Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Щоденник Миколки Синицина

М.Носов

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   

Того ж дня увечері

Після сніданку ми пішли до лісу, щоб перевірити пастку. Пастка була порожня. Ми вирішили знову стежити за бджолами і повзали за ними годин зо дві. Нарешті у Павлика увірвався терпець. Він вирішив налякати бджолу, щоб вона полетіла до свого дупла, і кричав на неї, махав руками і тупав ногами. Бджола кружляла-кружляла над ним і раптом як жигоне його у вухо! Павлик як заверещить! Вухо у нього почервоніло і вмить розпухло. Ми стали витягати у нього бджолине жало.

– Щоб вони вигоріли, ці бджоли! – лаявся Павлик. – Можете самі з ними возитись, а з мене досить! Усе вухо у вогні!

– Ти потерпи, – кажемо ми. – Вухо пройде.

– Коли ж воно пройде! Вогнем пече! Що тепер робити?

– Може, хусткою зав'язати? – кажу я.

– Не треба хусткою. Краще я піду на річку й мочитиму вухо у воді.

Він пішов мочити вухо в річці, а ми із Сергійком помітили одну бджолу і стежили за нею по черзі. Один стежить, а інший відпочиває. Стежили, стежили, раптом бджола знялася вгору й полетіла. Ми стрімголов побігли за нею, але бджола злетіла дуже високо, і ми загубили її з очей.

– От шкода! – сказав Сергійко. – Доведеться починати все знову.

Тут Павлик повернувся з річки і закричав здалеку:

– Ей, дивіться, що у мене! Зараз юшку будемо варити!

Ми підбігли. В руках він тримав свою кепку. Вона вся була мокра, а в ній стрибали живі карасі.

– Де ти взяв?

– Там біля річки, в болоті зловив.

– Як же ти їх зловив без вудки?

– Дуже просто: болото пересохло, води зовсім мало лишилось, а я їх руками зловив.

Ми побігли до болота, наловили ще карасів і заходилися варити юшку. Потім ще на вечерю наловили карасів.

– Тут їх багато! – казав Павлик. – Ми хоч кожного дня можемо карасів їсти.

По обіді ми знову пішли до лісу, щоб стежити за бджолами. Сергійко каже:

– А що, коли бджолу оббризкати водою? Бджола, напевне, подумає, що пішов дощ, і полетить до свого гнізда.

Ми принесли в казанку води, знайшли на квітці бджолу і стали бризкати на неї водою. Бджола намокла, полізла по стеблинці вниз і причаїлась під зеленим листочком. Значить, їй справді здалося, що пішов дощ. Потім вона побачила, що ніякого дощу нема, вилізла з-під листка і стала грітися на сонечку. Поступово вона обсохла, розправила крильця й полетіла. Ми вже хотіли бігти за нею, але бджола тут же опустилася вниз, сіла на квітку й знову збирала мед. Тоді Сергійко набрав у рота побільше води і як бризне на бджолу! Бджола знову намокла і сховалася під листком, а коли обсохла, знову літала з квітки на квітку.

– Ох ти, яка вперта бджола! – сказав Сергійко і облив бджолу водою так, що вона промокла наскрізь. Навіть крильця у неї від води зморщились і прилипли до спини.

Бджола нарешті побачила, що "дощ" не перестає, і, коли обсохла, полетіла геть.

Ми побігли за нею. Бджола летіла спочатку низько, між стовбурами дерев, потім знялася вгору, і ми загубили її. Тоді ми заходилися поливати водою інших бджіл, але у них у всіх була однакова манера: спочатку вони ховалися від "дощу" під листям, а потім летіли, і ми ні разу не могли простежити за ними, бо вони літали дуже швидко й на великій висоті. Так ми бігали, поки бджоли перестали літати.

День уже кінчався. Ми повернулися на дачу і почали варити вечерю. Тітка Поля досі чомусь іще не повернулась, і ми вирішили ще одну ніч провести в курені. Не знаю, може, це недобре, що ми живемо в курені? Може, краще повернутися додому? Я сказав Сергійкові та Павликові, а вони кажуть: "Однак завтра повернемося". Вони вирішили полагодити курінь і вкопати жердини в землю, щоб курінь знову не розвалився.

Зараз вони лагодять курінь, а я записую до щоденника наші пригоди.

По небу пливуть сірі, свинцеві хмари. У повітрі стало прохолодніше, і потягнув вітерець. А що як уночі почнеться дощ? Треба курінь гарненько накрити гіллям, щоб нас уночі не намочило. Зараз кінчу писати й піду допомагати Сергійкові та Павликові.

10 червня

Вночі ніяких пригод не було. Ось що значить зробити курінь як слід! Можна спати спокійнісінько і не боятися, що тебе стукне по голові жердиною. Дощу теж не було. Прокинувся я рано. Мене розбудили пташки. Ще тільки почало світати, а вони вже прокинулись і заходилися щебетати, і цвірінькати, і пищати різними голосами. Я виліз із куреня і побачив, що сонечко ще не зійшло. Вгорі небо було чисте, голубе, а внизу, коло самої землі, – білі хмари, такі легкі, пухнасті, неначе мильна піна. Поступово хмари росли і клубочились, як пара, здіймалися все вище й вище, поки не заповнили все небо. Потім вони спалахнули і стали рожеві, мов фруктове морозиво. Я подумав, що було б, якби нам дали стільки морозива: з'їли б ми його чи ні? Напевне, за все життя не з'їли б. Усі люди не з'їли б стільки морозива. Я замріявся і раптом побачив, як із-під землі викотилося величезне червоне сонце. Навколо все засяяло й освітилося яскравим світлом. Зелена трава стала ще зеленішою, а на кожній травинці заблискотіли краплини роси, як алмази. Я чимдуж заходився будити Сергійка та Павлика, щоб вони подивилися на це диво, та, поки вони протирали очі, роса випарувалась і такої краси вже не було.

– Ех ви, – кажу, – сплюхи! Сплять тут, як ховрахи у себе в норі! Якщо будете так довго спати, то нічого гарного в житті не побачите!

Павлик тільки позіхнув і взявся патрати карасів на сніданок, але Сергійко сказав, що спочатку треба було б піти умитися. Ми пішли на річку, вмились, а заразом і викупались, – а тоді готували сніданок. Насмажили карасів, напекли з борошна перепічок. Перепічки виявилися несмачними, зате мені спало на думку щось цікаве.

– А що, коли посипати борошном бджолу? – кажу я. – Бджола стане важка й не зможе так швидко літати.

Ми знайшли на квітці бджолу і обсипали її борошном. Бджола відразу ж заходилася чиститись лапками. Струсила з себе все борошно й за хвилину вже знову збирала мед.

– Я знаю, що треба робити, – сказав Сергійко. – Треба спочатку оббризкати бджолу водою, а тоді обсипати борошном. Борошно прилипне до бджоли, і вона не зможе його з себе зчистити.

Ми так і вчинили. Сергійко набрав у рота води і як бризне на бджолу, а Павлик тут же посипав її борошном. Борошно розкисло і обліпило бджолу з усіх боків. Бджола відразу ж заходилася зчищати з себе мокре борошно. Передніми лапками вона почистила голівку і протерла оченята, потім задніми лапками зчистила черевце й крильця. Вона дуже акуратно почистилась, тільки на спині у неї лишилось трохи мокрого борошна. Ми хотіли її ще раз обсипати, але тут бджола замахала крильцями й полетіла. Ми побігли за нею. Бджола летіла спочатку повільно, потім швидше-швидше, вилетіла з лісу й полинула через поле. Ми притьмом мчали за нею, стрибали через пні й купини, через рівчаки й канави. Потім пішли якісь грядки з капустою, і раптом перед нами постав паркан. Бджола перелетіла через нього. Ми, недовго думаючи, теж перемахнули через паркан і опинилися в якомусь саду. Навколо росли дерева, а під ними стояли якісь маленькі будиночки без вікон, без дверей, неначе собачі будки, тільки на ніжках. Біля одного будиночка стояв дідусь із білою борідкою і здивовано дивився на нас.

– Ну, що скажете? – запитав старенький, коли побачив, що ми, як бовдури, стоїмо непорушно і мовчки дивимось на нього.

– Нічого, – промимрив Павлик і поліз назад через паркан.

– Навіщо ж через паркан? Таж он хвіртка, – сказав дідусь і докірливо похитав головою.

– А я не помітив, що тут хвіртка, – відповів Павлик і зістрибнув з паркана по той бік.

Ми із Сергійком лишилися самі. Я вже думав, як би нам краще втекти – у хвіртку чи через паркан, – а дідусь запитав:

– Ви навіщо ж полізли сюди?

– Ми ненавмисне, – кажу я.

– Сюди полетіла наша бджола, а ми за нею, – відповів Сергійко.

– Ваша бджола? – здивувався дідусь. – Не може бути. Це, напевно, моя бджола.

– А хіба у вас є бджоли? – запитав я.

– Звичайно. Он у мене скільки бджіл.

Тут тільки ми збагнули, що маленькі будиночки, котрі стояли під деревами, були просто вулики. Бджоли весь час гули навколо. В повітрі стояв безупинний гул.

– Для чого ж вам потрібно було за бджолою бігати? – запитав дідусь.

Ми сказали, що хотіли простежити за бджолою і знайти дупло з дикими бджолами.

– Ви, напевно, хотіли відшукати дикий мед? – сказав дідусь.

– Ні, ми хотіли знайти бджолину сім'ю. Нам потрібні бджоли.

– Навіщо ж вам бджоли?

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова