Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн




Щоденник Миколки Синицина

М.Носов

Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – А.Василенко

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   

6 червня

Сьогодні розпитував у всіх, чи не знає хто-небудь, де дістати бджіл, але ніхто нічого не знає. Цілий ранок я ходив сумний.

Потім я повернувся додому, а до нас прийшов дядько Олекса.

– Чому ти такий сумний? – запитує дядько Олекса.

Я кажу:

– Я тому сумний, що не знаю, де дістати бджіл.

– А навіщо тобі бджоли знадобилися?

Я розповів, що наша ланка вирішила влаштувати пасіку, тільки ми не знаємо, де взяти бджіл. Дядько Олекса сказав:

– Коли я жив на селі, у мене був знайомий пасічник, котрий ловив бджіл у лісі пасткою.

– Якою пасткою?

– Зробить із фанери скриньку з діркою, на зразок шпаківні, покладе в неї трохи меду і повісить у лісі на дереві. Бджіл принаджує запах меду. Якщо звідкись вилетить рій, він може поселитись у такій скриньці, а пасічник візьме скриньку, віднесе до себе на пасіку й посадить бджіл у вулик. От зроби таку пастку, а коли поїдеш з мамою на дачу, повісь у лісі, можливо, в пастку попадеться рій.

Я став питати маму, коли ми поїдемо на дачу.

– Не скоро, – каже мама. – У мене відпустка наприкінці липня буде чи, може, в серпні.

Тоді я пішов прямо до Сергійка й розповів йому про пастку. Сергійко каже:

– Давай зробимо пастку й ловитимемо бджіл у нас на дачі. У нас там є ліс гарний і річка.

– А де ваша дача?

– В Шишигині, п'ять кілометрів звідси.

– А нам дозволять там жити?

– Дозволять. Там цілий будинок пустує. Сама тітка Поля живе.

Я відразу ж повернувся додому і став проситись у мами до Сергійка на дачу.

– Що ти, що ти! – каже мама. – Як ви туди поїдете? Ще під поїзд потрапите.

– Та туди зовсім не треба поїздом їхати. Це недалеко. Ми пішки дійдемо. Всього п'ять кілометрів.

– Ну, все одно, – каже мама. – Як ви там будете самі жити? Це пустощі!

– І ніякі не пустощі, – кажу я. – І жити будемо не самі: там тітка Поля.

– Що ж – тітка Поля! – каже мама. – Хіба ви будете слухатись тітки Полі?

– Звичайно, будемо.

– Ні, ні, – каже мама. – Ось буде в мене відпустка, поїдемо разом, а то ви там у річці втопитесь, і в лісі заблудитесь, і ще я не знаю що буде.

Я сказав, що ми зовсім купатися не будемо, навіть підходити близько не будемо до річки, і в ліс не ходитимемо, та мама навіть слухати нічого не хотіла про це. До самого вечора я канючив і хникав. Мама пригрозила, що поскаржиться на мене татові. Тоді я перестав проситись, але за вечерею нічого не хотів їсти. Так і спати ляжу голодний. Ну й нехай!

7 червня

Вранці я прокинувся трохи раніше і знову взявся за своє. Мама сказала, щоб я не набридав їй, а я все набридав і набридав, поки вона й на роботу пішла. Потім я пішов до Сергійка, і він сказав, що вже домовився з Павликом і завтра вони вдвох вирушають на дачу, якщо я не зможу відпроситися. Мені стало заздрісно, що Сергійко й Павлик вирушать без мене. Цілий день я просидів сумний, і, тільки-но мама повернулась, я став просити з подвоєною силою. Мама розсердилась і знову сказала, що поскаржиться татові, але я не заспокоювався, тому що тепер мені було однаково. Нарешті тато прийшов, і мама поскаржилася йому. Тато сказав:

– Що ж тут такого? Нехай іде. Хлопець уже великий. Йому корисно привчатися жити самостійно.

Щоденник Миколки Синицина

Тоді мама сказала, що тато завжди заважає їй правильно виховувати дитину (це мене тобто), а тато сказав, що мама сама неправильно виховує мене, і вони тут мало не посварилися через це, а потім помирились, і тоді мама пішла до Сергійкової мами, і вони відразу про все домовилися. Сергійкова мама сказала, що на дачі ми нікому не заважатимемо, що тітка Поля за нами нагляне і варитиме нам обід. Нам тільки треба взяти з собою продуктів. Мама заспокоїлась і сказала, що відпустить мене на три дні, а якщо я поводитимуся добре, то знову відпустить.

Я сказав, що поводитимуся добре.

Усі хлопці дуже зраділи, коли дізналися, що ми йдемо ловити бджіл на дачу. Юрко подарував нам свій компас, щоб ми не заблукали в лісі; Толя дав складаний ніж; Федько приніс нам похідний казанок на випадок, якщо ми самі захочемо собі варити обід на вогнищі. Потім ми дістали фанери і стали майструвати пастку для бджіл.

Пастка вийшла гарна. Спереду ми зробили дірку й дверцята, щоб закрити її, коли зловляться бджоли. А дашок зробили, як у вулику, окремо, щоб пастку можна було відкрити і дістати бджіл.

До вечора мама накупила різних продуктів – крупів, борошна, масла, цукру, булок, консервів – і склала все це в рюкзак, так що рюкзак у мене вийшов важкий. У Сергійка теж вийшов великий рюкзак. Але найбільший рюкзак у Павлика. Він поклав у нього казанок та фляжку, і ще не знаю, що він туди напхав. Одне слово, в нас усе готове. Тепер швидше б настав вечір, а завтра ми прокинемось – і відразу в похід у Шишигино.

8 червня

Ура! Ми вже в Шишигині. Я думав, яка там дача, а це, виявляється, просто дерев'яний будинок, а навколо дерева, навіть паркана нема, тільки стовпи вкопано. Напевно, не встигли зробити. Будинок виявився на замку, і в ньому нікого нема. Тітка Поля кудись пішла. Ми її чекали, чекали, а тоді вирішили, щоб не марнувати часу, піти до лісу і повісити пастку. Пішли в ліс, поклали в пастку меду й повісили її на дерево. Тоді пішли на річку купатися. Вода в річці була холодна. Ми купались, купались, доки аж посиніли від холоду. Потім нам захотілось їсти.

Ми вилізли з води, розпалили на березі вогнище і почали варити обід з консервів. Після обіду ми повернулися на дачу, але тітка Поля ще не прийшла. Павлик сказав:

– А що, коли нам знайти в лісі дупло з бджолами? Ми відразу зловили б цілу бджолину сім'ю.

– Як же знайти дупло? – кажу я.

– Нумо стежити за якою-небудь бджолою, – запропонував Павлик. – Бджола набере меду й полетить до свого дупла, а ми побіжимо за нею і дізнаємося, де живе бджолина сім'я.

Ми помітили на квітці бджолу й стали стежити за нею. Бджола літала з квітки на квітку, а ми повзали за нею рачки і не випускали її з поля зору.

Від повзання у мене заболіли і руки, і ноги, і спина, і шия, а бджола все працювала й не думала нікуди летіти. Нарешті Сергійко сказав:

– Мабуть, бджоли пізніше полетять до себе в дупло. Ходімо ще скупаємось, а потім знову стежитимемо за бджолами.

Щоденник Миколки Синицина

Ми знову пішли на річку і стали купатися. Купались, купались і зрештою побачили, що день уже скоро кінчиться. Тоді ми повернулися на дачу, а тітки Полі все ще не було.

– Може, вона куди-небудь поїхала і не повернеться сьогодні? – кажу я.

– Повернеться, – каже Сергійко. – Куди вона могла поїхати?

– А що як не повернеться? Ходімо краще додому.

– У мене й так уже ноги болять, – каже Павлик. – Я нікуди не піду.

– Де ж ти ночуватимеш?

– Можна піти на сусідню дачу й попроситися, щоб пустили переночувати, – сказав Сергійко.

– Навіщо на сусідню дачу? – каже Павлик. – Побудуємо курінь і переночуємо тут.

– Правильно! – зрадів Сергійко. – В курені навіть цікавіше. Я жодного разу ще в курені не ночував.

Ми тут же заходилися будувати курінь. Павлик звелів нам наламати зелених гілок, а сам узяв чотири жердини, поставив верхівками одну до одної, щоб вони стояли пірамідкою, і почав обкладати навколо гілками. Коли курінь був готовий, ми наносили в нього сухого моху, а під голови поклали рюкзаки з продуктами. В курені вийшло тіснувато, зате дуже затишно.

Ми вирішили більше нікуди не ходити, тому що дуже втомилися. Подумати лишень, скільки ми сьогодні ходили: з міста йшли, до лісу ходили, на річку ходили, назад з річки на дачу ходили, тоді знову в ліс, знову на річку, знову назад на дачу. Потім ще курінь будували. Яка-небудь нормальна, проста людина за місяць стільки не виходить, скільки ми за один день!

Зараз ми сидимо на ґанку й відпочиваємо. Я пишу щоденник своєю нічною ручкою, а Сергійко й Павлик милуються на курінь. Вечір такий тихий, гарний! Вітру нема. Дерева гіллям не махають. Тільки на осиці листя дрібно тремтить. Воно неначе срібне. На небі ані хмариночки. Червоне сонечко заходить за лісом. Ось пастухи уже додому женуть колгоспну череду. Корови повагом ідуть по дорозі. їх багато: штук п'ятдесят, напевно. Чорні, бурі, руді, рябі і навіть якісь рожеві, правильніше сказати – тілесного кольору, а є й плямисті. Всякі є! Ось сонечко вже наполовину сховалося. Зараз ми заліземо в курінь і будемо спати. Ще, правда, видно, але скоро смеркне. Не сидіти ж до сутінок проти неба, якщо у нас свій курінь є!

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10    11    12    13    14    15   




Пропонуємо також:


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

Гостьова книга - Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова