Казка.укр - Дитячі книги з малюнками українською
  Головна    Про сайт


Антуан де Сент-Екзюпері

Маленький принц

Переклад українською – Анатолій Жаловський
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Антуан де Сент-Екзюпері

  

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9   

  

XXVI

Поблизу криниці була руїна старого кам'яного муру. На другий день увечері, кінчивши роботу, я вернувся туди і ще здалеку побачив, що мій маленький принц, спустивши ноги, сидить зверху. І почув, як він казав:

– Виходить, ти не пам'ятаєш? Це було не тут!

Хтось, певно, відповів йому, бо він заперечив:

– Ні! Ні! Якраз у цей день, тільки не в цьому місці...

Я підходив до муру. Нікого більше я там не бачив і не чув. А тим часом маленький принц знову сказав комусь:

– Ну, звісно. На піску ти побачиш, де починаються мої сліди. Тобі треба тільки почекати на мене. Цієї ночі я туди прийду.

До муру було метрів двадцять, а я так само нікого не бачив.

Трошки помовчавши, маленький принц озвався знову:

– А в тебе добра отрута? Ти певна, що я не буду довго мучитися?

Я став, серце моє стислося, але я все ще нічого не розумів.

– Тепер іди... – сказав маленький принц. – Я хочу зійти вниз.

Тоді я опустив очі і аж підскочив! Під муром, піднявши голову до маленького принца, лежала жовта змія, з тих, від укусу яких людина за тридцять секунд гине. Витягуючи з кишені револьвер, я бігцем кинувся до неї, але, почувши шурхіт моїх кроків, змія тихо, мов конаючий струмочок, поповзла по піску і з ледь чутним металічним шелестом, не дуже поспішаючи, залізла між каміння...

Маленький принц

Я підбіг до муру саме вчасно, щоб узяти на руки маленького принца, білого як сніг.

– Що за вигадки! Ти вже розмовляєш із зміями!

Я розв'язав золотий шарф, який він завжди носив. Змочив йому скроні і дав випити води. І вже не наважувався більше ні про що питати його. Він серйозно подивився на мене і обняв мене за шию. Я чув, як у нього б'ється серце, мов у пташки, що, підстрелена, вмирає. Він сказав мені:

– Я радий, що ти знайшов, чого там не вистачало у твоїй машині. Тепер ти можеш повернутися додому...

– Звідки ти знаєш?

Я саме хотів сказати йому, що понад усі сподівання таки полагодив літак!

Маленький принц

Він нічого не відповів на моє запитання, тільки сказав:

– Я теж сьогодні повертаюсь додому.

І сумно додав:

– Це значно далі... це значно важче...

Я відчував, що відбуваються якісь дивні речі. Я стискав його в обіймах, мов малу дитину, одначе мені здавалося, що він вислизає прямо в якусь безодню, і я ніяк не можу його втримати...

Його задумливий погляд губився десь у далині.

– У мене є твій баранець. І ящик для баранця. І оброть...

І він сумно всміхнувся.

Я довго ждав. Відчував, що він поволі приходив до тями.

– Ти трохи злякався, хлопчику...

Налякався, певна річ! Але він тихенько засміявся.

– Куди страшніше мені буде сьогодні ввечері...

Знову мене обдало крижаним холодом передчуття непоправного. Я не міг примиритися з думкою, що ніколи більше не почую його сміху. Той сміх був для мене мов джерело в пустелі.

– Хлопчику, я хочу ще почути, як ти смієшся...

А він сказав:

– Сьогодні вночі мине рік. Моя зірка опиниться якраз над тим місцем, де рік тому я впав...

– Скажи, хлопчику, вся ота історія із змією, з побаченням і з зіркою – це просто поганий сон, так же?

Але він не відповів. Сказав:

– Найголовнішого очима не побачиш...

– Правда...

– Це як із квіткою. Якщо ти любиш квітку, що росте десь на зірці, – вночі тобі приємно дивитися на небо. Всі зірки розцвітають.

– Правда...

– Це як з тією водою. Коли ти дав мені напитися, вона була наче музика... а все та корба і мотузка... ти пам'ятаєш... вона була чудова...

– Правда...

– Вночі ти подивишся на зірки. Моя зірка надто маленька, я не можу тобі й показати, де вона. Та це й краще. Вона буде для тебе просто однією з багатьох зірок. І тобі подобатиметься дивитись на всі зірки... Усі вони стануть твоїми друзями. І потім я тобі щось подарую...

І він засміявся.

– О хлопчику, хлопчику, як я люблю цей сміх!

– Оце й буде мій подарунок... це буде, як ото з водою...

– Що ти хочеш сказати?

– Люди мають свої зірки, які перестають бути звичайними зорями. Для одних – тих, хто мандрує, – вони – дороговказ. Для інших це тільки маленькі вогники. Для вчених зорі – складні задачі. Для мого бізнесмена вони золоті. Але всі ці зірки мовчать. А в тебе будуть такі зірки, яких більше ні в кого немає...

– Як це розуміти?

– Я житиму на одній із зірок, я там сміятимусь, і коли ти дивитимешся вночі на небо, це буде так, наче сміються усі зірки. У тебе будуть зірки, які вміють сміятись!

І він знову засміявся.

– І коли ти втішишся (а втіха завжди приходить), то будеш задоволений, що познайомився зі мною. Ти завжди будеш моїм другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Тоді ти одчиниш вікно, і тобі буде приємно... І твої друзі будуть страшенно здивовані, що ти, дивлячись на небо, смієшся. А ти їм скажеш: «Так, зірки завжди викликають у мене бажання сміятись!» І вони подумають, що ти не сповна розуму. От яку капосну штуку я тобі втну...

І він ще засміявся.

– Це буде так, начеб я замість зірок дав тобі безліч дзвіночків, що вміють сміятись...

І він ще раз засміявся. Потім знову став серйозний:

– Знаєш... сьогодні вночі... ти не приходь.

– Я не покину тебе.

– У мене буде такий вигляд, наче мені кепсько... Наче я вмираю. Так воно буває. Не треба, щоб ти це бачив, не приходь.

– Я не покину тебе.

Одначе він був заклопотаний.

– Я кажу тобі це... і через змію. Не треба, щоб вона тебе вкусила... Змії злі. Може вкусити собі на втіху.

– Я не покину тебе.

Його щось заспокоїло.

– Правда, на другий укус у них немає отрути...

Тієї ночі я не бачив, як він пішов. Вислизнув нечутно. Коли я догнав його, він ішов швидко й рішуче. Мені він тільки й сказав:

– А, це ти...

І взяв мене за руку. Проте щось його ще мучило.

– Ти даремно так зробив. Тобі буде боляче. Я буду наче мертвий, а насправді це буде не так...

Але я мовчав.

– Розумієш... Це дуже далеко. Я не зможу забрати свого тіла. Це надто важко.

Я мовчав.

– Та це все одно, що покинути стару оболонку. За старими оболонками нема чого сумувати...

Я мовчав.

Маленький принц

Він трохи занепав духом. А проте зробив ще одне зусилля:

– Знаєш, це буде гарно. Я теж дивитимусь на зірки. І всі зорі будуть ніби криниці з іржавою корбою. І всі зорі дадуть мені напитися...

Я мовчав.

– Це буде так забавно! У тебе буде п'ятсот мільйонів дзвіночків, у мене – п'ятсот мільйонів струмків...

І він теж замовк: він плакав...

– Це тут. Дай мені ступити крок самому.

І він сів, бо йому стало страшно.

І ще він сказав:

– Ти знаєш... моя троянда... я за неї відповідаю! А вона така квола! І така наївна. Єдине, чим вона може боронитися, це чотирма нікчемними колючками...

Я теж сів, бо ноги більше не держали мене. Він сказав:

– Ну от... Це все...

Повагався трошки, потім підвівся. І ступив тільки крок. А я не міг ворухнутися.

Мов жовта блискавка мигнула біля його кісточки. Він лишився нерухомий. Не закричав. А тоді впав – повільно, як падає дерево. ї нечутно, бо пісок приглушує звуки.

Маленький принц

XXVII

І ось минуло вже шість років... Я ще ніколи не розповідав цієї історії. Коли я вернувся, товариші були раді, що знову бачать мене живим. Мені було дуже сумно, але я казав їм: «Це втома...»

Тепер я трохи заспокоївся. Тобто... не зовсім. Та я добре знаю, що він повернувся на свою планетку, бо, коли розвидніло, я не знайшов на піску його тіла. Воно було не таке вже й важке... А по ночах я люблю слухати зорі. Наче п'ятсот мільйонів дзвіночків...

Але буває щось незвичайне. В оброті, яку я намалював маленькому принцові для його баранця, я забув намалювати ремінець! Маленький принц ніколи не зможе надіти її на баранця. Отож я питаю себе: «Що сталося там, на його планеті? Може, баранець з'їв троянду...»

Іноді я кажу собі: «Певно, що ні! Маленький принц щоночі накриває троянду скляним ковпаком і ретельно наглядає за своїм баранцем...» І тоді я щасливий. І всі зірки тихенько сміються.

А часом я кажу собі: «Трапляється ж іноді, що буваєш неуважним, і цього досить! Може, він колись увечері забув про скляний ковпак або вночі нишком вийшов баранець...» І тоді всі дзвіночки мовби заливаються сльозами!..

Все це дуже загадкове. Для вас, тих, хто теж полюбив маленького принца, як і для мене, світ буде інший, якщо десь, невідомо де, баранець, якого ми ніколи не бачили, можливо, з'їв троянду...

Погляньте на небо. Спитайте себе: «Є ще та квітка чи ні? Що, як баранець її з'їв?» І ви побачите, як усе змінюється...

І жоден дорослий ніколи не зрозуміє, як це важливо!

Це, по-моєму, найкраще і найсумніше місце на світі. Це той самий куточок пустелі, що намальований і на попередній сторінці, але я намалював його ще раз, щоб вам краще було видно. Це тут маленький принц появився на Землі, а потім зник.

Придивіться уважніше до цього краєвиду, щоб неодмінно пізнати те місце, якщо колись будете в Африці, в пустелі. І коли ви там проїжджатимете, благаю вас, не поспішайте затримайтесь трохи саме під цією зіркою. І якщо до вас підійде маленький хлопчик із золотим волоссям, який сміється і не відповідає на запитання, ви одразу догадаєтесь, хто він такий. Тоді – будьте ласкаві! – не залишайте мене у великій журбі: мерщій напишіть мені, що він вернувся...

Маленький принц

Сторінки:   1    2    3    4    5    6    7    8    9   



Фейсбук-група Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Живий журнал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Телеграм-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Інстаграм Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн Ютуб-канал Дитячі книги з малюнками українською мовою онлайн


Усі категорії


У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова





Гостьова книга Контакти   На головну сторінку

© 2015-2020 Валерія Воробйова