і побачив, що у неї, дійсно, був тільки один золотий зуб. Звичайно, король не бажав, щоб про таке нещастя дізнався народ, тому він повелів сказати, що у них народилася гарна дочка, і що її назвали Змійкою.

Одного разу повз палац знову проходила та ж сама циганка. Король знову наказав покликати її, і велів їй сказати, що станеться зі Змійкою.

– Ваша Величність, – запитала циганка, – чи повинна я говорити як добре, так і погане?

– Кажи все, – відповів король – як добре, так і погане.

Циганка взяла в руки хвіст Змійки і стала його уважно розглядати.

Потім мовчки похитала головою.

– Хіба ти бачиш щось погане? – запитав її король.

– Ваша Величність, я бачу різні нещастя.

– І немає ніякого способу зарадити цьому?

– Треба запитати у тієї, хто знає про це більше, ніж я, Ваша величність, а саме у Горбатої чаклунки, – відповіла циганка.

– А де ж знайти цю чаклунку?

– Візьміть хліба і вина стільки, щоб вистачило на тиждень та йдіть прямо, не озираючись. На восьмий день ви опинитеся перед гротом: в ньому й живе Горбата чаклунка.

– Чудово, – сказав король, – я вирушаю завтра.

На другий день він узяв їжі на цілий тиждень і пішов у дорогу. І коли він був уже на півдорозі, то раптом почув, як хтось кричить:

– Ай, мене вбивають! Допоможіть!

Король у нерішучості зупинився: цей крик краяв йому серце…

Він вже хотів обернутися, як згадав, що йому наказувала циганка і пішов далі, не обернувшись.

І ось, нарешті, він дійшов до грота, і почав голосно гукати:

– Горбата чаклунко! Горбата чаклунко!

– Сам ти будеш горбатим, – відповів йому сердитий жіночий голос і бідолашний король одразу ж відчув у себе на спині щось важке; він обмацав себе... що ж? У нього, дійсно, виріс горб.

Що ж тепер робити?

Король вирішив прийти до палацу вночі, щоб ніхто його не бачив. Коли він повернувся додому, королева побачила у нього за плечима горб і запитала його:

– Ваша Величність, що це ви несете на спині?

– Я несу своє горе! – вигукнув король і розповів їй, що з ним трапилось.

Королева вирішила сама піти до чарівниці, і на другий день вирушила в дорогу, взявши з собою хліба й вина на цілий тиждень.

І от на півдорозі раптом чує вона позаду себе жіночий голос:

– Ваша Величність! Ваша Величність!

Вона забула про пораду циганки, обернулася і опинилася на тому ж самому місці, звідки вирушила в дорогу.

– Треба бути терплячою, – сказала вона.

Іншим разом, трохи далі, ніж на півдорозі, раптом чує вона позаду себе сильний шум, кінський тупіт і гучний голос:

– Бережися! Бережися!

Вона перелякалася, обернулася... і знову опинилася на тому ж місці, звідки вирушила в дорогу.

Тоді королева сказала королю:

– Ваша Величність, затуліть мені вуха ватою і налийте на вату воску.

Король зробив, як вона просила. Королева знову вирушила в дорогу, і цього разу спокійно дійшла до грота. Прийшовши до нього, вона вийняла вату з вух і постукала в двері. Довго вона стукала, але ніхто їй не відповідав, а королева не хотіла кликати чаклунку, як це зробив король, тому вона схопила обома руками палицю і щосили почала стукати нею у двері.

– Хто там! – закричав нарешті гучний голос.

– Я шукаю чаклунку! – відповіла королева.

– Яку чаклунку? – запитав голос.

– Горбату чаклунку, – вирвалося у королеви.

– То будь же сама горбатою! – почувся голос.

Королева швидко обмацала свою спину і що ж... у неї теж виріс величезний горб. Вона повернулася додому вночі, щоб ніхто її не бачив; король, звичайно, перш за все подивився їй на спину.

– Ваша Величність, що це ви несете? – запитав він у неї.

– Несу своє нещастя! – вигукнула королева і розповіла йому, гірко плачучи, що трапилося.

– І все це через цю Змійку! Розчавимо їй голову! Адже це через неї ми стали так нещасні! – сказала королева, але король не міг зважитися на це, адже вона була їхньої рідною дочкою.

– Ну, то я сама накажу це зробити, – вирішила королева.

І, поклавши змійку в скриньку, покликала, потайки від короля, одного з королівських слуг і сказала йому:

– Візьми цю скриньку і вирушай до лісу. Прийдеш і складеш з хмизу багаття, поставиш на нього скриньку, підпалиш його, і повернешся додому лише тоді, коли скринька згорить дотла.

– Ваш наказ буде виконано, Ваша Величність! – відповів слуга і, взявши скриньку, негайно ж вирушив в дорогу.

Тим часом король знову наказав покликати до себе циганку і сказав їй:

– Скажи, що станеться зі Змійкою?

– Ваша Величність, чи повинна я говорити як добре, так і погане? – запитала циганка.

– Говори і погане, і добре, – відповів король.

– Ваша Величність, Змійка зараз у смертельній небезпеці. А тільки-но вона помре, як усе ваше королівство буде негайно знищено.

– Яка ж небезпека загрожує їй у королівських покоях? – запитав король.

– Ваша Величність, – відповіла циганка, її вже немає в королівських покоях.

Коли король дізнався про вчинок королеви, то з відчаю почав рвати на собі волосся.

– Тепер ми загинули, – повторював він.

– Ах, бідолашна Змійко, скажи мені, де ти? – вигукнув він нарешті, ридаючи.

Раптом звідкись здалеку почувся голос Змійки:

– Ваша Величність, я в лісі!

Король одразу ж наказав осідлати собі найкращого коня з королівських стаєнь, скочив на нього і, як стріла, помчав по дорозі в ліс. Подекуди він зупиняв коня і кричав:

– Змійко, де ти?

– Ваша Величність, я всередині лісу, – відповідала вона і голос, здавалося, лунав все ближче й ближче.

– А що ти робиш? – запитав її король.

– Я міняю шкіру, Ваша Величність, – була відповідь.

Раптом король побачив багаття, підскочив до вогню і, не боячись обпектися, витягнув скриньку з полум'я, відкрив її і... звідти вистрибнула дуже вродлива дівчина; тільки шкіра її була вся в лусочках, як у змії.

– Ви занадто поквапилися, Ваша Величність, – сказала вона королю, – тепер я не зможу вийти заміж! – залиште мене тут саму, я піду до Горбатої чаклунки.

І як король не намагався, але ніяк не міг умовити її не робити цього.

Залишившись сама, Змійка стала блукати лісом, але дуже довго не могла знайти виходу. Нарешті, вона побачила хруща.

– Милий мій хрущику, – сказала йому королівна, – покажи мені дорогу до Горбатої чаклунки.

– Я її не знаю, – відповів хрущ і відповз у траву.

Трохи згодом вона побачила мишеня.

– Мишенятко, – сказала йому Змійка, – відведи мене до Горбатої чаклунки.

– Я не знаю, де вона, – відповіло мишеня і втекло.

Ще трохи згодом королівна побачила солов'я, що сидів на дереві.

– Соловейко, любий, – звернулася вона до нього, – відведи мене до Горбатої чаклунки, і я зроблю тобі чудовий подарунок.

– Мені дуже шкода, але я не можу цього зробити, оскільки я чекаю на красуню із золотим зубом.

– Любий мій соловейко, – сказала здивована королівна, – адже я і є ця сама красуня із золотим зубом.

І вона показала йому свій золотий зуб.

– Ах, моя королівно! Минуло вже багато років, відколи я чекаю на тебе! – вигукнув зраділий соловей.

Він злетів із дерева та раптом перетворився на такого вродливого юнака, якого ніколи ще не бачили на білому світі.

Юнак узяв королівну за руку і вийшов із лісу.

Довго йшли вони по прямій дорозі і, нарешті, прийшли до гроту Горбатої чаклунки. Юнак постукав у замкнені двері.

– Хто там? – почувся голос.

– Це я та Змійка, – відповів юнак.

– Кого вам треба? – запитав той самий голос.

– Королеву чаклунку, – відповів юнак.

Двері грота прочинилися і пара побачила величезний палац Горбатої чаклунки. Справа в тому, що її хотілося, щоб її називали Королевою чаклункою, якщо ж її називали Горбатою, вона сердилася і робила горбатим кожного, хто насмілювався на таке.

– Ласкаво просимо, дочко, – сказала чаклунка. – Я давно вже чекаю на тебе. Цей юнак – королевич, але одна чаклунка перетворила його на солов'я, і щоб зруйнувати чари, треба було, щоб народилася ти, красуня із золотим зубом. Тепер ви – наречений і наречена.

Але королівна була потворною, бо у неї була луската шкіра. Тому чаклунка почала лущити її з голови до ніг і через кілька годин дівчину було не впізнати. Вона стала сліпучо гарною. Чаклунка повінчала її з королевичем і відправила їх до батьків королівни.

Автор: Капуано Л.; ілюстратор: Казбеков Л.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова