Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
Усі категорії |
А.Єлагіна
За мотивами саамських народних казок
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – К.Овчинников
Зміст:
Лаурікадж і молодий мисливець
Олій та Ридласт
Лаурікадж і Тала-Ведмідь
Як Лаурікадж саамів урятував
Прийшов до саамів з далеких земель Тала-Ведмідь, прийняв людську подобу й каже:
– Ви мене, саами, не бійтеся. Я тепер не Тала-Ведмідь, я тепер Тала-купець.
– Добре, – кажуть йому, – нехай купець. А чим торгуєш?
– Ось повні сани вам товарів привіз: списи – на оленів полювати, сокири – ліс рубати, казани – їжу варити.
Зраділи саами-мисливці, запитують:
– А почому продаєш?
– Задарма віддаю. Тільки така умова: хто оленя вб'є – мені половину несе, хто дерево зрубає – мені тягне половину, хто вариво зварить – мені половину залишить. І так три роки. А як три роки минуть – списи, сокири, казани усі ваші будуть.
Задумалися мисливці: ох, і хитрий Тала-купець! Задарма віддає, та дуже дорого бере. А що поробиш? Без списа оленя не вб'єш, без сокири дерево не зрубаєш, без казана вариво не звариш. Твоя сила, Тала-купець!
Розібрали мисливці у Тали товар та відкочували до тундри на диких оленів полювати. Що ні день – везуть Талі хто оленячу шкуру, хто оленячу тушу, хто дрова, хто вариво з казана. А найбільше возить славний мисливець Лаурікадж. У нього спис далі за всіх летить, у нього сокира дужче за всіх рубає, у нього казан найкраще варить.
Отак минув рік, і другий минув.
Тала-купець собі хату з дерева збудував, підлогу в хаті оленячими шкурами застелив, у нього в коморі м'ясо на гаках висить, у нього вариво не переводиться.
А саами-мисливці дружин-дітей нагодують, собакам залишки віддадуть, самі не доп'ють, не доїдять, надголодь живуть.
Ось і третій рік минув. Прийшли мисливці до Тали-купця, кажуть:
– Скінчився нашого договору термін. Нічого тобі, Тала, більше не возитимемо.
Розлютився Тала, по-ведмежому заревів:
– Ще три роки возитимете! Бо всі списи, сокири та котли у вас заберу!
Злякалися саами – а раптом дійсно забере. Знову почали Талі половину здобичі возити.
Тільки славний мисливець Лаурікадж проти Тали-купця пішов. Він оленя вб'є – цілком додому несе, ялинку зрубає – до своєї вежі тягне, вариво зварить – сам їсть, дружину-дітей годує, собакам залишки дає.
Ще більше розлютився Тала-купець, прибіг до Лаурікаджа, схопив списа, сокиру і казан і додому собі потяг.
Будеш знати, Лаурікадже, як проти Тали-купця йти!
Що робити Лаурікаджу? Склав він своє майно в сани та відкочував до далекого озера. Вежу поставив, в озеро сітки закинув, риби наловив, сам поїв, дружину-дітей нагодував, собакам залишки кинув. Славний мисливець, добрий рибалка ніде не пропаде.
А спис, сокира та казан лежать у Тали в коморі, ведуть між собою розмову своєю, залізною та мідною, мовою.
– Чи скоро наш господар піде на полювання? Не терпиться мені оленя здобути! – дзвенить спис.
– Чи скоро наш хазяїн у ліс піде? Не терпиться мені дерево зрубати! – стукає сокира.
– Чи скоро наш господар води в мене наллє та багаття розпалить? Не терпиться мені вариво зварити! – гудить казан.
А Талі-купцю не треба на полювання ходити, ліс рубати, вариво варити – йому все готове несуть.
Лежали спис, сокира й казан в коморі не день, не два, а цілий рік. Знічев'я заіржавів спис, затупилася сокира, у казані павутиння завелося.
– Ох, погано мені! – деренчить спис. – От як було у славного мисливця Лаурікаджа. Нагострить він мене, салом змастить, на полювання візьме, і лечу світлою блискавкою прямісінько в ціль.
– Ох, погано мені! – стукає сокира. – От як було у славного мисливця Лаурікаджа. Нагострить він мене, до лісу візьме і виблискую я поміж ялинок, як місяць ясний.
– Ох, погано мені! – стогне казан. – От як було у славного мисливця Лаурікаджа. Вимиє він мене, почистить, над вогнищем з варивом повісить – жарким сонцем горю я посеред вежі. А тепер кепське наше життя, братики! Що робитимемо?
