|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Славний мисливець Лаурікадж
А.Єлагіна
За мотивами саамських народних казок
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – К.Овчинников
Зміст:
Лаурікадж і молодий мисливець
Олій та Ридласт
Лаурікадж і Тала-Ведмідь
Як Лаурікадж саамів урятував
Лаурікадж і молодий мисливець
Жив у старі часи на північній саамській землі мисливець на ім'я Лаурікадж. Знав він, де який звір ховається, де яка риба водиться, знав кожне дерево в темному лісі, кожну стежку в широкій тундрі. "Усім мисливцям мисливець", – говорили про нього саами, тому що не було серед них кращого мисливця, ніж Лаурікадж.
Якось приходить до Лаурікаджа молодий саам. Голову на груди опустив, плаче:
– Зовсім погане полювання стало. Усі стріли я використав, усю їжу з'їв, а звіра не здобув. Як жити? Чим дітей годувати? Допоможи, славний мисливцю Лаурікадже!
Пожалів Лаурікадж молодого мисливця, говорить:
– Іди до мене в товариші. Разом полюватимемо. Навпіл ділитимемо все – і їжу, і мисливські припаси, і вбитого звіра: одного тобі, другого мені. Удвох багато здобудемо.
Зрадів молодий мисливець. Пішли. Бачать: білки з гілки на гілку скачуть – добра здобич для тих, у кого гостре око і тверда рука. Лаурікадж стрілу за стрілою пускає, б'є білку без промаху. А молодий мисливець ходить за ним по п'ятах, здобич підбирає, Лаурікаджу дорікає:
– Надто дрібну білку б'єш! Велику бий!
Сонце по небу шлях закінчило, вечір настав. Молодий мисливець каже Лаурікаджу:
– Дрова принеси, багаття розпали, бо я стомився – цілий день спину гнув, за тобою білок підбирав.
Нічого не сказав Лаурікадж, притягнув суху ялинку, багаття розпалив, м'ясо зварив, порівну з молодим мисливцем поділив. Поїли вони та спати лягли.
І на другий день полювали – Лаурікадж звіра бив, молодий мисливець здобич із землі підбирав, Лаурікаджу дорікав. Далеко в ліс зайшли, багато звіра здобули, у кожного торба-кіса повнісінька. Час додому повертатися.
Але тільки зібралися – потемніло небо, засвистів вітер, хуга розігралася. За снігом лісу не видно, тільки чути – ялинки, як люди, стогнуть.
Ідуть мисливці, вітер їх по лісу кружляє, мороз руки-ноги морозить. Вибилися вони із сил, не знають, куди йти.
– Марна слава про тебе йде, що ти всім мисливцям мисливець, – каже Лаурікаджу його товариш, – дороги в лісі не можеш знайти!
Лаурікадж і сам здивувався: усе в цьому лісі йому невідоме, незнайоме. Говорить він молодому мисливцеві:
– Посидь під ялинкою, перепочинь. Я тобі залишу всю їжу, лук свій та кісу зі звіром, а сам без нічого піду. Може, барліг порожній ведмежий знайду, щоб нам від хуги сховатися. Дивись тільки, без мене нікуди не йди, бо пропадеш!
Пішов Лаурікадж крізь хугу, дороги не знайшов, а уперся грудьми в круту скелю. Обійшов скелю – що таке? Сніг не січе, вітри не свищуть – сонце світить. Стоять одна біля одної вежі – хатини саамів – димом із вогнищ віє, собаки бігають, діти з крижаної гірки катаються.
Тут вийшли з великої вежі двоє старих, кличуть до себе Лаурікаджа з пошаною:
– Іди до нашого вогнища, славний мисливцю Лаурікадже, добра людина. Ми на тебе давно чекаємо.
Поклав Лаурікадж руку на серце, вклонився старим, каже:
– Не можу. Я в лісі товариша залишив, як би він не замерз. Піду по нього.
– Що ж, – кажуть старі, – піди, ми почекаємо.
Вирушив Лаурікадж у зворотний шлях, обігнув скелю, а там, як і раніше, хуга виє, вітер з ніг валить. Дістався Лаурікадж до ялинки, де залишив товариша, – немає там нікого. Не знав того Лаурікадж, що відпочив молодий мисливець, в'яленої оленини наївся, закинув одну кісу на праве плече, другу на ліве, взяв один лук у праву руку, другий в ліву, мішок із їжею до пояса прив'язав і сказав собі:
– Була в мене одна кіса зі звіром – дві будуть, був один лук – два буде, була їжа для двох – для одного буде. Тепер мені хуга не страшна, Лаурікадж не потрібен. Одразу багатим стану.
Та й пішов.
А Лаурікадж шукав його, шукав, голос подавав, сніг розгрібав руками – зник молодий мисливець, ніби його й не було.
Повернувся Лаурікадж до скелі, обійшов її та й бачить: лежить біля вежі молодий мисливець мертвий, заледенілий. На плечах у нього дві кіси зі звіром, у руках два лука, на поясі мішок із їжею. А поряд із ним – двоє старих стоять.
Запитує в них Лаурікадж:
– Як же так? Він скелю обійшов і до вежі підійшов, а біля самого порога замерз? Невже він ані вас, ані веж, ані сонця не бачив?
Відповідають старі Лаурікаджу:
– Не дано йому було бачити ані нас, ані наші вежі, ані нашого сонця. Для нього хуга вила, мороз йому серце леденів. А щоб ти знав чому, розповімо ми тобі бувальщину.
Взяли старі Лаурікаджа під руки, повели у вежу, біля вогнища посадили. І почав один зі старих свою розповідь.
Ось і ти послухай, що він розповів Лаурікаджу.
Зміст:
Лаурікадж і молодий мисливець
Олій та Ридласт
Лаурікадж і Тала-Ведмідь
Як Лаурікадж саамів урятував
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова