Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Еріх Распе
у переказі Корнія Чуковського

Пригоди барона Мюнхаузена

Переклад українською – Григор Тютюнник
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Ніна Котел, Ігор Вишинський

Сторінки:   1    2    3    4    5   

Влучний постріл

В Італії я зажив багачем, але спокійне, мирне життя було мені не до вподоби.

Я прагнув нових пригод і подвигів.

Тому я дуже зрадів, коли почув, що недалеко від Італії спалахнула нова війна: англійці воювали з іспанцями. Не гаючи й хвилини, скочив я на коня і помчав на поле бою.

Оскільки іспанці облягали в той час англійську фортецю Гібралтар, я негайно пробрався до обложених.

Генерал, який командував фортецею, був моїм добрим приятелем. Він прийняв мене з розкритими обіймами і став показувати мені збудовані ним укріплення, знаючи, що я можу дати йому ділову й корисну пораду.

Стоячи на мурі Гібралтару, я побачив у підзорну трубу, що іспанці направляють дуло своєї гармати якраз у те місце, де стояли ми обидва!

Я негайно наказав поставити на це саме місце якнайбільшу гармату.

– Навіщо? – запитав генерал.

– Ось побачиш! – відповів я.

Тільки-но гармату підкотили до мене, я націлив її дуло просто в дуло ворожої гармати, і, коли іспанський пушкар підніс до своєї гармати гніт, я голосно скомандував:

– Плі!

Обидві гармати бабахнули в одну і ту ж мить.

Сталося те, чого я сподівався: в наміченій мною точці два ядра – наше й вороже – зіткнулися зі страшенною силою, і вороже ядро полетіло назад.

Ви розумієте: воно полетіло назад до іспанців.

Воно відірвало голову іспанському пушкареві і шістнадцяти іспанським солдатам.

Воно збило щогли у трьох кораблів, що стояли в іспанській гавані, і полетіло прямо в Африку.

Пролетівши ще двісті чотирнадцять миль, воно впало на покрівлю злиденної селянської халупи, де жила якась старенька бабуся. Вона в той час лежала собі горілиць і спала, роззявивши рота. Ядро пробило покрівлю і стелю, потрапило бабусі прямо в рот, вибило їй останні зуби і застряло в горлі – ні туди, ні сюди!

До халупи вбіг її чоловік, людина запальна і тямовита.

Він застромив руку їй у горлянку і спробував витягти звідти ядро, але воно не зрушило з місця.

Тоді старий, не гаючи й хвилини, підніс до її носа чималу понюшку табаку; баба чхнула, та так добре, що ядро вилетіло через віконце аж на вулицю!

От скільки лиха накоїло іспанцям їх власне ядро, яке я послав їм назад.

Наше ядро теж не принесло їм втіхи: воно влучило в їхній військовий корабель і пустило його на дно, а на кораблі було двісті іспанських матросів!

Отже, англійці виграли цю війну головним чином завдяки моїй винахідливості.

– Дякую тобі, любий Мюнхаузен, – сказав мій друг генерал, міцно потискуючи мені руки. – Коли б не ти, ми загинули б. Нашою блискучою перемогою ми завдячуємо лише тобі.

– Пусте, пусте! – сказав я. – Я завжди готовий служити своїм приятелям.

Щоб віддячити за мою послугу, англійський генерал хотів дати мені чин полковника, але я, як людина дуже скромна, відхилив од себе таку високу честь.

Один проти тисячі

Я так і заявив генералові:

– Не треба мені ні орденів, ні чинів! Я допомагаю вам з дружби, безкорисливо! Просто тому, що я дуже люблю англійців.

– Спасибі тобі, дружище Мюнхаузен! – сказав генерал, ще раз стискуючи мені руки. – Допомагай нам, будь ласка, і далі.

– З великим задоволенням, – відповів я і поплескав старика по плечу. – Я радий служити британському народові.

Незабаром мені випала нагода знову допомогти моїм друзям англійцям.

Я переодягнувся іспанським священником і, коли настала ніч, прокрався у ворожий табір.

Іспанці спали, немов убиті, і ніхто не помітив мене. Я тихенько взявся до роботи: пішов туди, де стояли їхні страшні гармати, і швидко-швидко одну по одній став кидати їх у море, подалі від берега.

Це було не так легко, бо всіх гармат налічувалось понад триста.

Кінчивши з гарматами, я постягував на середину табору всі дерев'яні тачки, екіпажі, вози та гарби, які тільки були тут, поскидав їх в одну купу і підпалив.

Вони спалахнули, мов порох. Почалася жахлива пожежа.

Іспанці прокинулись і у відчаї стали як очманілі бігати по табору.

Їм привиділося з переляку, що вночі в їх таборі побувало сім або вісім англійських полків.

Вони не могли собі уявити, щоб цей розгром могла вчинити одна людина.

Іспанський головнокомандуючий до того перелякався, що кинувся тікати і, не спиняючись, біг два тижні, поки не добіг до Мадріда.

Все його військо дременуло за ним, не сміючи навіть оглянутись назад. Таким чином, завдяки моїй хоробрості англійці остаточно зломили ворога.

– Щоб ми робили без Мюнхаузена? – говорили вони і, потискуючи мені руки, називали мене рятівником англійської армії.

Англійці були такі вдячні за подану їм допомогу, що запросили мене в Лондон погостювати.

Я охоче поселився в Англії, не передбачаючи, які пригоди чекають мене в цій країні.

Людина-ядро

А пригоди були жахливі.

Гуляючи якось околицями Лондона, я дуже стомився, і мені захотілося прилягти відпочити.

День був літній, сонце пекло немилосердно; я мріяв про холодочок де-небудь під розлогим деревом. Але дерева поблизу не було, і я, шукаючи затінку, забрався в жерло старої гармати і відразу заснув міцним сном.

А треба вам сказати, що саме в цей день англійці святкували мою перемогу над іспанською армією і на радощах палили з усіх гармат.

До гармати, в якій я спав, підійшов пушкар і вистрілив.

Я вилетів з гармати, як добре ядро, і, перелетівши на другий берег річки, потрапив у двір якогось селянина. На щастя, у дворі було складене м'яке сіно. Я врізався в нього сторч головою – просто всередину великого стогу. Це врятувало мені життя, але, звичайно, я знепритомнів.

Так, непритомним, пролежав я три місяці.

Восени сіно подорожчало, і хазяїн захотів продати його. Наймити обступили мій стіг і заходилися перегортати сіно вилами. Від їхніх голосних розмов я прокинувся. Сяк-так видершись на самий верх стогу, я спросоння покотився вниз і, впавши хазяїнові просто на голову, ненароком скрутив йому в'язи, від чого той зразу помер.

А втім, ніхто особливо не плакав за ним. Він був безсовісний скнара і не платив своїм наймитам грошей. До того ж, він був жадний торгаш: продавав своє сіно тільки тоді, коли воно якнайбільше підвищувалося в ціні.

Серед білих ведмедів

Мої друзі були щасливі, що я зостався живим.

Взагалі, у мене було багато друзів, і всі вони ніжно любили мене. Можете собі уявити, як вони зраділи, коли довідалися, що я не вбитий. Вони давно вважали мене мертвим.

Особливо радів знаменитий мандрівник Фіппс, який саме в цей час збирався вирушати в експедицію до Північного полюса.

– Любий Мюнхаузен, я в захопленні, що можу вас обняти! – вигукнув Фіппс, ледве я показався на порозі його кабінету. – Ви повинні негайно їхати зі мною, як мій найближчий друг! Я знаю, що без ваших мудрих порад мені не буде удачі!

Я, звичайно, зразу ж погодився, і через місяць ми вже були недалеко від полюса.

Якось, стоячи на палубі, я помітив вдалині високу крижану гору, на якій вовтузилося двоє білих ведмедів.

Я схопив рушницю і скочив з корабля просто на пливучу крижину.

Важко було мені видиратися по гладеньких, як дзеркало, крижаних стрімчаках та скелях, щохвилини скочуючись униз і рискуючи провалитися в безодню, але, незважаючи на перешкоди, я добрався до вершини гори і підійшов майже впритул до ведмедів.

І раптом зі мною сталося нещастя: збираючись вистрілити, я посковзнувся на льоду і впав, причому вдарився головою об лід і в ту ж мить знепритомнів.

Коли через півгодини свідомість повернулась до мене, я мало не закричав од жаху: величезний білий ведмідь підім'яв мене під себе і, роззявивши пащу, збирався повечеряти мною.

Рушниця моя лежала далеко на снігу.

А втім, вона була б тут ні до чого, бо ведмідь, усією своєю вагою навалився мені на спину і не давав поворухнутись.

З величезним зусиллям я витяг з кишені свій маленький складаний ножик і, недовго думаючи, відтяв ведмедеві три пальці на задній нозі.

Він заревів од болю і на мить випустив мене зі своїх страшних обіймів.

Скориставшись цим, я зі своєю звичайною хоробрістю підбіг до рушниці і вистрілив у лютого звіра. Звір так і впав у сніг.

Але цим не закінчились мої напасті; постріл розбудив кілька тисяч ведмедів, які спали на кризі недалеко від мене.

Ви тільки уявіть собі: кілька тисяч ведмедів! Усією зграєю вони посунули просто на мене. Що було мені робити? Ще хвилина, і мене розтерзають люті хижаки. І раптом у мене виникла блискуча думка. Я схопив ніж, підбіг до вбитого ведмедя, здер з нього шкуру і нап'яв її на себе. Так, я нап'яв на себе шкуру ведмедя! Ведмеді обступили мене. Я був певен, що вони витягнуть мене з моєї шкури і розірвуть на шматки. Але вони обнюхували мене і, прийнявши за ведмедя, мирно відходили один за одним.

Незабаром я навчився рикати по-ведмежому і смоктав свою лапу точнісінько, як ведмідь.

Звірі поставилися до мене дуже довірливо, і я вирішив скористатися цим.

Один лікар розповідав мені, що рана, нанесена в потилицю, спричиняє блискавичну смерть. Я підійшов до найближчого ведмедя і всадив йому свій ніж прямо в потилицю. Я не сумнівався, що, коли звір уціліє, він негайно ж розтерзає мене. На щастя, моя спроба вдалася. Ведмідь упав мертвим, не встигнувши навіть заревти.

Тоді я вирішив у такий же спосіб покінчити і з рештою ведмедів. Це мені вдалося без великих зусиль. Хоч вони і бачили, як падали їхні товариші, але, вважаючи мене за ведмедя, не могли здогадатися, що вбиваю їх я.

За якусь годину я убив кілька тисяч ведмедів.

Вчинивши цей подвиг, я повернувся на корабель до мого друга Фіппса і розповів йому все.

Він дав мені сотню найдужчих матросів, і я повів їх на крижину. Вони оббілували забитих ведмедів і перетягли туші на корабель.

Туш було так багато, що корабель не міг уже пливти далі. Нам довелося повернутись додому, не доїхавши до місця свого призначення.

Ось чому капітан Фіппс так і не відкрив Північного полюса.

А втім, ми й не шкодували за цим, бо привезена нами ведмежина виявилася напрочуд смачною.

Сторінки:   1    2    3    4    5   

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова