Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Щоденник Миколки Синицина

М.Носов

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   

Ми стали пояснювати, що вирішили всією ланкою зробити вулик і розводити бджіл. Павлик побачив, що дідусь перестав сердитись і мирно розмовляє з нами. Він підбіг до хвіртки і став зазирати в неї, а тоді зовсім осмілів і підійшов до нас. Ми розповіли, як зробили пастку для бджіл і повісили в лісі. Дідусь уважно вислухав нас і сказав:

– Це ви добре діло затіяли. Бджільництво – корисне заняття. Тільки зловити диких бджіл дуже важко. Та тут поблизу їх і нема. Хіба з пасіки у кого втече рій та потрапить у вашу пастку.

– Що ж нам робити? – запитали ми жалібно.

Дідусь, очевидно, зглянувся над нами.

– Що ж, – сказав він, – я вам дам на розплід бджіл, якщо ви так полюбили це діло. Пасічники повинні виручати один одного.

Серце від радості застрибало у мене в грудях. Я думав, що дідусь відразу ж дасть нам бджіл, але він сказав:

– Приходьте наприкінці дня. У мене тут з одного вулика повинен рій вийти. Ось я й віддам цей рій вам. Тільки принесіть із собою яку-небудь скриньку чи коробку, щоб посадити бджіл.

– Можна нам принести пастку? – запитав я.

– Можна. Та не приходьте занадто швидко. Години через три-чотири приходьте, коли почне спадати спека.

Ми побігли до лісу, зняли пастку з дерева і тепер чекаємо, коли можна буде йти до дідуся. Робити мені нічого, і я. вирішив написати про все докладно, як слід.

Усе-таки, коли пишеш, час минає непомітніше. Ми ще почекаємо трохи, а тоді підемо назад до дідуся. Можливо, рій уже вилетів. А зараз іще писати більше ні про що.

Того ж дня ввечері

Нарешті у нас є бджоли! От який славний виявився дідусь! Я думав, що всі пасічники бувають злі, бо їх часто кусають бджоли, але цей пасічник виявився цілком хороший і дуже славний. Він не тільки обіцяв нам дати бджіл, а й виконав свою обіцянку.

Коли ми прийшли на пасіку, рій уже сидів у круглій дерев'яній коробці, схожій на сито. Зверху коробка була зав'язана марлею, крізь яку було видно бджіл. Леле, скільки там було бджіл! Прямо якась жива каша з бджіл.

Дідусь зняв марлю і висипав бджіл у нашу пастку, неначе крупи. Ми швидше закрили пастку і вже хотіли бігти додому, але дідусь затримав нас і розповів, як поводитися з бджолами.

Він сказав, щоб ми висипали бджіл у вулик прямо на рамки з вощиною і поставили попервах у вулик годівницю з цукровим сиропом, поки бджоли не запасли для себе меду. Для того щоб зробити годівницю, треба зварити з цукру сироп, налити його в скляну банку й зав'язати шийку шматиною. Потім банку перевернути догори дном і поставити у вулик на рамки. Сироп просочуватиметься з банки, а бджоли потроху смоктатимуть його через шматину.

Крім того, дідусь порадив нам зробити з марлі сітки, щоб надягати на голову, коли ми будемо відкривати вулик, і ще наказав нам зробити димар, щоб підкурювати бджіл димом. Бджоли бояться диму. Вони ховаються від нього у вулик і не розлітаються. Дідусь показав нам свій димар. Це така кругла бляшанка з носиком, а збоку гармошка. В бляшанку кладуть гниляки і розпалюють. Якщо натиснути на гармошку, з носика йде дим.

– Бджільництво – дуже цікаве заняття, – сказав дідусь. – Хто почне займатися бджільництвом, той уже на все життя полюбить бджіл і ніколи не кине цього діла.

– Чому? – здивувалися ми.

– Та так уже, без бджіл йому буде сумно.

Нарешті дідусь відпустив нас, і ми рушили назад. Додому ми повернулися пізно, коли вже почало смеркати. Сергійко поніс пастку з бджолами до себе додому. Ми з Павликом забігли на хвилинку додому, щоб сказати, що вже повернулись, і теж побігли до Сергійка.

Сергійкова мама стала розпитувати нас, як ми жили на дачі. Ми боялися, коли б вона не запитала про тітку Полю, бо не знали, зізнаватися нам, що ми жили в курені, чи краще не зізнаватися. Сергійко навмисне завів розповідати про дідуся-пасічника. Мама слухала, слухала, а тоді запитує:

– А як там тітка Поля поживає?

Ми побачили, що попались, і не знали, що казати, аж тут хтось постукав у двері. Це прийшла Павликова мама і сказала, щоб він ішов вечеряти. Ми полегшено зітхнули, стали показувати їй бджіл і розповідати про дідуся-пасічника. Тут Сергійкова мама знову спитала:

– Що ж ти нічого не розповів про тітку Полю?

Ми знову розгубилися, але тут знову хтось постукав у двері. Це прийшла по мене моя мама. Ми зраділи. Заходилися показувати їй бджіл і розповідати про дідуся.

Моя мама теж стала питати, як ми жили на дачі. Я кажу:

– Добре жили. Нічого собі.

– Не набридли там тітці Полі?

– Ні, здається, не набридли, – кажу я, а сам не знаю, правду я кажу чи ні.

– А до нас тітка Поля не збирається? – запитала Сергійкова мама.

– Ні, – каже Сергійко, – здається, не збирається.

– Нічого не казала про це?

– Ні, не казала.

Це він, звичайно, правду сказав, бо що могла казати тітка Поля, коли ми її не бачили! Не знаю, до чого дійшла б ця розмова, але тут знову хтось постукав. Ми полегшено зітхнули. Двері відчинились, і до кімнат зайшла сама тітка Поля. Ми роззявили від подиву роти, та так і лишилися з роззявленими ротами.

– Здрастуйте! – сказала тітка Поля.

– Здрастуйте! – відповіла Сергійкова мама. – Яким вітром до нас?

– Та ось із колгоспу йшла до міста машина, і я приїхала, – сказала тітка Поля.

Тут почалося найцікавіше. Тітка Поля простягла Сергійкові руку:

– Здрастуй, Сергієчку!

Сергійко почервонів, як варений рак.

– Здрастуйте, тітонько Полю!

– Стривайте, як це – здрастуйте? – каже Сергійкова мама. – Хіба ви сьогодні не бачились?

– Де ж ми могли бачитися? – здивувалася тітка Поля.

– Як – де? В Шишигині.

– Та я вже три дні як не була в Шишигині. Я в колгоспі працювала, в Тарасівці.

– А ви де були? – запитала Сергійкова мама.

– Ми – в Шишигині, – каже Сергійко. – Але ж будинок там було замкнено.

– А навіщо нам будинок? Ми в курені жили…

– В якому курені?

– Ну, побудували з гілля курінь і жили.

– Ага, он як! Хто ж вам дозволив у курені жити? Хіба ви не могли, додому повернутися?

Тут загомоніли всі відразу – і моя мама, і Павликова, і Сергійкова, – і я навіть не знаю, що було далі, бо моя мама сказала:

– То ось як ти слухаєшся свою матір! Ходімо-но, голубе, додому! Я, тобі покажу, як жити в курені не спитавшись!

Довелося мені цілий вечір просидіти вдома й слухати докори. Навіть бджолами не помилувався!

11 червня

Ось яке лихо трапилося сьогодні. Вранці я зайшов до Павлика, і ми разом пішли до Сергійка. Сергійко ще спав. Ми розбудили його. Він прокинувся неохоче й забуркотів на нас, бо йому снився якийсь цікавий сон і він хотів додивитися його.

– Гаразд, – кажемо, – потім додивишся. Треба вставати та саджати бджіл у вулик.

Сергійко каже:

– Ви підіть скажіть хлопцям, що ми вже дістали бджіл, а я поки що одягнуся.

– А де ж пастка?

– Пастка там, на балконі. Я її вчора ввечері поставив на балкон, щоб бджолам у кімнаті душно не було.

Ми вийшли на балкон. Дивимось… Лелечко, що діється! Дверцята пастки відчинено, бджоли з неї вилазять і розлітаються на всі боки.

– Ах ти опудало! – закричав на Сергійка Павлик. – Спить собі, а тут бджоли повтікали!

Сергійко вискочив на балкон.

– Чого ж ви дивитесь? – закричав він. – Бджоли розлітаються, а вони дивляться!

Він підбіг до пастки і закрив мерщій дверцята.

– Чого ти кричиш? – каже Павлик. – Неначе ми винні! Ти сам залишив пастку відчиненою.

– Як це я вчора не помітив, що дверцята відчинено? – каже Сергійко. – Чому ж вони відчинилися?

– Роззява! – кажу я.

– А я винен? Це все тітка Поля! Мені тут через неї прочуханка була. Зовсім не до бджіл було.

– Ну от! А тепер там, напевне, жодної бджоли не лишилося, – оказав Павлик. – Напевне, всі розлетілись.

– Може, хоч трохи лишилось, – каже Сергійко. – Треба подивитися.

Я хутчій відкрив кришку пастки, і ми втрьох заглянули в неї. У пастці виявилося ще багато бджіл. Вони почали вилазити вгору. Павлик замахав на них рукою, щоб вони лізли назад. Одна бджола вилетіла і сіла мені на руку. Я злякався, випустив кришку і затряс рукою, щоб скинути бджолу, а вона як жигоне мене! Я як закричу, як лясну бджолу рукою – і роздавив. Тут усі інші бджоли загули й ну вилітати з пастки і жалити нас. Павлик злякався – і бігом у кімнату. Сергійко за ним. Одна бджола вжалила мене в шию, інша вчепилась у чуприну. Я теж побіг у кімнату й ну витягати бджолу з чуба, та вона все ж устигла вжалити мене в голову. Павлика дві бджоли вжалили в шию і одна в губу. Сергійка одна бджола вжалила в носа, а інша в потилицю.

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2025 Валерія Воробйова