|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Надзвичайні пригоди Вуйка, Клубочка і Порі
Михайло Ходаков
Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – І.Семенов
Друзі повертаються додому
Вранці, поки Порі солодко спав, Клубочок із Білкою радилися: як же врятувати Вуйка?
– Вороги Болотини – чаплі, лелеки, – сказала Білка. – Змії їх бояться.
– Змії бояться нас, їжаків, – скромно мовив Клубочок.
– Так, але ви не ходите болотом, а довгоногим птахам і болото не страшне! У володарки Болотини, – вела далі Білка, – є солдати-стрільці – жаби, які стріляють із луків. А замість стріл – у них змії. Це дуже небезпечно і для чапель, і для лелек.
– Я не боюся стріл-змій, – сказав Клубочок. – Поставлю голки дибки – жодна змія мені не страшна!
– Так, але птахи не мають голок!
– Чи є в лісі оси? – запитав Клубочок. – Мама розповідала, що жаби понад усе бояться ос. Якщо оси покусають жаб, то вони не зможуть взятися за свої луки!
– Я відведу тебе до ос. Думаю, вони погодяться допомогти, – сказала Білка. – Якщо вони погодяться, то погодяться і чаплі, і лелеки. Вони бояться змій-стріл, але якщо оси впораються з жабами-солдатами, то нічого не боятимуться. Ну, ходімо до ос!
Клубочок підійшов до осиного гнізда. Білка про всяк випадок трималася подалі.
Оси грізно загули, закружляли навколо Клубочка. Їх ставало дедалі більше.
– Здрастуйте, шановні оси, – сказав Клубочок. – Як ви поживаєте? Чи вдале у вас літо? Чи все добре у вашому домі?
Оси настільки здивувалися промові Клубочка, що навіть дзижчати перестали.
А Клубочок наважився та почав розповідати про Сороку-ошуканку, про своїх друзів, про перемогу сов над грубіянами та про Болотину, де страждає в полоні Вуйко.
Тут і Білка не витримала – підстрибнула ближче і почала пояснювати осам, що без їхньої допомоги не можна врятувати Вуйка.
Осам дуже сподобалося, що їх просять про допомогу.
– Допомож-ж-жемо ведмеж-ж-жаті, – дзижчали вони. Ж-ж-ждемо від їжж-жчка з-з-зову!
Увечері чаплі, лелеки та оси зібралися на нараду.
– На суші нам зі зміями не впоратися, – сказав наймудріший з лелек. – На болоті ми їх легко ловимо. А на землі вони спритніші за нас і тікають.
– Перепрошую, – промовила стара Чапля. – Але ж найкраще на суші справляються зі зміями їжаки! Нехай наш юний друг, – кивнула вона Клубочку, – поговорить зі своїми родичами. Якщо всі їжаки нашого лісу оточать Болотину, то ще не встигне зійти сонце, як зі зміями буде покінчено.
* * *
Атака на Болотину почалася вранці, коли над трясовинням ще не повністю розвіявся туман.
Тільки-но змії, яких потривожили довгі ноги птахів, висунули свої голови з нір, як міцні дзьоби обрушилися на них, перегризаючи їхні слизькі тіла, наче кліщі-кусачки.
У Болотині здійнялася тривога.
Вискочили жаби-солдати зі своїми змієносними луками.
Але на них з усіх боків напали оси. Жоден солдат не встиг вистрілити. Жаби гинули під осиними жалами, або тікали хто куди, кидаючи луки та стріли.
Зміям не вдавалося заповзти далеко – їх перехоплювали їжаки. Незабаром володарка Болотини зрозуміла, що битву програно. Товста палацова змія виповзла на одну з купин і, перш ніж її підхопив Лелека, прошипіла:
– Пощади! Я прийшла просити пощади! Її величність згодна на всі умови!
– Слухайте, – сказав наймудріший з лелек. – Ми збережемо життя всім болотинянам, але ви повинні негайно відпустити і вивисти на сушу ведмежа.
Товста палацова змія уповзла і за кілька хвилин з-під купини показався переляканий скуйовджений Вуйко.
Кулька, Вуйко і Порі обіймалися, сміялися, раділи.
Потім вони подякували лелекам, чаплям, осам і їжакам за допомогу.
Білка провела друзів і попрощалася з ними, коли вони вийшли на пряму дорогу до рідного лісу.
Вдома звірятам, звісно, перепало і від батьків, і від вчителя Дятла. Але вони весело сміялися.
– Чого ви смієтеся? – дивувалися батьки.
– Вічно слухав би, як мене сварять, – радісно сказав Вуйко, – аби це було вдома, у тата з мамою.
– Який у тебе приємний голос! – відповів батькові, дикому кабану, Порі.
– Хай би завжди кінчалося так добре! – весело пробурчав Клубочок.
Вчитель Дятел притягнув тітку Сороку, яка кричала на весь ліс, що вона ні в чому не винна.
– Ну, пожартувала я, пожартувала, коли розповіла їм про країну Чемнію і рожеве морозиво – хіба вже пожартувати не можна?! – кричала Сорока. – Хіба можна бути такими довірливими? Немає і не було ніякої Чемнії! А ви, дурні, повірили, ха-ха-ха!
– І тепер вона каже неправду, – сказав Дятел. – Є країна Чемнія. Але цю країну знайти нелегко. Для когось вона поруч, а дехто її все життя шукає...
– То де ж вона? – запитали Вуйко та Порі в один голос.
– Вона скрізь, – відповів Дятел. – Будьте самі чемними, і вам відкриється ця прекрасна країна, де всі ввічливі.
Хіба важко бути чемним! Варто тільки забажати!
Адже недарма кажуть мудреці:
"Ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість!"
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова