|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Юрій Осіпов
Великий день Павки Полумісяцева
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Е.Булатов та О.Васильєв
Я, коли прокидаюся, відкриваю одне око. Побачу – сонечко в кімнаті. Тоді й друге око відкриваю.
І сьогодні так прокинувся – спочатку одним оком, потім другим.
Мій брат – Костя накрився ковдрою, щоб йому сонечко очі не лоскотало. Він дуже боїться лоскоту. Я йому одного разу, коли він спав, в носі пір'їнкою від подушки полоскотав. Костя тоді так чхав, що я думав, у нього голова відірветься.
Дивився я, дивився, як мій брат спить. Нудно мені стало. Підійшов я до Кості. Ковдру трохи відсунув.
Та як крикну йому у вухо! Костя одразу так і сів у ліжку. Очима закліпав. А коли мене побачив – кинувся до мене. Я закричав. В кімнату вбігли бабуся, мама і тато.
– Що сталося? – запитали вони хором.
– Мене Павка уві сні лякає! – сказав Костя.
– Ось і неправда! Я його не лякав. Я хотів розбудити. Тому що день хороший, а він спить.
– Ну, день почався! – сказали бабуся, тато і мама.
Сіли ми снідати. Я їв та потихеньку ногою під столом качав. І ненароком зачепив Костіну ногу. Костя подивився на мене, але нічого не сказав. Тоді я його навмисне зачепив, сильніше. Він знову нічого не сказав. Тоді я з усіх сил хотів його зачепити. Але Костіної ноги під столом не було. І я впав зі стільця.
Бабуся одразу заохала:
– Ох, Павлику! Ох, маленький! Забився!
Мама суворо подивилася і сказала:
– Павлику! Не соромно?
Тато на мене подивився, потім на годинник і сказав:
– Великий хлопець! А ніяк без пригод не можеш! Ех, життя з тебе ключем б'є...
«Ключем б'є»... Цікаво, що це значить? Як б'є. Боляче? Що за ключ?
Тато з мамою пішли на роботу. А я все думав, що то за ключ, від квартири?
Костя дістав фарби і альбом. Він у таборі навчився малювати. І тепер весь час малює, малює, малює. Машини, тарілки, книжки. І мене. Тільки я ніяк в нього не малююся. Тому що не можу сидіти на одному місці.
Став одного разу Костя на білому-білому папері малювати. Намалював він зелений ліс. Синю річку. Будинок. А над будинком - прапор. Гарно вийшло. Тільки чогось бракувало.
Дивився я, дивився на його картину, думав, думав. І здогадався: сонечка на малюнку немає. Яка картина без сонечка? Хотів я сказати Кості про сонечко. Але він пішов змінити воду в банці. Я схопив його пензлик, вмочив у жовту фарбу і намалював на синьому небі велике жовте сонце. Тільки воно в мене чомусь зелене вийшло.
Не став я чекати, коли прийде Костя. Побіг до кухні. Тільки-но я за бабусю сховався, Костя прибіг з альбомом:
– Ти що, – кричить, – наробив?! Навіщо ти мені картину зіпсував?
– Я не псував! – сказав я. – Навіть зовсім навпаки, хотів її кращою зробити!
– А хто тебе просив?
– Ніхто! – сказав я. – Сам!
– І де ти зелене сонце бачив?
– Бачив!
– Де? Коли?
– Вранці! Коли ти спав. Я тебе ще хотів розбудити. Показати зелене сонце!
– Ну що ти до Павлика причепився? – сказала бабуся Кості. – Він же ще маленький!
– Ніякій Павка не маленький! – сказав Костя. – Йому вже п'ятий рік.
– І це багато? – запитала бабуся.
– Звичайно, багато! – відповів Костя.
Полічив я: один, два, три, чотири, п'ять... Всі пальці на руці загнулися! І я подумав, що Костя каже правду – п'ятий рік – це багато.
І тут я його запитав:
– Костю! А що таке «б'є ключем»?
Костя думав-думав. Довго думав.
– Я сам знаю, – зітхнув Костя, – але не можу пояснити.
Костя знову сів малювати. Нову картину. А я прилаштувався поруч. І руки сховав.
Костя дав і мені аркуш паперу, свої старі фарби і пензлика. Я малював, малював.
Тут увійшла бабуся. Вона дуже зраділа, що у нас так тихо.
– Ну от і молодці! – сказала вона. – Ви посидьте, помалюйте, а я на базар з'їжджу. Овочів треба купити.
– А ягідок? – запитав я.
– І ягідок! – сказала бабуся.
– Я не хочу з Костиком! – сказав я. – Я з тобою хочу! Костя мені погрожує!
Костя подивився на мене і сказав:
– А ще брат називається! Обманщик ти! А я тобі хотів фантики свої віддати!
Тут я розгубився: мені залишитися з Костиком? Чи поїхати з бабусею?
І тут бабуся сказала, що зі мною на базарі їй буде клопітно.
І я вирішив залишитися з братом.
– Давай фантики! – сказав я Кості.
– Не дам! – сказав він. – Ти набрехав про мене! Ти – брехун!
– Не брехун! – сказав я. – Ти мені кулак весь час показуєш! А ще хороший брат, кажеш!
Костя подумав-подумав, дістав свої фантики і віддав мені половину. Я подивився і повернув їх йому. А собі взяв іншу половину. Вони кращі.
– Давай з тобою грати, – сказав я Кості.
Костя відмовився. Йому треба малювати. Я став грати сам. Сам у себе фантики вигравати. Всі виграв.
– А можна, я піду на вулицю грати? – запитав я Костю.
Він подивився на свій альбом і сказав, що можна. Але щоб далеко від дому не йшов.
Вибіг я на двір, а мені назустріч йде Толік. Плаче.
Я підійшов до нього:
– Ти чого плачеш?
– У мене Вітька всі фантики виграв! – відповів Толік. А сам розмазує сльози.
Дістав я свої фантики і половину Толікові віддаю. Він спочатку зрадів. А потім відмовився:
– Мої були кращими!
Дуже мені це не сподобалося. Нащо брехати? Я ж знав, що мої фантики найкращі. Тому що мені їх старший брат дав. Я образився і сховав фантики. А Толіку дулю показав. Щоб не брехав.
– Гаразд, – каже Толік, – давай, твої теж гарні!
Розділили ми фантики і стали грати. Толік у мене всі виграв. Я навіть не повірив. А коли повірив, відібрав всі свої фантики. Толік так заревів, що його мама з вікна висунулася. І на весь двір спитала, що трапилося.
Автор: Осіпов Ю.; ілюстратор: Булатов Е. та Васильєв О.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова