|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Валентина Осєєва
Чарівне слово
Переклад українською – Марія Познанська
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – С.Лопухова
Маленький дідусь з довгою сивою бородою сидів на лавці і парасолькою креслив щось на піску.
– Посуньтесь, – сказав йому Павлик і сів скраєчку. Дідусь посунувся і, глянувши на червоне, сердите обличчя хлопчика, запитав:
– З тобою щось скоїлося?
– Ну й нехай! А вам хіба що? – покосився на нього Павлик.
– Мені то байдуже. А ось ти щойно галасував, плакав, сварився з кимось...
– Ще б пак! – сердито буркнув хлопчик. – Я скоро зовсім утечу з дому.
– Втечеш?
– Утечу! Через одну Оленку втечу. – Павлик стиснув кулаки. – Я зараз її мало не відлупцював. Жодної фарби не дає! А у самої он скільки!
– Не дає? Пусте, через це тікати не варто.
– Не лише через це. Бабуся за одну морквину з кухні мене прогнала... просто ганчіркою, ганчіркою...
– Дурниці! – сказав дідусь. – Один насварить, другий пожаліє.
– Ніхто мене не жаліє! – вигукнув Павлик. – Брат на човні їде кататися, а мене не бере. Я йому кажу: «Візьми краще, все одно я від тебе не відстану, весла поцуплю, сам у човен залізу!»
Павлик стукнув кулаком по лавці. І раптом замовк.
– Отже, не бере тебе брат?
– А чого це ви все питаєте?
Дідусь розгладив довгу бороду.
– Я хочу тобі допомогти. Є таке чарівне слово...
Павлик роззявив рота.
– Я скажу тобі це слово. Але запам'ятай: говорити його треба тихим голосом, дивлячись прямо у вічі тому, з ким розмовляєш. Запам'ятай – тихим голосом дивлячись прямо у вічі...
– А яке слово?
Дідусь нахилився до самісінького вуха хлопчика. М'яка борода його торкнулася Павликової щоки. Він прошепотів щось і голосно додав:
– Це чарівне слово. Але ти не забудь, як треба говорити його.
– Я спробую, – усміхнувся Павлик, – я зараз же спробую. – Він схопився і побіг додому.
Оленка сиділа за столом і малювала. Фарби – зелені, сині, червоні – лежали перед нею. Побачивши Павлика, вона в ту ж мить згребла їх у купу й накрила рукою.
«Обдурив дідусь! – з досадою подумав хлопчик. – Хіба така розуміє чарівне слово!..»
Павлик боком підійшов до сестри і смикнув її за рукав. Сестра оглянулася. Тоді, дивлячись їй у вічі, тихим голосом хлопчик попросив:
– Оленко, дай мені одну фарбу... Будь ласка...
Оленка здивовано підвела на нього очі і збентежено промурмотіла:
– Яку тобі?
– Мені синю, – боязко сказав Павлик.
Він узяв фарбу, потримав її в руках, походив з нею по кімнаті й віддав знову сестрі. Йому не потрібна була фарба. Він думав тепер тільки про чарівне слово.
«Піду ще до бабусі. Вона саме куховарить. Прожене чи ні?»
Павлик відчинив двері в кухню. Бабуся знімала з дека гарячі пиріжки. Онук підбіг до неї, обома руками повернув до себе червоне, зморшкувате бабусине лице, подивився їй у вічі й прошепотів:
– Дай мені шматочок пиріжка... будь ласка.
Бабуся випросталась. Чарівне слово так і засяяло в кожній її зморшці, очах, усмішці.
– Гаряченького... гаряченького захотів, голубе мій! – примовляла вона, вибираючи найкращого, рум'яного пиріжка.
Павлик підстрибнув на радощах і розцілував бабусю в обидві щоки.
«Чарівник! Чарівник!» – говорив сам до себе, згадуючи дідуся.
За обідом Павлик сидів принишклий і прислухався до кожного братового слова. Коли брат сказав, що поїде кататися на човні, Павлик поклав руку йому на плече і тихо попросив:
– Візьми мене, будь ласка.
За столом одразу всі замовкли. Брат звів брови й усміхнувся.
– Візьми його, – раптом сказала сестра. – Хіба тобі важко?
– Та чому б і не взяти? – усміхнулась бабуся. – Авжеж візьми.
– Будь ласка, – повторив Павлик.
Брат голосно засміявся, поплескав хлопчика по плечу, скуйовдив йому чуба.
– Ой ти, мандрівник! Ну, гаразд, збирайся!
«Допомогло! Знову допомогло!»
Павлик вискочив з-за столу й побіг на вулицю.
Та в сквері дідуся вже не було. Лавка була порожня, і тільки на піску лишилися накреслені парасолькою незрозумілі знаки.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова