|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Еріх Распе
у переказі Корнія Чуковського
Пригоди барона Мюнхаузена
Переклад українською – Григор Тютюнник
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ніна Котел, Ігор Вишинський
Друга подорож на місяць
Повернувшись в Англію, я дав собі слово ніколи більше не пускатися ні в які подорожі, але не минуло й тижня, як мені довелося знову вирушити в путь.
Справа в тому, що один мій родич, людина немолода й багата, забрав собі чомусь у голову, ніби на світі є країна, де живуть велетні.
Він просив мене неодмінно розшукати для нього цю країну і в нагороду обіцяв лишити мені велику спадщину. Дуже вже він хотів побачити велетнів.
Я згодився, спорядив корабель, і ми вирушили в Південний океан.
По дорозі ми не зустріли нічого дивного, крім кількох літаючих жінок, які пурхали в повітрі, мов метелики. Погода була чудова.
Але на вісімнадцятий день почалася жахлива буря.
Вітер був такий сильний, що підняв наш корабель над водою і поніс його, як пушинку, в повітрі. Все вище, і вище, і вище! Шість тижнів носило нас над найвищими хмарами. Нарешті ми побачили круглий блискучий острів.
Це, звичайно, був місяць.
Ми відшукали зручну гавань і вийшли на місячний берег. Внизу, далеко-далеко, ми побачили іншу планету – з містами, лісами, горами, морями і ріками. Ми догадалися, що це – залишена нами земля.
На місяці нас оточили якісь велетенські чудовиська, що сиділи верхи на триголових орлах. Ці птахи заміняють жителям місяця коней.
Якраз у той час місячний цар вів з імператором сонця війну. Він зразу ж запропонував мені стати на чолі його армії і повести її в бій, але я, звичайно, рішуче відмовився.
На місяці все набагато більше, ніж у нас на землі. Мухи там завбільшки як вівці, кожне яблуко не менше від кавуна.
Замість зброї жителі місяця воюють редькою. Вона заміняє їм списи, а коли нема редьки, вони пускають у хід голубині яйця. Гриби-мухомори правлять їм за щити.
Бачив я на місяці кількох жителів однієї далекої зірки. Вони приїжджали на місяць торгувати. Їх обличчя були схожі на собачі морди, а очі були або на кінчику носа, або внизу під ніздрями. У них не було ні повік, ні вій, і, лягаючи спати, вони закривали очі язиком.
Витрачати час на їжу місячним жителям ніколи не доводиться. В лівому боці живота є в них особливі дверцята: вони відчиняють їх і кладуть туди їжу. Потім зачиняють дверцята до наступного обіду, який у них буває раз на місяць. Вони обідають всього лише дванадцять разів на рік!
Це дуже зручно, але навряд щоб земні ненажери та ласуни погодились обідати так рідко.
Місячні жителі виростають просто на деревах. Ці дерева дуже красиві, у них яскравочервоні гілки. На гілках ростуть величезні горіхи з надзвичайно міцною шкаралупою.
Коли горіхи достигають, їх обережно знімають з дерев і кладуть на збереження в погріб.
Як тільки цареві місяця бувають потрібні нові люди, він наказує кинути ці горіхи в окріп.
Через годину горіхи лопаються, і з них вискакують зовсім готові місячні люди. Цим людям не доводиться вчитись. Вони зразу вилуплюються дорослими і вже знають своє ремесло. З одного горіха вискакує сажотрус, з другого – шарманщик, з третього – морозивник, з четвертого – солдат, з п'ятого – повар, з шостого – кравець.
І кожен негайно береться за свою справу. Сажотрус лізе на дах, шарманщик починає грати, морозивник кричить: "Гаряче морозиво!" (бо на місяці лід гарячіший від вогню), повар біжить на кухню, а солдат стріляє у ворога.
Постарівши, місячні люди не помирають, а розтають у повітрі, як дим або пара.
На кожній руці у них один-однісінький палець, але орудують вони тим пальцем так само ловко, як ми п'ятірнею.
Голову свою вони носять під пахвою і, вирушаючи в подорож, лишають її вдома, щоб вона не зіпсувалася в дорозі.
Вони можуть радитись із своєю головою, навіть коли перебувають далеко від неї! Це дуже зручно.
Якщо цар захоче дізнатися, що думає про нього народ, він лишається вдома і лежить на дивані, а його голова непомітно проникає в чужі будинки і підслуховує всі розмови.
Виноград на місяці нічим не відрізняється од нашого граду.
Для мене немає ніякого сумніву в тому, що град, який падає часом на землю, є цей самий місячний виноград, зірваний бурею на місячних полях.
Якщо ви хочете покуштувати місячного вина, зберіть кілька градин і дайте їм як слід розтанути.
Місячним жителям живіт править за чемодан. Вони можуть зачиняти і відчиняти його, коли їм заманеться, і класти в нього все що завгодно. У них немає ні шлунка, ні печінки, ні серця, отже всередині вони зовсім порожні.
Очі свої вони можуть виймати і вставляти. Вийнявши око, вони бачать ним так добре, ніби воно в них у голові. Якщо око зіпсується або загубиться, вони йдуть на базар і купують собі нове. Тому на місяці дуже багато людей, які торгують очима. Там раз у раз читаєш на вивісках: "Дешево продаються очі. Великий вибір оранжевих, червоних, лілових і синіх".
Щороку в місячних жителів нова мода на колір очей.
Того року, коли я був на місяці, в моді були зелені і жовті очі.
Але чого ви смієтесь? Невже ви думаєте, що я кажу вам неправду? Ні, кожне моє слово – чистісінька правда, а якщо ви не вірите мені, то вирушайте самі на місяць. Там ви побачите, що я нічого не вигадую і розповідаю саму тільки правду.
Сирний острів
Не моя вина, якщо зі мною трапляються такі дива, яких ще не траплялося ні з ким.
Це тому, що я люблю подорожувати і вічно шукаю пригод, а ви сидите вдома і нічого не бачите, крім чотирьох стін своєї кімнати.
Одного разу, наприклад, я подався в далеке плавання на великому голландському кораблі. Раптом у відкритому океані на нас налетів ураган, який в одну мить позривав усі наші вітрила і потрощив усі щогли.
Одна щогла впала на компас і розбила його вщент.
Усім відомо, як важко керувати кораблем без компаса. Ми збилися з дороги і не знали, куди пливемо.
Три місяці нас кидало по хвилях океану то в один, то в другий бік, а потім понесло невідомо куди, і ось одного чудового ранку ми помітили незвичайну зміну в усьому. Море з зеленого стало білим. Вітерець приносив якийсь ніжний, ласкаючий запах. Нам стало дуже приємно й весело.
Незабаром ми побачили пристань і за годину ввійшли в простору глибоку гавань. Замість води в ній було молоко!
Ми поспішили висадитись на берег і почали жадібно пити з молочного моря.
Між нами був один матрос, який не терпів запаху сиру. Коли йому показували сир, його починало нудити. Отож, ледве ми висадились на берег, як йому стало млосно.
– Заберіть у мене з-під ніг оцей сир! – кричав він. – Я не хочу, я не можу ходити по сирові!
Я нагнувся до землі і все зрозумів.
Острів, до якого пристав наш корабель, був зроблений з чудового голландського сиру!
Так, так, не смійтесь, я кажу вам щиру правду: замість глини у нас під ногами був сир.
Не дивно, що жителі цього острова харчувалися майже виключно сиром! Але сиру від того нітрохи не меншало, бо за ніч його наростало рівно стільки, скільки було з'їдено протягом дня.
Весь острів поріс виноградниками, але виноград там особливий: стиснеш його в кулаці – і з нього замість соку тече молоко.
Жителі острова – високі, вродливі люди. У кожного з них по три ноги. Завдяки цьому вони вільно можуть триматися на поверхні молочного моря.
Хліб тут росте печений, просто в готовому вигляді, отже жителям цього острова не доводиться ні сіяти, ні орати. Я бачив багато дерев, обвішаних солодкими медяниками.
Під час наших прогулянок по Сирному острову ми виявили сім річок, що текли молоком, і дві річки, що текли густим і смачним пивом.
Признаюся, пивні річки сподобались мені більше, ніж молочні.
Взагалі, гуляючи по острову, ми бачили багато чудес.
Особливо вразили нас пташині гнізда. Вони були неймовірного розміру. Одне орлине гніздо, наприклад, було вище за найвищий будинок. Воно було все сплетене з гігантських дубових стовбурів. У ньому ми знайшли п'ять сотень яєць, кожне яйце завбільшки з добру бочку.
Ми розбили одне яйце, і з нього вилізло пташеня, разів у двадцять більше за звичайного орла.
Пташеня запищало. До нього на поміч прилетіла орлиця. Вона схопила нашого капітана, підняла його до найближчої хмари і звідти швиргонула в море.
На щастя, він був чудовий плавець і через кілька годин добрався до Сирного острова вплав.
В одному лісі я був свідком страти.
Остров'яни повісили на дереві трьох чоловік догори ногами. Нещасні стогнали і плакали. Я спитав, за що їх так жорстоко карають. Мені відповіли, що вони – мандрівники, які тільки що повернулися з далекої подорожі і безсовісно брешуть про свої пригоди.
Я похвалив остров'ян за таку мудру розправу з брехунами, бо я не терплю ніякого обману – завжди розповідаю тільки саму правду.
А втім, ви, мабуть, і самі помітили, що в усіх моїх оповіданнях немає жодного слова брехні. Брехня мені огидна, і я щасливий, що всі близькі мені люди завжди вважали мене найправдивішою на землі людиною.
Повернувшись на корабель, ми відразу ж підняли якір і покинули чудесний острів.
Всі дерева, що росли на березі, ніби за якимось знаком, двічі вклонились нам у пояс і знову любісінько собі випрямились.
Зворушений такою незвичайною люб'язністю, я скинув капелюх і послав їм прощальний привіт.
На диво ввічливі дерева, еге ж?
Кораблі, поглинуті рибою
У нас не було компаса, і тому ми довго блукали по незнайомих морях.
Наш корабель раз у раз оточували страшні акули, кити та інші морські страховища.
Нарешті ми натрапили на рибу таких розмірів, що, стоячи біля її голови, ми не могли побачити її хвоста.
Коли риба захотіла пити, вона роззявила пащу, і вода рікою потекла в її пельку, тягнучи за собою наш корабель. Можете собі уявити, якої ми зазнали тривоги! Навіть я, на що вже хоробра людина, а й то затремтів од страху.
Але в животі у риби було тихо, неначе в гавані. Весь риб'ячий живіт був набитий кораблями, давно вже поглинутими жадібним страховищем. О, коли б ви знали, як там було темно! Адже ми не бачили ні сонця, ні зірок, ні місяця.
Риба пила воду двічі на день, і кожного разу, коли вода вливалася в її пельку, наш корабель здіймався на високих хвилях. В інший час у животі риби було сухо.
Дочекавшись, поки вода схлинула, ми з капітаном зійшли з корабля погуляти. Тут ми зустріли моряків з усього світу: шведів, англійців, португальців. У риб'ячому животі їх було десять тисяч. Багато хто з них жили там уже кілька років. Я запропонував зібратися разом і обміркувати план звільнення з цієї задушливої тюрми. Мене обрали головою, але якраз у ту хвилину, коли я відкрив збори, клята риба почала знову пити, і ми всі порозбігалися по своїх кораблях.
Наступного дня ми знову зібралися, і я вніс таку пропозицію: зв'язати дві найвищі щогли і, як тільки риба відкриє рот, поставити їх сторч, щоб вона не могла стулити щелепи. Тоді вона так і зостанеться з роззявленою пащею, і ми вільно випливемо собі назовні.
Моя пропозиція була прийнята одноголосно.
Двісті найдужчих матросів установили в пащі страховища дві високі щогли – і воно не змогло закрити рота. Кораблі весело випливли з його черева у відкрите море. Виявилося, що в череві цієї громадини було сімдесят п'ять кораблів. Можете собі уявити, якого розміру був тулуб!
Щогли ми, звичайно, так і залишили в роззявленій пащі риби, щоб вона більше нікого не могла проковтнути.
Звільнившися з полону, ми, природно, захотіли дізнатися, де ми перебуваємо. Виявилося – в Каспійському морі. Це дуже здивувало нас усіх, бо Каспійське море – закрите: воно не сполучається ні з якими іншими морями.
Але триногий учений, якого я захопив на Сирному острові, пояснив мені, що риба попала в Каспійське море через якийсь підземний канал.
Ми попрямували до берега, і я поспішив на сушу, заявивши своїм супутникам, що більше ніколи і нікуди не поїду, що з мене досить і того клопоту, якого я зазнав за ці роки, а тепер я хочу відпочити.
Мої пригоди дуже-таки втомили мене, і я вирішив зажити спокійним життям.
Сутичка з ведмедем
Але тільки-но я виліз із човна, як на мене накинувся величезний ведмідь. Це був дивовижний звір неймовірних розмірів.
В одну мить він роздер би мене, але я вхопив його за передні лапи і так міцно стиснув їх, що ведмідь заревів од болю.
Я знав, що як тільки відпущу його, він негайно розтерзає мене, і тому держав його за лапи три дні і три ночі, поки він не здох з голоду, бо ведмеді тамують голод лише тим, що смокчуть свої лапи. А цей ведмідь ніяк не міг посмоктати своїх лап і тому загинув голодною смертю.
З того часу жоден ведмідь не зважується напасти на мене.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова