Валерій Шевчук

Панна квітів
Казки моїх дочок

Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Рубіна

Передмова

Казка п'ята

Панна квітів

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

10

Тоді відчула Зеленоочка, що вона дуже стомилася. Так стомилася, що не може вже й повік утримати, а хоче виспатися і відпочити. Дощ змив із неї те, в що вона перетворилася. Кора спала з її ніг, а руки й тіло вже не були гіллям та стеблом – по жилах не сік у неї прокочувався, а звичайна людська кров. Суконка її намокла, і розкислі травинки прорвалися, оголюючи дірки. Голуба хустина її теж змокла і зовсім не подобала на пелюстя. І пішла вона помаленьку, ледве-ледве плентаючи ногами, туди, де й досі звішувались із гілок, намагаючись все-таки угледіти, що воно там діється, Вунько й Мунько. По дорозі вона зустріла величезний камінь, якого раніше тут не було, із зведеною високо вгору кам'яною сокирою.

Біля того каменю тулився зляканий і змерзлий Димко. Він побачив Зеленоочку, яка йшла по блискучій від калюж дорозі, і раптом вискочив їй назустріч, схиливсь у поклоні і заговорив швидко й улесливо:

– Ти така славна, добра і розумна, Зеленоочко. Таки не старий Крінос, а ти хочеш щастя бідним людям, і немає мудрішої за тебе, кращої і славнішої!..

– Це ти, Димку? – засміялася дівчинка, – Хвали-не-перехвали-більше!

– Я хочу тобі служити, – сказав Димко, – Я можу навіть притягти тобі Кріносову люльку і топтатиму для тебе жар...

– Ні, Димку, – похитала заперечливо головою Зеленоочка, – Хіба ти забув мою науку?

– Твою науку? – спитав здивовано Димко, – А яка була та твоя наука?

– Коли добрий чоловік – то він добрий. І не треба його хвалити... Димко стояв перед цією і справді непоказною, мокрою та змореною дівчинкою і здивовано кліпав прозорими очима.

– Але коли я не буду когось хвалити, то ким же я буду?

– Димом, – сказала Зеленоочка, – Тим, ким ти і є.

І ще здивованіше закліпав прозорими очима Димко і розтулив рота, бо дуже хотів зрозуміти, що ж хотіла сказати тими словами Зеленоочка, але ніяк не міг розчовпати. Через це стояв і стояв, а може, стоїть він там і досі, бо Зеленоочка більше не розмовляла з ним, а пішла на ту галявину, де й досі звисали з гілки Вунько й Мунько.

– Ти щось бачиш, Муньку? – спитав перший мурах.

– Ні, а ти?

– А я бачу. Здається, та сама дівчинка йде.

– То давай зліземо хутчіше. І вони почали злазити. І доки злізали, прийшла на галявину Зеленоочка. І зашуміли над її головою сосни і заспівали пташки, а небо між гіллям стало таке синє, що миттю забула дівчинка про все, що тут відбувалося, а зірвала кілька травин і почала латати свою мокру суконьку. Вільну травинку вона затисла в зубах і, смакуючи солодкий сік, задивилася на те, як клопочуться в мурашнику мурашки. В цей час і підійшли до неї Вунько й Мунько.

– То як ти гадаєш, Муньку, – сказав перший мурах, – вона таки фея?

– Думаю, що ні, – сказав другий мурах, – І знаєш, Вуньку, чому?

– Скажеш, – мовив Вунько.

– Тому що надто убога на ній сукенка. Бачиш, травою зашита...

– А коли так Муньку, – мовив Вунько, – то, може, її і вкусити можна?

– Давай спробуємо, – відповів Мунько, – Сьогодні нам зовсім нічим хвалитися...

Зеленоочка наставила їм пальця, і вони вкусили його, гадаючи, що завдали смертельного болю. Але Зеленоочка тільки розсміялася, бо їй стало лоскітно, і два задоволені мурашині герої полізли в мурашник, щоб знову розказати про свої великі подвиги.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10