|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Замок брехунів
Вітауте Жилінскайте
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Склюкаускайте
Підземелля
– У нас дуже добре, – говорив хлопчисько, спускаючись слідом за Дінасом по сходинках. – У підземеллі ані мишей, ані щурів немає. Сухо, тепло. Дуже гарне у нас підземелля. Тобі тут буде чудово.
Вони спустилися до темного, глибокого підвалу, великого й похмурого.
– Тобі тут сподобається, – заспокоював провідник тремтячого Дінаса. – Відпочинеш, виспишся, і обманювати тебе тут ніхто не буде – красота!
Він замкнув двері і забрав із собою ліхтар. Залишився Дінас сам-самісінький. Повну темряву ледь пробивав блідий промінчик світла, що падав звідкись зверху. Дінас із острахом роздивлявся вкриті запорошеним павутинням стіни, величезні діри і тріщини в них. Він згорнувся калачиком на кам'яній підлозі і вмовляв себе:
– Нічого, посиджу собі, поки не випустять. І все буде добре...
Але тут він почув якийсь дивний скрегіт. Дінас прислухався і затремтів. У глибині підвалу промайнули чорні тіні, вони виринали з дірок і все ближче підбиралися до нього.
– Хто там? – голосно крикнув Дінас.
Як раптом прямісінько перед ним з'явився величезний гидкий щур. Потім ще один, і ще... Три огидні потвори шастали біля його ніг, поглядаючи на хлопчика голодними, жадібними очима. Дінас кинувся до замкнених дверей, забив у них ногами й руками.
– Рятуйте! Допоможіть! Відчиніть!
– Що там сталося? – пролунав голос його стражника.
– На мене напали щури! – задихаючись від страху, волав Дінас. У цей момент один із щурів ткнувся холодним носом у його ногу і мало не вкусив.
– Вони роздеруть мене на шматки! Допоможіть!
– Не кричи! – гримнув на нього сторож з-за дверей. – Треба перекидатися через голову, тоді щури тебе не чіпатимуть.
Бачить Дінас, що один із щурів знову збирається хапнути його, та й ну – перекидатися! Гидкі створіння, дійсно, відступили. Однак варто було йому на хвилинку зупинитися – щури тут як тут! І він знову що є сили почав перекидатися на твердій кам'яній підлозі. Нарешті він вибився із сил, впав долілиць, заплющив очі й простогнав:
– Більше не можу... Будь що буде...
Як раптом у підземеллі пролунав регіт, і противні голоси заспівали:
|
Чіта-дріта, тунчик-дунчик, |
Підвів Дінас втомлену, оплутану павутинням голову і побачив, що навколо нього скачуть троє хлопчаків. Хихочуть та смикають за мотузочки заводних щурів...
Незнайомий хлопчик
Знову потяглися нудні, одноманітні дні. Мешканці замку робили одні й ті ж самі нікому не потрібні справи: підклеювали паперові фіранки, прив'язували ганчірочки до палиць, дурили один одного... Зблід наш Дінас, схуд. Ніяк не міг звикнути до дерев'яних котлет, до чаю з сіллю замість цукру, до мотузяної локшини... І спати доводилося на твердій підлозі: адже ліжка були з паперу й повітря... І ще – усі навколо постійно прагнули обдурити його, обманути.
Він ще раз потрапив до підземелля – відмовився співати разом з усіма брехунський гімн, де стверджувалося, що замок їхній – найміцніший, а король – найсправедливіший у світі.
Якось увечері, коли Дінасу довелося сто сім разів поспіль зв'язувати гнилу мотузку, на якій висіли гойдалки, а вона все рвалася й рвалася, побрів він, стомлений до смерті, в кінець парку – відпочити. Сів біля паркану і жалібно заплакав. Подумав про маму, про свою рідну домівку, про те, як там було гарно, як добре... «Ніколи тепер вже мені не повернутися додому», – журився він, проливаючи сльози.
– Хлопчику, гей, хлопчику, чому ти плачеш? – почув раптом Дінас тоненький дитячий голосок.
Дивиться – стоїть за парканом хлопчина і так співчутливо на нього, Дінаса, дивиться. І одягнений не як брехунці, а як усі люди: без ковпака-язичка, в однакових черевичках...
– Додому хочу, – схлипуючи, зізнався Дінас.
– То лізь через паркан та й біжи додому, – порадив хлопчик.
– Я вже намагався... Двічі тікав... Але яка користь? Як побачать мене в моєму одязі, одразу дізнаються, що я із замку брехунів, що я брехун, обманщик... сміються, дражнять, пальцями показують. Соромно мені стає, і я знову повертаюся до цього замку...
– А що це таке – брехун, обманщик?
– А хіба ти не знаєш? – здивувався Дінас. – Це така людина... А втім, якщо не знаєш, то краще тобі й не знати... – Він сумно опустив голову.
– А де цей замок брехунів? – знову запитав хлопчина.
– Так ось же він, – Дінас махнув рукою у бік замку.
– Ніякого замку там немає. Мама казала, що тут старовинний парк, а за ним темний ліс.
– Дивно. А я так чудово його бачу, – і Дінас знову заплакав.
– Не плач! – сказав хлопчина. – Знаєш, здається, я дещо придумав. Я побіжу додому і принесу тобі якийсь одяг? Згоден?
– А якщо твоя мама дізнається? Тоді що?
– Ну... ну, скажу, що загубив...
– Ні-ні! – замотав головою Дінас. – Тоді й ти станеш брехуном.
– То що ж робити?
– Скажи мамі правду, і якщо вона дозволить...
Хлопчик побіг і невдовзі повернувся з акуратно зав'язаним вузликом. Одяг виявивився завузьким, але Дінас все ж таки нап'яв його на себе і переліз через паркан.
– Дякую тобі, друже, – потиснув руку хлопчикові. – Виручив. Я обов'язково поверну тобі і штани, і курточку, і черевики... Дякую!
І він швидко пішов полем. Озирнувся – оце так диво! Замок зник. Ніби крізь землю провалився.
«Тепер ясно, – думав Дінас, крокуючи все вперед і вперед. – Той, хто говорить правду, не бачить цього гидкого замку! Тому і мій рятівник його не бачив».
Вдома
– Де ж ти пропадав? – запитала мама, коли Дінас повернувся додому. – І чому на тобі чужий одяг?
Дінас винувато опустив голову.
– Я... я був у чарівному замку брехунів, і мені довелося б назавжди залишитися там, якби мене не виручив один хлопчик. Я розповів йому всю правду, він повірив мені і допоміг. Чесно!
Нічого більше не сказала мама, тільки лагідно погладила сина по голові.
А потім Дінас їв справжню котлету і справжнє полуничне желе! І все ж таки йому було сумно: він не міг забути хлопчиків і дівчаток, що залишилися там, у замку брехунів, і ніхто не знає, чи зуміють вони звідти вибратися...
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова