Колись давно жив у лісі один собака. Стало йому сумно самому. Пішов він по
лісі шукати собі товариша.
Йшов, йшов, аж ось назустріч біжить зайчик. Собака йому каже:
– Зайчику, зайчику, давай разом жити.
– Що ж, – каже зайчик, – давай!
Знайшли вони собі затишне місце в лісі, а як сонце сіло, полягали спати. Зайчик
заснув, а собаці не спиться, – почав він гавкати. У зайчика одразу й сон
пропав.
Схопився він і каже собаці:
– Чого ти гавкаєш? Ось почує вовк, прийде та й з'їсть нас із тобою.
Замовк собака, а сам думає: "Поганого я собі товариша знайшов. Полохливий
зайчик. От вовк, той, напевно, нікого не боїться"
І пішов собака від зайця вовка шукати.
Йшов, йшов по лісі. Біжить йому назустріч вовк. Каже собака вовкові:
– Слухай, вовче, давай разом жити.
Вовк каже:
– Що ж, удвох веселіше.
От сіло сонечко, зібралися вони спати. Заснув вовк, і
собака ліг. А опівночі прокинувся і загавкав. Злякався вовк,
аж у п'яти закололо, почав він собаку сварити:
– Ти чого гавкаєш? Ось ведмідь прийде, обох нас уб'є.
"Ну, – думає собака, – видно, й вовк не дуже сильний, якщо ведмедя боїться.
Зате вже ведмідь-богатир, напевно, найсильніший".
Пішов собака від вовка ведмедя шукати. Знову по лісі йде. Йшов, йшов, аж
ось назустріч ведмідь. Підійшов до нього собака й каже:
– Гей, ведмедю, давай разом жити.
Погодився ведмідь. Настала ніч, задрімав ведмідь. А собака знову опівночі загавкав.
Прокинувся ведмідь, злякався, аж у животі похолонуло. Узявся він собаку
сварити:
– Мовчи, – каже, – чого гавкаєш? От почує людина, прийде, вб'є нас.
"Ну, – думає собака, – і цей боягуз. Доведеться людину шукати." – І втік собака
від ведмедя.
Бігав, бігав, увесь ліс оббігав – нема ніде людини. Вийшов на узлісся та й
сів відпочити. А людина якраз до лісу по дрова прийшла. Тут на узліссі й
зустрів її собака. Підбіг до людини та й каже:
– Людино, давай разом жити.
Людина й каже:
– Що ж, ходімо зі мною!
І повела людина собаку до себе в дім.
Настав вечір. Заснула людина. Опівночі загавкав собака. А людина не встає.
Голосніше загавкав собака. Прокинулася людина і закричала:
– Гей, собако, якщо ти голодний, то піди поїж, а мені спати не заважай.
Побачив собака, що нічого не боїться людина, та й залишився з нею жити. І
досі живе.
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
