Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Славний мисливець Лаурікадж

А.Єлагіна

За мотивами саамських народних казок

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – К.Овчинников

Зміст:
Лаурікадж і молодий мисливець
Олій та Ридласт
Лаурікадж і Тала-Ведмідь
Як Лаурікадж саамів урятував

Олій та Ридласт

Жив на одному острові мисливець із молодою дружиною. Було у них двоє маленьких синів: старший – Олій, молодший – Ридласт. От якось сіли батько з матір'ю в човен, переправилися через озеро та пішли в ліс на полювання. Пішли й не повернулися.

Того дня під вечір буря на озері почалася, великі хвилі здійнялися. Чекали Олій та Ридласт батька з матір'ю день, чекали другий, чекали третій, увесь хліб, усе м'ясо, всю рибу з'їли – їсти більше нема чого. А на четвертий день підплив до острова човен, догори дном перекинутий. Зрозуміли тоді брати, що потонули у бурю їхні батько з матір'ю. Гірко заплакали вони і стали думати: що робити? Як жити далі?

Говорить Олій Ридласту:

– Ходімо, Ридласте, добрих людей шукати!

– Ходімо!

Перевернули вони човен, переправилися на лісовий берег та й пішли. Раптом бачать – димок в'ється, вежа стоїть. Підійшли вони до вежі, тихенько зазирнули в неї, бачать: жінка сидить, дитину в колисці колихає.

Говорять їй брати:

– Наші батьки померли, візьміть нас до себе жити!

Прийняла їх жінка, напоїла, нагодувала, спати поклала.

Вранці встала, запитує:

– А що ви, хлопці, робити вмієте?

Злякалися брати, що жінка їх прожене, і кажуть:

– Все вміємо. І колиску колихати, і хліб пекти, і куріпок щипати, і дитину купати.

– От які добрі робітники мені попалися, – зраділа жінка. – Ну, робіть, що вмієте, а я піду в ліс по дрова.

Та й пішла.

Став Ридласт колиску колихати, став Олій куріпок щипати. Летить пух по всій вежі, в очі, в ніс забивається – кричить мала в колисці.

Аж тут вода в казані закипіла. Говорить Ридласт:

– Треба дитину купати! Тільки як?

– Мабуть, треба в котел опускати.

Схопив Ридласт малу, несе до казана. Аж тут тісто в діжі запихкало, через край полізло.

– Дивися, тісто тікає! – кричить Олій.

Став Ридласт тісто вминати, в діжку з тістом малу впустив. А Олій казан тягне, та поспішав, не втримав, усю воду у вогнище разлив. Погасло вогнище, дим стовпом стоїть. Обліпило тісто малу, тепло їй стало, вона й заснула. Подивився на неї Ридласт, бачить – очі заплющені, злякався та як закричить:

– Дівчисько померло! Що робити будемо?

– Тікаємо! – закричав Олій.

Вискочили брати з вежі та й кинулися навтьоки, світ за очі побігли.

Повернулася мати з дровами, побачила, що у вежі коїться, вийняла доньку з тіста, вимила, все в домі прибрала, вогнище розпалила, куріпок зварила та й стала на хлопців чекати.

А вони не прийшли. На згадку про те, що дівчинка в тісті спала, назвала жінка доньку Лейпенійді, що означає дівчинка з хліба.

Довго кружляли Олій та Ридласт лісом, озера обходили, річки перепливали, ягодою морошкою годувалися – ніде людей не знайшли. Аж тут постала на їхньому шляху висока гора. Що робити? Треба на гору підніматися. Чим вище вони піднімалися, тим вищою гора ставала. А як зійшли на її вершину, підхопили їх сильні вітри та й опустили на чужу низьку землю. Бачать брати – під горою озеро, а над озером на кам'яних стовпах клітки висять. У клітках звірі, птахи та риби сидять. Ходить поміж кліток Суха Жердина, їжу розносить, з усіма розмовляє людською мовою.

Злякалися брати, запитують:

– Хто ж ви такі є?

– Ми ненаситної відьми Вигахке полонені, відповідає Суха Жердина. – Це її гора, вона живе в ній. Цілими днями нишпорить Вигахке по світу, людей хапає. Кого одразу зжере, кого в горі замкне, примусить золото для неї видобувати. Непокірних у клітки садить. Навіщо ви прийшли сюди по свою смерть?

Заплакали Олій та Ридласт, говорять:

– Сироти ми, нікого у нас на світі немає. Ходимо по землі, добрих людей шукаємо. Що нам тепер робити?

Пожаліла їх Суха Жердина:

– Не бійтеся, – каже, – не дам вас образити. Хоч Вигахке й сильніша за мене, але я теж багато чого знаю. Ходімо.

Тут загуло, засвистіло, темрява настала – на вершині гори Вигахке показалася. Суха Жердина мерщій братів на черепки перетворила та й у скриню сховала, а сама пішла зустрічати Вигахке.

Фуркає Вигахке, чхає, довгим носом крутить, через плече плює та свариться:

– Фу-фу-фу! Людським духом пахне. Хтось тут є! Давайте його мені сюди!

Говорить Суха Жердина:

– Ти, Вигахке, низько над землею літала, от і набралася людського духу, він у тебе в носі лоскоче. Ти піди краще ляж, відпочинь, засни. Я тобі постіль приготую.

Постелила Суха Жердина оленячі шкури, горб Вигахке ведмежим салом змастила, шерсть на тілі кістяним гребінцем розчесала, спати поклала. Спить Вигахке, хропе – гора тремтить.

Тут вийняла Суха Жердина черепки зі скрині, дунула, плюнула, і постали перед нею Олій та Ридласт.

Запитує вона в них:

– Ну що ви, хлопці, вмієте робити?

Відповідають їй брати:

– Чесно тобі скажемо – нічого ще не вміємо.

Тут ударилася Суха Жердина об землю та перетворилася на Сіру Вовчицю. Говорить Вовчиця Олію та Ридласту:

– Навчу я вас, хлопці, полюванню!

Стала Сіра Вовчиця вчити братів серед каміння ховатися, ялинові гілки на себе чіпляти, з підвітряного боку до звіра підповзати. Почала вчити, як на спину дикому оленю стрибати, за роги хапати, на землю валити.

Багато звіра здобули Олій з Ридластом. Похвалила братів Сіра Вовчиця та й одразу об землю вдарилася – на Рибу-Щуку перетворилася.

Говорить Риба-Щука Олію та Ридласту:

– Навчу я вас тепер, хлопці, ловити рибу!

Пірнула в озеро Риба-Щука, братів хвостом за собою поманила. Попливли вони за нею. Стала Риба-Щука братів вчити у твань зариватися, в очереті ховатися, чекати, коли риба повз них попливе, та блискавкою на неї кидатися. Почала вчити, як сіті в озеро опускати та повно риби витягувати. Наловили Олій та Ридласт риби, Щуці принесли. Похвалила їх Риба-Щука, вдарилася об землю, знову Сухою Жердиною стала. Наварила вона казан м'яса, казан риби, хлопців нагодувала та знову їх на черепки перетворила.

Лежать вони в скрині й чують: прокинулася Вигахке, стукає по казанах копитом:

– Го-го-го! Суха Жердино! Їсти хочу!

Подала їй Суха Жердина оленячого м'яса, та їсть і нахвалює:

– Гарне м'ясо, людським духом пахне!

– Це серед диких оленів один домашній попався! – каже їй Суха Жердина. – Від нього людським духом тягне.

Принесла Суха Жердина Вигахке риби. Та їсть і нахвалює:

– Гарна риба, людським духом пахне!

– Це, – каже їй Суха Жердина, – рибалка рибу ловив, а я в нього улов забрала. Тому від риби людським духом і тягне.

З'їла все вариво Вигахке, обидва котли довгим язиком вилизала, загуркотіла, засвистіла, вихором вгору злетіла та й полетіла по здобич.

Вийняла тоді Суха Жердина черепки зі скрині, дунула, плюнула, перетворила їх на Олія та Ридласта й каже:

– Скінчилося ваше навчання. Великими ви стали. Тікайте звідси, поки Вигахке не повернулася.

Подивилися брати один на одного – адже вони гадали, що три дні минуло, а минуло тричі по три роки. Виросли вони, парубками стали.

Старший із братів – Олій – і каже:

– Як же ми тебе, Суха Жердино, залишимо тут? Ти нас від смерті врятувала, від Вигахке ховала. Ти нас усьому навчила – і полюванню, і риболовлі. Тікаймо з нами, будеш сестрою, а захочеш – моєю дружиною.

Тільки сказав так Олій, бачить: стоїть перед ним гарна дівчина, наче ягода морошка.

– Була я, – каже, – дівчиною на ім'я Разіайке. Схопила мене Вигахке, у кам'яну гору посадила. Тільки не стала я для неї золото видобувати. Тоді вона перетворила мене на Суху Жердину до того часу, поки не прийде чоловік і не візьме мене за дружину. Згодна я, Олію, бути твоєю дружиною. Втечу я звідси разом із тобою та Ридластом.

І пішли вони всі разом чужою землею до високої гори. По крутих схилах повзли, на вершини забиралися, через річки перепливали. Нарешті, прийшли на рідну саамську землю.

Вибрали вони в лісі біля озера галявину, почали ставити вежі. Тут засмутився Ридласт, каже старшому братові:

– Пам'ятаєш, Олію, ту жінку, що пустила нас у свою вежу, напоїла, нагодувала і спати поклала? Чим же ми їй за добро відплатили? Доньку її у тісті втопили. Стара вона тепер, погано їй самій. Піду я до неї жити, буду її годувати.

– І я піду з тобою! – каже Олій.

– І я! – каже Разіайке.

І пішли вони ту вежу шукати. Знайшли. Виходить до них назустріч стара жінка й каже:

– Заходьте, любі гості, сідайте до вогнища, зараз оленина звариться.

Увійшли вони, сіли, запитує Ридласт:

– А хто ж та дівчина, гарна та вродлива, що біля вогнища сидить?

– Це моя дочка Лейпенійді! – відповідає стара жінка. – Тому вона така гарна, що в тісті маленькою спала.

Зрадів Ридласт, що жива залишилася та дитина, говорить:

– Це я тебе в тісто впустив! Підеш за мене заміж, Лейпенійді?

Тут впізнала стара жінка братів, не натішиться:

– Багато років ми на вас чекали, – каже, – нарешті дочекалися!

А Лейпенійді тихенько Ридласту шепоче:

– Піду я за тебе заміж!

Залишився Ридласт у тих місцях жити, а з ним Олій та Разіайке. Поставили вони вежі, стали рибу в озері ловити, на звіра полювати, диких оленів ловити. Добре стали жити. Пішли від них діти, а там – онуки та правнуки.

***

Закінчив старий розповідь, запитує Лаурікаджа:

– Чи чув ти раніше про братів Олія та Ридласта?

– Маленьким був – чув. Ще батько мого батька мені розповідав.

– Оце ми і є: я – Олій, а він – Ридласт!

Дуже здивувався Лаурікадж:

– Але то ж у стародавні часи було! Хіба ви ще живі?

– Ми завжди будемо живі, доки люди на світі є! Але бачать нас лише люди, що пам'ятають добро. Хто не пам'ятає добра, зло з собою несе, той ніколи не побачить нас, повз нас пройде, поруч буде, а пропаде. Так і твій товариш.

Поховав Лаурікадж молодого мисливця, зібрався додому. Просять його Олій та Ридласт із ними залишитися жити.

– Ні, – каже, – піду віднесу кісу зі звіром дітям свого товариша. Піду людям про вас розповім.

Пішов Лаурікадж. Багато років з того часу прожив славний мисливець, багато добра людям зробив і всім про Олія та Ридласта розповідав.

А люди про Лаурікаджа розповідали один одному. А про того мисливця, що добра не пам'ятав, ніхто й доброго слова не сказав. Навіть ім'я його саами забули.

Зміст:
Лаурікадж і молодий мисливець
Олій та Ридласт
Лаурікадж і Тала-Ведмідь
Як Лаурікадж саамів урятував

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова