|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Умка
Ю.Яковлев
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – В.Лосін, В.Луколов
– Чи знаєш ти, як побудувати гарний барліг? Я навчу тебе. Треба вирити кігтями невеличку ямку і лягти в неї. Сніг сипатиметься на тебе, але ти не ворушися. Під снігом сховаються спина, лапи, голова. Не хвилюйся, ти не задихнешся: від теплого дихання в снігу з'явиться віддушина. Ти відлежиш бік, і в тебе затерпнуть лапи. Терпи, поки над тобою не виросте велика кучугура. Тоді боками утопчи снігові стіни. Потім стань на лапи й вигни спинку: підніми вище стелю. Якщо не лінуватимешся, у тебе буде гарний барліг. Просторий і теплий, як наш. – Так велика біла ведмедиця вчила маленького ведмежа Умку. У барлозі було темно. Надворі стояла довга полярна ніч.
– Час лягати спати, – сказала ведмедиця та поклала Умку на бочок. Але Умка не хотів спати. Він крутився. Дриґав лапами. Потім сів і сказав:
– Розкажи про рибу.
– У далекому теплому морі, – почала ведмедиця, – де немає крижин, живе сумна риба-сонце. Вона велика й кругла і плаває лише прямо. І не може ухилитися від зубів акули. Тому й сумна.
Умка уважно слухав і смоктав лапу. Потім він сказав:
– Шкода, що сонце – риба, і акула з'їла його. Тепер сидимо в темряві.
– Сонце – не риба, – заперечила ведмедиця. – Воно плаває в небі – у блакитному верхньому морі. Там немає акул. Там птахи.
– Коли ж воно припливе?
– Спи. Коли ти прокинешся, буде сонце і буде світло.
... Умка прокинуся від того, що у нього засвербіло в носі. Увесь барліг був залитий блакитним світлом. Блакитними були стіни, стеля і навіть хутро ведмедиці.
– Що це? – запитав Умка.
– Сонце!
– Припливло?
– Зійшло!
– Воно блакитне і з риб'ячим хвостом?
– Воно червоне. І ніякого хвоста у нього немає.
Умка не повірив, що сонце червоне і без хвоста. Він заходився копати вихід з барлогу.
Яскраве червоне сонце вдарило Умку сліпучим променем. Він замружився, чхнув. І, обдираючи боки, видерся назовні.
Свіжий прудкий вітер віяв над землею. Умка підставив ніс і відчув безліч запахів: пахло морем, рибою, птахами, землею. Умка вирішив, що так пахне сонце.
Умка бігав по снігу, качався, перевертався, і йому було дуже весело. Він підійшов до моря, опустив лапу у воду та лизнув її. Лапа виявилася солоною. Цікаво, верхнє море-небо теж солоне?
Потім він побачив дим, дуже здивувався й запитав:
– Що там?
– Люди, – казала мама.
– А хто такі люди?
Ведмедиця почухала за вухом і сказала:
– Люди – це такі ведмеді, які завжди ходять на задніх лапах і можуть зняти з себе шкуру.
– А в морі вони не водяться? – запитав Умка.
– Ні. Вони потонуть в морі. Їхнє хутро не вкрите жиром, воно одразу обледеніє. Вони водяться на березі. Коло диму. Від них пахне димом.
– Піду подивлюся! – сказав Умка і побіг убік диму.
– Умко! Умко! Куди ти! Не ходи туди! – крикнула ведмедиця, але Умка вже біг до людей.
Він біг довго, поки не опинився на сніговій галявині з темними острівцями землі. Умка понюхав землю. Земля пахла смачно.
І тут він побачив незнайоме ведмежа на двох лапах. На щоках і на підборідді у нього не росла шерсть, а ніс був рожевий, а не чорний.
Незнайомець подивився на Умку і побіг геть. Та й біг він не на чотирьох лапах, як було б зручніше й швидше, а на двох задніх. А передніми просто махав без користі.
Умка побіг за ним. Тоді дивне ведмежа, не спиняючись, скинуло з себе шкуру й кинуло її на сніг. Умка зупинився, понюхав. Гарна шкура, але ж де хвіст?
Потім двоноге ведмежа скинуло... голову. Голова виявилася порожньою: без носа, без пащі, без очей. Тільки великі пласкі вуха бовталися з обох боків, а з кожного вуха звисав тоненький хвостик.
Умка підхопив "порожню голову" і побіг далі, доганяючи незнайомця. У того, виявилося, була й друга голова: з очима, з носом, з усім, що треба.
Нарешті, Умка наздогнав двоногого. Той одразу впав на землю. Умка нахилився до нього й понюхав. Пахло не димом, а молоком, і Умка лизнув його в щоку.
– Ходімо купатися! – сказав Умка і побіг до моря. Двоногий побіг за ним, підбираючи по дорозі все, що він порозкидав.
Вони побігли до моря. Але незнайомець не став купатися. Він залишився на березі, а Умка пірнув у воду.
Умка довго плавав, пірнав. Він спіймав сріблясту рибку.
Але коли вийшов на берег, нового знайомого ніде не було.
Червона риба-сонце пливла по синьому верхньому морю-небу. І стояв великий день. Барліг почав танути й наповнюватися блакитною водою. Але коли є сонце, барліг не потрібен.
Якось велика ведмедиця сказала:
– Пора нам перебиратися на крижину. Ми попливемо по північних морях.
– А двоногі ведмеді-люди плавають на крижинах?
– Плавають, тільки найсміливіші.
– Тоді пливемо! – сказав Умка. Мати й син озирнулися на рідні місця і попливли.
Умка з мамою, як усі білі ведмеді, стали жити на крижинах. Вони полювали, ловили рибу. А крижини все пливли й пливли, уносячи їх від рідного берега.
Прийшла зима. Весела риба-сонце упливла кудись по верхньому морю. І знову стало темно. У полярній ночі не видно ані Умки, ані ведмедиці.
Зате в небі загорілися яскраві зірки. З'явилося два зоряних ковші. Великий ківш – Велика Ведмедиця. Маленький ківшик – Мала.
І коли двоногий ведмежа-хлопчик, що живе не березі, виходить надвір, він шукає очима маленькій ківшик і згадує Умку.
Йому здається, що це Умка крокує у високому небі, а за ним іде мама – Велика Ведмедиця.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова