Валерій Шевчук

Панна квітів
Казки моїх дочок

Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Рубіна

Передмова

Казка п'ята

Панна квітів

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

6

І вперше задумалася серйозно Зеленоочка, хоч була вона дитина і ніколи ні над чим тяжко не задумувалася. Раніше, бувало, коли не подобався їй господар, у якого служила, то й забувала вона його і йшла собі геть, а він лишався десь за спиною, в темені, і зовсім зникав із її пам'яті. А вона й далі вільно пила собі сонце і слухала спів пташок і тішилася з усього, що було веселе й гарне. І ось тільки тепер відчула вона незбагненну тривогу, щось занепокоїло і знітило її. І подумала дівчинка: чи годиться їй і зараз забратися й піти собі геть, залишити це таємниче поле і не менш таємничого старого Кріноса? Може, варто зробити так, як робила раніше: махнути рукою й піти, забути про все, що її непокоїть?

Отак сиділа Зеленоочка й дивилася на світ великими і зчудованими очима і думала. Думала, думала, а очі її блимотіли в ранковому світлі так прегарно, що, коли б побачили її в цю хвилю Димко та Вуж, стали б вони дівчинці довічними друзями. Але Димко в цей час топтав вогонь у Кріносовій люльці, а Вуж спав між тюльпанів. Сам же старий Крінос приклав долоню до лоба і видивлявся, чи не йде дівчинка, що пропала, із в'язкою хмизу? Цієї ночі він знову про неї думав, і таки зміркував, що вийде з неї чи не найкращий і найжовтіший тюльпан. Бачив в уяві той тюльпан і тішився з нього й милувався, бо навіщо їй ходити по світі, такій мізерній та вбогій, коли можна стати гарною чудовою квіткою?

Ця думка втретє прийшла до нього, коли прокинувся. І Крінос навіть потоптався коло печі, в якій варив зілля, що перетворює людей на тюльпани, і зітхнув тяжко. Та й зараз він зітхнув, сидячи на ґанкові, і лаяв себе подумки, що був нерозважний і не наносив собі хмизу заздалегідь – не виглядав би тепер ту Зеленоочку, а сидів би і помішував вариво. І те вариво так би пахло, що йому й поспівати під ту хвилю захотілося б. А це він і зробив би – такий уже вдавсь у цьому світі, що тільки тоді йому добре ставало, коли варив оте зілля.

– Так, Димку, так, – казав він, – Мені тільки тоді по-справжньому добре, коли людям добро творю. А я таки добрий, Димку, бо допомагаю бідним та нещасним. Навіщо їм топтати землю, коли вони бідні й нещасні, хай краще гарними, чудовими квітами стануть. Нема, Димку, кращого й сердечнішого за мене, бо ніхто в цілому світі не робить, Димку, людям такого добра...

Димко вигнувсь боком, якось не так, як завжди, коли старий Крінос промовляв ці слова. І чомусь не схиливсь у звичному поклоні і не повторив сказаних слів, як це робив завжди, тільки висмикнув одну ногу із жару, начебто йому запекло, і замахав нею в повітрі.

– Ти чимось стривожений, Димку? – спитав Крінос.

Тоді зітхнув Димко і сказав знехотя:

– Я знаю, що ти добрий із добрих, старий Кріносе. Але хіба неправда, що коли чоловік добрий, то його й хвалити не треба, а хвалять тоді, коли хочуть сховати щось негарне?

На ті слова засопів Крінос сердито чи ображено.

– Не свою думку ти вимовив, Димку! Хто тебе цього навчив?

– Чому це не моя думка? – обурився Димко, – Хіба я не можу придумати таких слів?

– Звісно, не можеш, Димку, – засміявся недобре Крінос, – Дурненький ти і можеш тільки повторювати думки чужі.

– Це я дурненький? – обурився ще більше Димко, – А хто мене називав весь час розумним?

– Ну, добре, добре, Димку, – всміхнувся Крінос і погладив його по голові.

– Ти так гарно погладив мене по голові, – аж очі приплющив Димко, – Ану, погладь іще!..

– Стривай, Димку. Ти й справді в мене розумний, і я несправедливо обмовив тебе дурненьким. Я тебе ще двічі погладжу по голові, коли ти скажеш, хто тобі сказав ті слова.

– Які слова? – перепитав Димко.

– Ну, ті, що ти сказав.

– А які я сказав?

– Про те, що доброго чоловіка й хвалити не треба...

– Це я сказав ці слова, – мовив Димко й аж очі приплющив, чекаючи, що його погладять.

– А тобі хто сказав? – спитав вкрадливо Крінос і наблизив долоню до Димкової голови.

– Зеленоочка сказала, – мовив Димко і замуркотів, бо Крінос таки погладив його.

– А ти, коли розумний, не слухай Зеленоочку, – з солодкими нотками в голосі проказав Крінос, – Не може маленька дівчинка знати більше, ніж я, великий та дорослий. Не може маленька дівчинка більше за мене розуміти. Окрім того, хіба ти не помітив, Димку?

– Чого?

– А того, що вона носить убогу сукенку, яка вся геть позашивана травою. І того, Димку, що вона таки сирота. А що це значить, мій маленький розумничку?

– Що їй гірко живеться в світі! – вигукнув Димко.

– Ну ж звісно, розумничку! – сказав Крінос, – І ми їй допоможемо, правда?

– Певне! – рішуче сказав Димко, – Бідним та нещасним треба допомагати...

– Ми з неї зробимо найкращий із кращих жовтий тюльпан, – сказав, солодко примружившись, старий Крінос.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10