|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Замок брехунів
Вітауте Жилінскайте
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Склюкаускайте
Дінасова брехня
Того ранку Дінас прокинувся пізно. Розплющив очі, потягнувся і мерщій знову замружився, щоб мама не помітила, що він вже не спить. Але мама помітила.
– Ану, вставай, синку! – посмикала вона сина.
– Я ще сплю, – буркнув Дінас. – І навіть дуже цікавий сон бачу.
– І що ж тобі сниться?
– А сниться мені, що ніби я сплю і бачу сон, – невдоволено промовив хлопчик і обережно розплющив одне око. – Чесно! – сплю...
– Як можна бачити сон про сон?! – засміялася мама.
Ще трошки поніжився, повалявся Дінас у своєму ліжечку, але вставати все ж таки довелося. Тільки-но натягнув штанці, одразу ж схопив нову сопілку, яку мама тільки вчора ввечері принесла. «Гарна сопілочка, тільки дуже вже пряма, треба зігнути. Буде на саксофон схожа». Гнув, гнув – трісь! – і зламав.
– Навіщо ж ти, синку, таку гарну сопілку зламав?! – засмутилася мама.
– Вона сама... Я й пальцем її не торкнувся, а вона – трісь! – і навпіл. Чесно.
– Ой, щось не віриться!
– Я ніколи не брешу! – образився Дінас.
– Ну добре. Йди до ванної, вмийся. Пора снідати.
Замкнувся Дінас у ванній кімнаті, напустив води і почав кораблики пускати, у морську війну та морських розбійників гратися.
– Чого ти там так довго? – кличе мама.
– Невже не розумієш? Поки руки вимиєш, скільки часу витратиш. А тут ще й обличчя, і шию, і вуха треба мити. А я і ноги хочу... Чесно!
Нарешті поснідали, і Дінас зібрався гуляти.
– Тільки у дворі! На вулицю не ходи, – попередила мама.
– Що ти, – я з двору ні кроку! – пообіцяв Дінас. – Чесно!
Але тільки-но опинився у дворі – шмигнув на вулицю. По бруківці гуркотіли вантажівки, шелестіли шинами тролейбуси, промчала з сиреною «швидка допомога». Дінас вибіг на бруківку і мало не потрапив під вантажівку.
– Хто тобі дозволив бігати по вулиці?! – крикнув йому водій, відчиняючи дверцята кабіни.
– Мама дозволила, – пискнув переляканий Дінас. – Чесно!
– Мама? – не повірив водій. – Ану, ходімо до твоєї мами!
Він хотів схопити Дінаса за руку, але того вже й слід прохолов. Не розбираючи дороги, щодуху біг наш Дінас по вулиці, налетів на урну, збив її, впав, порвав штани, схопився і помчав далі.
Таємнича карета
Біг Дінас, біг та й опинився на якійсь маленькій незнайомій вулиці. Зупинився, щоб перевести дух, озирнувся навколо. По бруківці поважні голуби ходять, стрибають горобці. Біля старих воріт сидить великий спокійний пес. Раптом цей пес піднявся – і попрямував до Дінаса. Злякався хлопчик, хотів утекти, а пес як заричить: стій, мовляв, не рухайся! Притиснувся Дінас до стіни, не ворушиться, чекає, коли піде страшний пес. На стіні, на залізному гаку, старовинний ліхтар розгойдується, а на вулиці тихо-тихо. Навіть дивно якось – ані перехожих, ані машин. І тут загуркотіли по бруківці колеса. Пес вуха нагострив, завиляв хвостом, весело загавкав.
Дивиться Дінас – їде по вулиці старовинна карета. І їде до нього... Карета як карета: високі колеса із залізними спицями, тільки коней немає – мотор дирчить. Під'їхала карета до Дінаса й зупинилася. Відчинилися ошатні блакитні дверцята, і вистрибнув кучер – на плечах фіолетовий плащ, крислатий синій капелюх так насунутий на лоба, що ні очей, ні носа не видно, тільки величезний рот.
– Доброго ранку, Дінасе! – привітався кучер і лагідно погладив пса.
– А звідки ви знаєте, як мене звати? – здивувався Дінас.
– О, я все про тебе знаю! От тільки не знаю, де ти штани порвав.
– Штани... штани мені один хлопець порвав, – знайшовся Дінас. – Чесно!
– А куди ти йдеш?
– Я це... по цукор іду, мама мене послала. Чесно!
– Ах, мама послала... Звичайно, звичайно, – посміхнувся кучер своїми товстими губами. – Лізь-но до карети, підвезу тебе до магазину. Присягаюся честю!
Підхопив він хлопчика руками й посадив до свого екіпажу. І не встиг Дінас й оком моргнути, як самі собою дверцята зачинилися і карета покотилася вперед, гуркочучи по бруківці.
«От пощастило!» – думав Дінас. Він набундючився, погойдуючись на м'яких подушках, і з гордим виглядом позирав із віконця карети. «Їду, як справжній принц! Шкода, що хлопці з нашого двору не бачать – луснули б від заздрощів!»
Їхали вони довго-довго, так довго, що Дінас навіть захвилювався.
– Куди це ми, дядьку?
– Хіба не знаєш? Цукор купувати. Присягаюся честю!
– А магазин скоро?
– Скоро. От тільки до центру міста доїдемо.
– Та ми ж уже зовсім за місто виїхали! – подивившись у вікно, охнув Дінас.
– Ну то й що? Ми ж їдемо купувати цукор, – заспокоїв його кучер. – Мама послала, і ми поїхали...
– І скоро приїдемо? – з надією запитав Дінас.
– Не встигнеш і до трьох злічити...
– Раз, два, три, – полічив Дінас. – Чому ж ми не приїхали?
Нічого не відповів кучер, тільки засміявся у відповідь. Тут Дінасу стало зовсім страшно.
– А де мій дім? Далеко? – прошепотів він.
– Та що ти! Поруч. Подивись-но у вікно.
Повернувся Дінас до вікна – жодного будинку. Темний ліс навколо.
– Там же самі дерева! – закричав хлопчик. – Чому ви весь час обманюєте мене?
Знову розреготався кучер, і ще швидше карета покотилася. Торохтів мотор, миготіли за вікнами ліси й поля, озера й річки. Нарешті звернули вони з дороги, обігнули високу гору і зупинилися. Приїхали.
Замок брехунів
Вискочив Дінас із карети і очам своїм не повірив. Чи не сон усе це?
Перед ним височів величний замок. Різьблені башточки, кольорові шибки – точнісінько, як у книжках казок малюють.
– Куди це ви завезли мене? – розгублено запитав Дінас.
– Хіба не бачиш? Ласкаво просимо до королівського замку! Присягаюся честю, радіти треба. Подякуй мені!
– Дякую... хіба тут продають цукор?
– І цукор, і сіль, і все що завгодно, – хихочучи, відповів кучер.
Підійшов Дінас до замку, став його розглядати.
І справді, королівський замок! Старовинні стіни, вежі, величезні ворота. Дах блищить – напевно, золотий! По обидва боки від входу – величезні фігури, з каменю зроблені.
Спочатку Дінасу здалося, що стражники замок охороняють.
Придивився – а то хлопчаки у коротких штанцях сидять навшпиньки, кам'яні роти пороззявляли, та так широко, що ворони там гнізда звили.
Усе навколо таке цікаве, таке незвичайне! Дінас підбіг до воріт, стулки їх безшумно прочинилися, і хлопчик опинився у дворі замку. У нього навіть замиготіло в очах від усієї тієї розкоші, що він побачив у дворі. Оце дива! Яка краса! Наче до свята все прикрашено: підлога застелена прекрасними килимами, на вікнах – фіранки з химерним візерунком, люстри всіма барвами веселки переливаються...
Роззявив Дінас рота, дивиться не надивиться... І звичайно, спіткнувся об складку на килимі. Зачепив ногою, і – о жах! Подивився вниз – дорогий килим на шматки роздерся!
– Що ж тепер буде! – перелякався хлопчик, сів навпочіпки, хотів шматочки один до одного приладнати. Як раптом бачить, що килим несправжній! Зі шматків паперу, у який крупу та цукор загортають, склеєний та розфарбований. Тому так легко і роздерся.
Підійшов Дінас до вікна, щоб подивитися зверху на подвір'я замку, відкинув фіранку, а вона одразу навпіл – шматок висить, другий у нього в руках залишився. І фіранка паперова! З фантиків склеєна. А у вікно нічого не видно: замість шибок – кольоровий папір. Відчинив Дінас раму, увірвався до кімнати вітерець, і раптом почулися тихі звуки. Хлопчик підвів голову – та це ж на люстрах барвисті абажури лускають! Тільки бризки летять. Не зі скла, а з мильних бульбашок. Подув вітерець, і вони почали лускати. Треба швидше вікно зачинити!
Йде Дінас по коридору – на стіні годинник із зозулею висить, весело цокотить. Відчуває Дінас, що вже час обідати, їсти вже хочеться, та й сонце вже високо, мабуть вже дванадцять годин, а годинник показує близько шести – і не зрозумієш: ранку чи вечора. Підійшла хвилинна стрілка до цифри «десять», пролунало шипіння, кашель, застукав маятник швидко-швидко, закрутилася годинна стрілка по циферблату, зупинилася на цифрі сім, відчинилися дверцята годинника, вискочила звідти зозуля, та як замекає: «Мее! Мее! Мее!» – немов коза.
– Ну й дивний замок, – знизав плечима Дінас.
– Досить витріщатися! – гримнув на нього кучер у фіолетовому плащі. – Ходімо!
Схопив за руку і потягнув за собою.
Автор: Жилінскайте В.; ілюстратор: Склютаускайте А.Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова