Хрюк прийшов на Новий рік

Борис Заходер

Переклад українською – Валерія Воробйова
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Б.Степанцев

Хочете – вірте, хочете – ні, а тільки кажуть, що жило колись порося на ім'я Хрюк, і було воно незвичайним: на задніх ногах уміло ходити.

Бувало, вийде воно на прогулянку, всі малюки – ягнята, телята, козенята – так за ним і ходять:

– Хрюнечко, любенький, покажи як ти можеш!

Встане Хрюк на задні ноги, передні на пузі складе і виступає поважно-преповажно.

Усі тільки ахають:

– Оце Хрюк! Який Хрюк!

А він хвалиться:

– Це ще що! Хочете – на одній ніжці пострибати можу! Хоч на правій, хоч на лівій!

Усі дивуються, усі Хрюка хвалять, а він рильце своє усе вище задирає.

Під зиму до того запишався – з малюками й зовсім перестав розмовляти. Ходить і сам із собою міркує:

– Чим я гірше людей? От захочу – піду до дітей у школу на новорічне свято! Візьму й піду!

Почув це старий Цап і жахнувся:

– Бе-бе-бе-зглуздя! Хіба можна, щоб порося до людей на свято ходило! Не здумай піти, дурна голова, бо засмажать тебе та й з гречаною кашею з'їдять, бе-бе-зперечно!

– А я так зроблю, що не засмажать, – відповідає Хрюк. – Навіть і не дізнаються, що я порося!

– Та як же тебе не впізнати? У тебе ж поросячий хвостик!

– А я штани вдягну!

– Адже в тебе і копитця поросячі!

– А я черевики взую! Та ще й з калошами!

– Але ж очі в тебе теж поросячі!

– А окуляри нащо? У дітей там карнавал буде, вони самі вберуться – хто лисицею, хто зайцем, а хто й сірим вовком!

Цап тільки бородою затрусив та й пішов геть: про що й говорити, мовляв, з поросям!

Звичайно, самому Хрюку нізащо б до такої хитрості не додуматися. Але була в нього знайома Кішка, у школі сторожем служила. От вона його й напоумила, вона йому і одяг роздобути обіцяла.

Як підійшов Новий рік, приходить Кішка до кошари і каже:

– Ну, я все дістала! Давай мерщій збиратися, бо вже на ялинці скоро ліхтарики засвітять, і частування готове, та ще яке смачне!

Почув Хрюк про частування і кинувся було вже одягатися.

– Стривай, стривай, – каже Кішка. – Аж надто ти замур-мурр-заний! Спочатку треба вмитися, бо хлопці тебе одразу впізнають, скажуть: "Що це за свиня така?!"

Ох і не хотілося ж Хрюку вмиватися, але що поробиш, так-сяк-абияк рильце ополоснув.

Почав він одягатися – штанці на голову натягує, рукавчики на задні ноги напинає... І сміх і гріх!

Добре, і тут Кішка допомогла. Подивився Хрюк у коритце з водою – і сам здивувався: ну хлопчик і хлопчик, тільки замість носа – рийка!

Йдуть вони з Кішкою, а у Хрюка серце все ж таки тьохкає: що, як впізнають, та в кашу... Страшно!

А тут по дорозі Цап зустрівся – стоїть чиюсь сорочку жує: люди у дворі повісили сушитися.

Побачив Цап Хрюка й одразу сахнувся вбік.

– Не бий мене, хлопчику! Не буду більше білизну жувати!

"Ага, – думає Хрюк, не впізнав мене Цап, за людину прийняв!"

Веселіше стало. Ідуть вони далі – зирк, лежить під ґанком Хрюкова матуся, рилом підриває стовпи.

Тільки-но вона Хрюка побачила – скочила та й геть...

– Бачиш, – каже Кішка, – я все добре влаштувала! Якщо тебе рідна мати не впізнала, отже, ніхто не впізнає!

А Хрюк замість "дякую" як на неї цитьне:

– Дзусь, така-сяка!

Кішка з переляку залізла на дерево.

Тут Хрюк вже зовсім розвеселився. "Так-то воно краще, – думає, – бо ця чепуруха ще проговоритися могла!"

Ось і школа! Двері розчинені, чергові всіх зустрічають, "ласкаво просимо" кажуть.

І Хрюку сказали:

– Ласкаво просимо!

Тільки він нічого на це не відповів, а як був, у шубі й калошах, прямо до зали поліз.

– Стривай, стривай, хлопче, – кричить черговий, – ти роздягнися спочатку! Хоч калоші зніми!

Нема чого робити, зняв Хрюк калоші та й до зали увійшов.

Там як раз концерт починався. Хто співає, хто танцює, хто читає вірші.

Усі слухають, сидять тихо-тихенько, а потім голосно-голосно плескають у долоні. А у Хрюка лише частування на думці – знай крутиться на стільці та похрюкує:

– Чи скоро за стіл?

– Тихіше, хлопчику, – шепочуться сусіди, – ти слухати заважаєш!

А він усе своє.

"Оце так хлопчик, – дивуються сусіди, – який невихований!"

Але довго їм дивуватися було нема коли – пішли всі навколо ялинки танцювати.

І Хрюк туди ж. Одному на ногу наступить, іншого штовхне, а сам і вухом не веде, наче так і треба...

Вибачатися – це не його поросяча справа!

– Фу, ведмідь який! – каже одна дівчинка. – Чого ти штовхаєшся?

А Хрюк тільки пирхнув. "Не впізнала, – думає, – добре! Адже я не ведмідь!"

Але ось нарешті і до столу покликали. Першим Хрюк летить, усіх розштовхує.

Плюхнувся на стілець і ну з усіх тарілок до себе їжу згрібати!

Галас, регіт навколо, хлопці навіть їсти не можуть – усі з Хрюка сміються. А йому й горя мало – рийкою у тарілку заліз та й наминає все підряд.

Нарешті відвалився та й... ноги на стіл!

Тут вже хтось не втерпів і каже:

– Хіба ж це хлопчик? Це ж просто порося!

Хрюк схопився та як заверещить:

– Ой, впізнали-и-и! – І кинувся щодуху бігти.

Зачепився за ручку дверей, штани з нього злетіли.

А тут Кішка йому по носі раз-раз:

– Не будь свинею!

Якось вирвався Хрюк. Без штанів, у самій шубі до дому добіг...

А тут Цап:

– Ах, це ти мене налякав?

Та як буцне його – одразу й шуба звалилася!

Ледве живий дістався Хрюк до рідного хліву, зарився у солому – лише рийка назовні стирчить.

Тремтить бідолаха від страху, а сам і каже:

– Т-т-та як-к-к ж-ж-же в-в-вони м-м-мене вп-п-пізнали?

І справді – як?