Валерій Шевчук

Панна квітів
Казки моїх дочок

Сайт: Казка.укр –  Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ольга Рубіна

Передмова

Казка четверта

Бігунець та Котило

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10

1

Буває один такий день улітку, коли роси починають легенько бриніти, тоді над землею лунає тепла музика. Мало хто чує таку музику, бо відбувається це тоді, коли люди ще сплять, а сонце от-от має випірнути з-за обрію.

Саме такий ранок вибрав собі Бігунець, щоб прибігти в цей ліс Недобір, у якому вирішив оселитися. Біг же він невідь-ізвідки, зате біг знаменито. Його маленькі п'яточки миготіли швидше від спалахів на воді у вітряний сонячний день, а тільце його аж невидиме ставало. Отож, той, хто спостеріг його біг, міг тільки й побачити, що оті дивні, лискучі спалахи.

Він спинився біля невеличкої печерки і роззирнувся. Його побачили кілька пташок, один Зайчик та один їжачок. Зайчик та їжачок розтулили роти від здивування, а пташки забули на мить, яку це вони пісню співали. Перед ними стояв маленький чоловічок, такий маленький, як мізинець семирічної дівчинки. «Він такий маленький, – розказував потім Зайчик своїм родичам та знайомим, – як моє вухо! Ні, де там: він на половину мого вуха і на чверть лапки!»

– Таких людей я ще не бачив, – добродушно пробурмотів у той-таки час Їжак Їжачисі, – Здається, він такий на зріст, як голки в нас на спині.

Але то вже було пізніше. Тепер же Бігунець скинув з голови шапку-бирку і вклонився пташкам, Зайцю та їжаку. Всі вони побачили, що волосся в Бігунця кучеряве-кучеряве, як у баранця, і золотисте, а очі в Бігунця сині, як цвіт льону чи, може, як волошка, яка тільки-но розцвіла.

– Здрастуйте, звірі і птахи! – сказав Бігунець дзвінко, – Доброго вам дня!

І по тому, як привітався Бігунець, звірі зрозуміли, що він прийшов у їхній ліс дружити з ними. Отоді-то вони й подалися пріч, щоб розповісти про це всім, кого зустрінуть, а Бігунець витер піт із чола і зирнув угору. Він побачив величезну Сосну, яка росла, росла і краю не мала. На корону їй присіла лискуча Хмара, яка приховала вершок тієї Сосни. Бігунець зірвав свою бирку і помахав нею Сосні і Хмарі.

– Здрастуйте, Сосно, – сказав він, – Здрастуйте, Хмаро!

І були такі блискучі й добрі його оченята, що і Сосна, і Хмара зрозуміли, що він хоче дружити з ними. Тоді Сосна зашуміла, захитала гіллям і розповіла про те іншим деревам, а Хмара, звісна річ, відірвалася від корони і поповзла по небу, щоб і собі розказати про таке іншим хмарам.

На те прилетів один Носатий Комар і сів на листок, аби роздивитися звідти чудного чоловічка та й вирішити, чи варто його кусати, а чи ні. Прилетіла Муха, витріщила здоровенні очиська і теж задумалася про те, чи кусати цього малого, чи не варто. Прилетіла тигриця комах Оса і злісно всміхнулася тонкими і жовтими вустами. «Я тебе як укушу, – злісно подумала вона, – то ворони за тобою закрячуть!».

Але Бігунець знову зірвав бирку з голови і махнув нею, схилившись.

– Здрастуйте, друже Комарю, і ви, тітонько Мухо, і ви, матінко Осо!

Його оченята засвітились і заполум'яніли, наче найкоштовніші аметисти, а може, як бірюза чи ще якесь там голубе каміння. На те Комар пригладив вуса, Муха кашлянула в лапку, а Оса перестала злісно всміхатися: зрозуміли вони, що не ворог, а приятель з'явився у них у лісі. Тож не могли вони на нього сердитися, а хто з кусючих не сердиться, той укусити не може.

– Хто ти і що ти? – спитала Муха.

– Я Бігунець, – сказав чоловічок.

– Що хочеш у нашому лісі? – спитав Комар.

– Хочу з усіма дружити, – відповів Бігунець.

– Що ти їси? – спитала Оса.

– Пилок із квітів, гриби, горіхи і добре зілля.

– Чому ти звешся Бігунцем? – спитала Муха.

– Бо я знаменито бігаю, – сказав Бігунець, – Ось подивіться!

Він блиснув п'яточками, і Комар, Муха й Оса посліпли б від тих спалахів, якби не заплющилися. Бігунець знову став біля печерки і всміхнувся.

– А скажіть-но, друзі, – спитав він, – чи ніхто не живе в цій печері, де я надумав оселитися?

– Тут живу я, – сказав, вилазячи з темряви, Павук, – Але я побачив, що ти бігаєш, і вирішив поступитися тобі житлом, кхе-кхе!

– Він тебе з'їсть, Бігунцю! – закричала перелякано Муха, – Тікай від нього, тікай!

– Хіба мене можна з'їсти? – засміявся Бігунець, – Окрім того, це мій приятель. Здрастуй, приятелю Павуче! – сказав він і стис легенько тонку Павукову лапку.

Потім зайшов у печерку і роззирнувся.

– Я тут зроблю гарну хатку, – сказав він замріяно, – Тут буде хата в хаті. Сама печера буде перша хата, а всередині я змурую будиночок із річкової гальки та черепашок. Я там житиму і співатиму. І хай увесь світ співає й радіє разом зі мною. З усіма я дружний, і немає в мене ворогів.

Коло нього стояв Павук і похитував сумно головою.

– Гай-гай! – сказав він, – Такий ти упевнений. А про декого ти й забув...

– Про кого ж це я забув? – здивувався Бігунець.

– Про того, з ким не зможеш подружитися, – мовив Павук.

– Хіба є такий, що не міг би я з ним подружитися? – спитав Бігунець.

– Звісно є. І живе він у нашому лісі. Котилом його звуть.

Павук здригнувся з переляку й аж очі заплющив.

Розділи:   1    2    3    4    5    6    7    8    9    10