– Тікати треба звідси до Лаурікаджа! – брязнув спис.
– Тікати! – тюкнула сокира.
– Тікати! – прогудів казан.
Кинувся у вікно спис, вискочила за ним сокира, витягли вони казан та втекли з Талиного двору.
Довго блукали вони по лісах і тундрі, нарешті прийшли до того місця, де стояла раніше вежа Лаурікаджа. Але тут немає славного мисливця, пішов Лаурікадж невідомо куди.
– Що ж братики, доведеться нам самим жити! – задзвенів спис. – Я на полювання ходитиму.
– А я ліс рубатиму! – тюкнула сокира.
– А я вариво варитиму! – прогудів казан.
Далі пішли. Раптом побачив спис – дикі олені пасуться. Злетів він, полетів та й встромився в бік оленя-бика. Впав олень. Задзвенів спис що є сили:
– Дзінь-дзінь! Мисливці, біжіть сюди. Неси, сокира, дрова! Тягни, казан, воду! А я приготую м'ясо.
Приготував спис м'ясо, принесла сокира сушняку, багаття запалила, приніс казан воду, над вогнем повиснув.
Кипить казан, пихкає, булькає, від нього м'ясний дух лісом іде. А навколо того місця Тала-купець тинявся. Відчув він м'ясний дух та й пішов на нього.
Бачить казан, що Тала йде, і запихкав щосили:
– Прокиньтеся, братики! Тала-купець на нас іде!
Прокинувся спис та як задзвенить:
– Схопить він нас, понесе, в коморі замкне!
– Тікаймо, братики! – застукала сокира.
Піддів спис шматок м'яса та й ну тікати. Схопила сокира оберемок сушняку та й поскакала за списом. Зіскочив казан з вогню та й кинувся за ними навздогін.
Побачив Тала-купець таке диво, зі страху заревів і побіг щодуху до своєї хати. Засів у ній і двері на засув замкнув.
А спис, сокира і казан бігли, бігли, поки сили вистачило. Зі списа м'ясо злетіло, в болото впало, сокира сушняк загубила, казан вариво розплескав. Сидять вони хто на пні, хто на камені, хто на купині, віддихуються, піт витирають.
Ледь чутно задзвенів спис:
– Кепсько, братики! Не життя нам без людини, без славного мисливця Лаурікаджа. Що робити будемо?
– Ходімо його шукати! – тюкнула сокира.
– Може, знайдемо його біля озера? – схлипнув казан.
Підійшли вони до великого озера. Бачать – вежа стоїть, біля неї Лаурікадж сидить, сіті лагодить.
Побачив їх Лаурікадж, зрадів. Узяв спис, нагострив його, почистив, на полювання пішов. Метнув спис у дикого оленя – полетів він ясною блискавкою прямісінько в ціль.
Притягнув Лаурікадж оленя додому, спис досуха витер, салом змастив, мохом обернув, до стіни вежі притулив. Узяв сокиру, почистив, нагострив, до лісу пішов сушняк рубати – ясним місяцем миготить сокира поміж ялинок.
Приніс Лаурікадж сушняк додому, дрова розколов, витер сокиру, мохом обернув, до стіни вежі притулив.
Вимив, почистив Лаурікадж казан, води в нього налив, м'ясо поклав, над вогнищем повісив. Жарким сонцем блищить казан посеред вежі.
А зварилося вариво, сів Лаурікадж біля казана, сам їсть, дружину-дітей досита годує, собакам залишки кидає, доки в казані денце не показалося.
Дізнався Тала-купець про такі справи, з хати вискочив, скинув із себе людську подобу, знову ведмедем став. Біжить до озера, на весь ліс реве:
– От я тебе, Лаурікадже, схоплю! От я тебе, Лаурікадже, задеру! От я тебе з'їм!
Вийшов славний Лаурікадж із вежі, кинув у Талу-Ведмедя спис. Полетів він синьою блискавкою назустріч Талі. Ще більше заревів Тала, на Лаурікаджа насідає. Тоді підняв Лаурікадж над головою сокиру та й пішов на Талу.
Зрозумів Тала, що тут йому й кінець прийде. Повернувся та як дремене від Лаурікаджа навтьоки, тільки його в тих краях і бачили.
Зміст:
Лаурікадж і молодий мисливець
Олій та Ридласт
Лаурікадж і Тала-Ведмідь
Як Лаурікадж саамів урятував
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова