Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Як посварилися лисиця та минь

Юкагирська народна казка

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Г.Малинковський

Колись давно жила в лісі лисиця. Полювала вона на зайців, мишей та куріпок. Якось, набігавшись за зайцем, вийшла лисиця до річки води попити.

Побачили лисицю качки, забили на сполох та попливли геть від берега. Тільки якась колода залишилася лежати у воді.

Раптом колода ожила: з води висунулася вусата морда здоровенного миня.

Злякалася лисиця: адже така рибина може єдиним ударом хвоста її збити. Але взнаки не дає, а говорить лагідно:

– Ти, напевно, у річці найбільший голова!

Зареготали качки:

– Який він голова! Він найбільший ледар. Спить та спить. Його й прозвали "Мішок-сну".

Проте лисиччині слова сподобалися миню, і він відповів:

– У тебе така гарна шубка! Я чув, що у тайзі ти найрозумніша!

Тут заверещав бурундук, що сушив на смереці гриби на зиму:

– Вона не найрозумніша, а найхитріша!

Мудрий ворон, який прожив уже триста років і який сидів на тій самій смереці, каркнув:

– Не треба сваритися, треба дружити один з одним!

Ось так і повелося: як прийде лисиця до річки, минь випливає з під корча, і вони довго приязно балакають.

Але одного разу лисиця опинилася біля річки не з власної волі. За нею гналися собаки.

– Друже миню! – закричала лисиця. – Допоможи!

– Стрибай мені на спину! – швидко відповів минь.

Вибігли до річки собаки і від подиву аж язики висолопили. Бачать: їде по річці лисиця на мині та лапою їм махає.

Вирішила лисиця віддячити миню:

– Чіпляйся за мій хвіст, я витягну тебе на берег погрітися на сонці. Адже у вас під водою холодно й темно.

Але не довге північне літо. Лише кілька разів вдалося миню полежати на сонечку. Стали збиратися у зграї качки, готуватися до відльоту. Бурундук зняв гриби з гілок та утягнув у своє гніздо. Тільки ворон, сердито надувшись, сидів на верхівці дерева.

Прийшла лисиця до річки, а річку затягло тонкою кригою.

– Друже миню! – погукала лисиця.

– Марно кличеш! – каркнув ворон. – Твій приятель спатиме всю зиму. Адже не дарма його прозвали "Мішок-сну".

Лиси взимку не сплять. Але взимку важче полювати. Хоч і хитра лисиця, але зайці, бува, так заплутають сліди, що годі й розібратися.

Сильно охляла лисиця, але сяк-так дожила до весни. Ледве зійшов сніг, почала вона харчуватися торішніми ягодами, розкопувати мишачі нори.

Прокинулася, нарешті, й річка. Важкі крижини, наповзаючи одна на одну, попливли по воді. Прибігла до річки лисиця і стала гукати:

– Прокидайся, Мішок сну! І не соромно тобі спати дев'ять місяців на рік?

– Я не сплю, я лежу й думаю! – виправдовувався, спливаючи, минь. – Адже ти з берега не бачиш, що я роблю під кригою.

І все знову пішло як і раніше. Минь чіплявся за хвіст лисиці, щоб погрітися на бережку на сонечку.

А лисиця спокійнісінько каталася на спині миня.

Але одного разу лисиця сказала:

– Спина в тебе широка, але аж надто ти повільно пливеш.

– Це я повільно? – обурився минь. – Та тобі мене ніколи не обігнати.

– Позмагаємося? – запропонувала лисиця. – Ти попливеш по річці, а я побіжу по бережку. І так два завороти ріки й назад до старої смереки. Після кожного завороту озиватимемося один до одного.

Ворон сидів на верхівці смереки та слухав.

– Добре! – погодився минь. – Але нехай ворон судитиме.

Минь знав, що лисиця хитра, і вирішив її перехитрити. Покликав двох своїх друзів-минів і каже:

– Ти відгукнешся лисиці за першим заворотом, а ти – за другим. Адже ми такі схожі один на одного, і вона подумає, що це я.

– Раз, два, три! – каркнув ворон та змахнув крилом.

Лисиця стрілою помчала по берегу.

– Біжи, біжи! – пірнаючи під корч, пробурмотів минь. – Хоч ти й хитра, але я хитріший!

А ворон злетів над річкою та й бачить: минь під корчем ховається. Полетів ворон за лисицею.

А лисиця теж вирішила схитрити. Вона не стала бігти по берегу, а шмигнула у кущі, щоб напрямки вибігти до першого завороту.

Поки вона бігла по кущах, подряпала собі ніс та гілочкою око зачепила.

Вийшла вона до річки, мружачи одне око:

– Гей, Мішок сну, де ти? Напевно відстав?

– Я тут давно, – висунувся з води друг миня. – А де твоє око?

– Не твоя справа, – огризнулася лисиця. – Побігли далі. Ми ще подивимося, хто буде першим!

Лисиця знову шмигнула у кущі та помчала напрямки, не бачачи, що ворон летить слідом та спостерігає. Продираючись крізь зарості, вона проколола собі лапу.

Вийшла до другого завороту, кульгаючи, мружачи одне око, і невпевнено гукнула:

– Гей, Мішок сну, де ти? Напевно, стомився?

– Я тут та давно відпочиваю! – підплив до берега другий друг миня.

З останніх сил помчала лисиця назад, залишаючи позаду клоччя шерсті. Зачепила хвіст за сук. Рвонулася – пів хвоста залишилося на суку.

Ледве жива, дісталася лисиця до старої смереки та повалилася на землю.

– А де ж суддя? Я, напевно, перемогла.

– Ха, ха! – зареготав минь. – Я вже давно тут. Подивися, на кого ти схожа! Шуба обідрана, сама кульгава, крива й без хвоста!

Він реготав так довго й гучно, що у нього роздуло печінку. Відтоді у всіх минів велика печінка. 

Тут підлетів стомлений ворон. Минь припинив сміятися й запитав у ворона:

– Скажи, хто ж із нас переміг?

– Ніхто! Ви обидва брехуни й обидва програли!

С того часу лисиця й минь один з одним не приятелюють.

Зітхає у глибині озера минь:

– Погрітися б мені зараз на сонечку, та забула мене моя колишня подруга, лисиця.

А сидячи в лісі під кущем, сумує лисиця. Нема кому її покатати по річці.

Кожен із них втратив друга, а дружба – найдорожча за все.

Автор: Юкагирська народна казка; ілюстратор: Малинковський Г.

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова