Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Валерій Шевчук

Панна квітів
Казки моїх дочок

Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Рубіна

Передмова

Казка п'ята

Панна квітів

Панна квітів

  

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

7

А дівчинка все ще сиділа в траві, думала й дивилася на світ великими й чудовими очима. І була така незворушна, що двоє мурашок, Вунько й Мунько, які знову прийшли вкусити її за пальця, щоб потім похвалятися своїми подвигами, зупинилися вражено і штовхнули один одного плечиком.

– Гей, Муньку, – сказав перший, – ти бачиш?

– Бачу, Вуньку, – сказав другий, – Це, здається, не проста дівчинка.

– А якщо це фея, Муньку?

– Фея вміє розмовляти з деревами, комахами та звірами.

– А я думаю, що це фея, Муньку. Дуже вже вона гарна.

– То, може, втечемо, Вуньку? Бо коли це фея, вона не подарує нам того, що ми кусали її.

– Справжня фея не буде на таке сердитися, Муньку. Давай підійдемо ближче.

Вони підійшли і почули раптом голос. Голос, що випливав із вуст дівчинки, голос тихий, теплий і солодкий, як мед. Голос задумливий та сумовитий, бо роздумувала вголос Зеленоочка, і Мунько з Вуньком застигли, стуливши писки, – чудним їм здалося розуміти людську мову.

– Цей дивний, дивний сон, – казала Зеленоочка, – Ця незвичайна долина тюльпанів, де не співають ні цвіркуни, ні пташки... Чогось мені страшно повертатися і до тієї критої очеретом хатини... І немає нікого, зовсім нікого, з ким могла б я порадитися. Слухайте, мурахи й комахи, пташки, дерева й трави. Слухайте, квіти й зілля! Після того, що я побачила і взнала, не можу я бути серед вас весела. Чомусь смуток поселився у моєму серці, як черв'як у яблуку. Я не можу забути те жовте поле, хоч це так легко: узяти й забути... Тут щось негаразд, бо квіти мусять бути веселі, на те вони й квіти. Мусять бути веселі трави й дерева, бо всі вони зелені і дають плоди. Щось я не розумію в цьому і щось мене турбує...

– Чуєш, Муньку, – штовхнув брата перший мурах, – Вона таке дивне каже...

– Еге ж, не випадає її й кусати, – сказав Вунько, – А може, ми, Муньку, все-таки втечемо? Якось моторошно мені стає...

– Такий ти страхополох, Вуньку! Давай відгукнемося до неї, може, вона почує.

Але вони не встигли відгукнутися, бо на стежці з'явився прозорий димовий чоловічок і сердито тупнув ногою:

– Ти чого, ледача дівчинко, не несеш старому Кріносу хмизу? – сердито сказав він.

– Я думаю, Димку, – лагідно сказала дівчинка й подивилася на димового чоловічка такими великими й гарними очима, що в того аж сльоза на око вибилася, – Ти, здається, зі мною не привітався. Доброго ранку, Димку! – сказала Зеленоочка й погладила Димка по голові, від чого аж зовсім перестав бути сердитий Димко і закліпав розчулено прозорими очками, – Ти розумний і добрий, Димку, то скажи мені: чому я сьогодні смутна і чому не веселюся, хоч сонце світить чудово, а все навколо таке веселе?

– Бо ти забула принести старому Кріносу хмизу, – несміливо сказав Димко.

– Хмизу я ще принесу... До речі, де він, той хмиз? Але не це мене турбує. Йди-но, Димоньку, сядь мені на коліно...

– Е-е, щось тут на чудне заходить, – сказав Мунько, почісуючи лапкою шийку, – Може, й справді нам піти геть?

– Давай подивимося, Муньку, – сказав перший мурах, – Все-таки ми все розуміємо, що вони говорять...

– Мені ніяково сідати тобі на коліно, – сказав соромливо Димко, – Та й послав мене старий Крінос не для того. Послав, щоб ти хмизу скоріше принесла...

Але він все-таки присів Зеленоочці на коліно, і вона ніжно погладила його по голові.

– Я багато земель обійшла, Димоньку. І скрізь квіти були як квіти, і відчувала я, що справно вони живуть і все на землі гаразд. Я наймалася на службу, і хоч скрізь мене проганяли, не мала я ні до кого лихого серця – така я вже народилася, щоб по землі ходить, і тільки вдаю, що наймаюся до когось. Насправді я перевіряю, чи скрізь однаково й гарно світить сонце, чи однаково гарні пісні співають пташки й цвіркуни і чи скрізь я можу вільно й радісно сміятися.

– А що ти їси? – спитав Димко.

– Мені не треба їсти, Димку, хіба пити. І п'ю я росу, Димоньку, власне, вона сама наливається в мене, коли сплю.

– То ти не проста дівчинка, Зеленоочко? Ти якась дивна...

– Я – це я, Димоньку. І мені завжди здавалося, що я таки проста дівчинка. Скрізь це було так, і тільки на вашій землі я занепокоїлась. Щось дивне й негарне тут відбувається. Скажи мені, Димку, – мовила вона і знову погладила чоловічка по голові. – Чи правда те, що мені приснилося?

– Я не знаю, що тобі приснилося, – сказав Димко, приплющуючись від задоволення.

– Чи правда, що те тюльпанове поле – перетворені у квіти люди?

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

 



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова








Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

Підтримайте наш сайт. Картка Приватбанку 4149499149111393

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2021 Валерія Воробйова