Валерій Шевчук

Панна квітів
Казки моїх дочок

Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Рубіна

Передмова

Казка п'ята

Панна квітів

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

3

– Оця біла стежка, – сказав старий, стаючи на ґанку і показуючи рукою, – доведе тебе до лісу. Ітимеш між трав і можеш скільки завгодно балакати і з жуками, і з цвіркунами. Можеш по дорозі й на небо дивитися, чому б і ні? Потім ти йтимеш повз поле, вкрите жовтими тюльпанами. Можеш подивитися, як бджоли спивають з них мед. Але наказую тобі одне: боронь боже вирвати хоч один тюльпан! Не люблю я, коли рвуть квіти, бо мені тоді тяжко на серці стає.

– Та що ви, дідусю! – вигукнула дівчинка, – Я ніколи не рву і не рвала квітів!

– От і добре, – хитнув дід, і дим з його люльки став довгий-довгий і тонкий. Захитав той димовий чоловічок тонкою й малою голівкою, наче теж у чомусь дівчинку перестерігав.

– Можеш дивитися на ті квіти досхочу, – сказав дід, – Опісля рушиш до лісу, збирай хмиз, скільки донесеш, і повертайся. Сама бачиш, який я старий та кволий, тіло не гріє вже мене, і я мушу весь час палити в грубці...

– А їсти не треба вам варити? – спитала Зеленоочка, сяючи супроти діда ясним своїм зором, – А прибирати в хаті?

– Ні, ні! – замахав рукою дід, – Ти в мою хату й заходити не смій, он повіточка, то в ній спатимеш, сіна там доволі і всього. Я їсти й тобі варитиму.

– Трохи чудна мені у вас служба, – сказала дівчинка, – Але коли вам так добре, дідусю, то й згода...

– От і гаразд! – мовив дід і всміхнувся солоденько, – Може, недовго тобі в мене й трудитися доведеться, дістанеш щось миліше й пожаданіше, кхе-кхе!... А коли буде в мене на дверях замок, – ще любіше всміхнувся дід, але якось так, що очі його і не всміхалися, а чоловічок на люльці погладшав, – то складай хмиз коло хати. Їсти вари сама он у тій літній печі, а харчі я тобі залишатиму в повітці...

– Десь будете ходити, дідусю?

– По селах, – зітхнув дід, – Як старець: від хати й до хати...

І більше нічого не розпитувала дівчинка, хоч не все їй було ясне, бо покликала її до себе та біла стежка, що кривулясто вилася, гублячись і виринаючи в травах. Трава захитала до неї торочкастими голівками, а вгорі вже дивувався жайворон: що то за синя квітка виросла біля критої очеретом хати? Дівчинка всміхнулася, від чого її зелені очі зблиснули, наче посипали з себе іскри, і забула раптом про свого нового господаря, а пішла собі по стежці й пішла. Поманив її Білий Світ, і їй так захотілося побалакати з жучками й почитати тих письмен, що їх пише на небі трава. Зрештою хотіла побачити й те тюльпанове поле, що розповів про нього дід, – сподівалася велику красу там уздріти.

– Стривай, Зеленоочко, – сказав із ґанку дід, – Чим же носитимеш хмиз?

– А оберемком, – здивовано відказала дівчинка.

– Оберемком багато не наносиш, – мовив дід і почав скидати із себе паска. Кинув його дівчинці, і той, Чорний та вигинливий, розпластався біля її ніг, як гадюка.

– Ой, діду! – згукнула дівчинка, – Такий дивний цей пасок!

– Візьми його, візьми, – сказав дід, – Стягатимеш хмиз і на плече собі закладатимеш.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10