|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Юрій Осіпов
Великий день Павки Полумісяцева
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Е.Булатов та О.Васильєв
– Дядечко Васю! – запитав я. – А ти теж шофером працюєш?
– Ні, – сказав дядько Вася. – Слюсар я. Ремонтую машини.
– Чого... машини?
– Ремонтую, – повторив дядько Вася. – Лікую хворі машини.
– І уколи їм робиш?
– І роблю уколи!
Дуже мені сподобався дядько Вася – машинний доктор і слюсар. Тепер я зрозумів, чому він у халаті.
– А ти всі-всі машини можеш вилікувати? – хитро запитав я.
дядько Вася кивнув головою. І тоді я запитав, чи може він мою машину вилікувати? У неї щось зламалося всередині, і вона тепер сама не їздить. Я її на мотузочці вожу.
– Значить, у неї щось із двигуном негаразд, – сказав дядько Вася. – Привези її завтра, подивимося. І, звичайно, вилікуємо!
– А можна мені подивитися, як ви машини лікуєте? – запитав я.
– Чому ж не можна! – сказав дядько Вася. – Із задоволенням покажу! Підемо!
Прийшли ми до кімнати. Це навіть і не кімната, а цілий будинок. Стеля в цьому будинку скляна. Через неї небо видно. Під стелею висять лампи, всякі дроти і залізні рейки. А по рейках візки бігають. Я здивувався, іду та все дивлюся на стелю: чи не впаде звідти візок?
– Ти під ноги дивись! – сказав дядько Вася.
Я глянув під ноги – і злякався. Ми стоїмо на краю ями. Над ямою смішна машина: без кабіни, без кузова, саме кермо стирчить. А в ямі – люди. В таких самих халатах, як у дядька Васі.
дядько Вася сів та спитав у цих людей, як в них справи.
– Все гаразд, Василю Григоровичу! – відповів йому дядько з ями. – Маховика замінили!
Я дядька Васю запитав, що за маховик в машині.
Дядько Вася показав мені велику круглу, як млинець, залізяку.
– Ось, – каже, – маховик! Він у моторі працює!
Подивився я навколо. Смішні машини дядько Вася лікує! Одна – без кабіни, друга – без коліс, ще одна – і на машину зовсім не схожа. Просто великий візок з колесами. Моя машина й те краща: вона хоч і не їздить сама, але ж на справжню машину схожа. А ці хіба можна вилікувати?
Спитав я в дядька Васі. А він мені сказав, що скоро всі ці машини по місту їздитимуть. Я йому не повірив. Тоді він підвів мене до останньої машини.
– Гарна? – запитав дядько Вася.
– Гарна! – сказав я і погладив нову машину. І злякався. Фарба на машині ще не висохла. І там, де я доторкнувся рукою, залишилася пляма. А моя долоня стала синьою-синьою!
Я сунув її до кишені, щоб дядько Вася не помітив. Але він помітив. Намочив дядько Вася ганчірку, провів нею по моїй долоньці. Подивився я, а долонька чиста! От добре, якби з мене бруд завжди так легко зчищався!
Понюхав я руку свою. Пахне. Бензином. Як у тата. Мама завжди йому говорить, що від нього бензином пахне. Це ж здорово!
– Дядечко Васю! – запитав я. – А як машинні лікарі уколи роблять?
Дядько Вася підвів мене до машини. Підняв з підлоги якусь залізну штуку з ручкою.
– Оцим шприцом ми робимо уколи, – сказав дядько Вася.
– А зроби укол цій машині! – сказав я.
Дядько Вася приставив шприц до машини та як натисне на ручку!
– Все, – сказав він, – тепер машина буде задоволена.
Я запитав, чому машина буде задоволена. І дядько Вася сказав, що машина любить ласку, догляд і мастило.
– А я теж хочу бути слюсарем! – сказав я.
– Ось виростеш, станеш слюсарем! – сказав дядько Вася.
– А я хочу зараз бути слюсарем! – сказав я.
Дядько Вася здивувався. А потім подумав і дав мені залізяку:
– Ось тобі ключ, тепер ти слюсар!
– Який же це ключ? – запитав я. – Хіба я не знаю, які ключі бувають!
– Це особливий ключ! – сказав дядько Вася. – Це ключ робочий, гайковий. Без нього слюсар, як без рук!
Якщо гайковий, тоді інша справа. Пішов я з дядьком Васею уздовж канави. А сам ключ гайковий, без якого слюсар, як без рук, міцно тримаю. Щоб усі бачили, що я слюсар. І теж можу машини лікувати. Всі-всі. І свою теж. Я її, може, тому і не вилікував ще, що у мене гайкового ключа не було.
Йшли ми, йшли від машини до машини.
Раптом я побачив тата. Він нам назустріч поспішав. І він мене побачив.
Підійшов він до нас з дядьком Васею.
– Тобі хто дозволив виходити з машини? – запитав він мене. – Ніяк без пригод не можеш!
– Не галасуй! – сказав дядько Вася татові. – Він у нас ремонтну справу засвоює. Бачиш, вже й інструмент отримав!
– Який інструмент? – запитав тато.
– Ось! – показав я. – Ключ. Гайковий!
Тато розсміявся.
– І за його пригоди не свари! – сказав дядько Вася татові. – Росте хлопець! Життя з нього б'є, ключем.
То що ж то за ключ? – знову подумав я. – Може оцей?
Узяв мене тато на руки. Але я не захотів. Я сам захотів йти.
Пішли ми додому.
Я сказав «до побачення» дядькові Васі. Він мені сказав, щоб я ще заходив. Я сказав, що обов'язково зайду. Бо дуже хочу лікувати машини.
Увечері мама поклала нас з Костиком спати.
Я з собою до ліжка ключ гайковий взяв. А Костя кошеня. І ми домовилися, що вночі поміняємося: Костя мені кошеня дасть, а я йому ключа дам. До ранку. І тут увійшов тато.
– Втомився за день? – запитав він мене. – Може, завтра спокійнішим будеш?
– А ти мене завтра з собою візьмеш? – запитав я тата.
– Знову кататися? – здивувався тато.
– Ні! – сказав я. – Ти мене тільки до свого гаража довези. Бо я туди дороги не знаю!
– Навіщо тобі в гараж? – запитав тато.
– Я хочу машини лікувати, – сказав я, – добре?
– Спи! – сказав тато. – Завтра буде новий день.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова