|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Антуан де Сент-Екзюпері
Маленький принц
Переклад українською – Анатолій Жаловський
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Антуан де Сент-Екзюпері
VII
На п'ятий день, знову ж таки завдяки баранцю, мені відкрилася таємниця життя маленького принца. Він спитав несподівано, без ніякого вступу, ніби то було наслідком довгих мовчазних роздумів:
– Якщо баранець їсть кущі, то він їсть і квіти?
– Він їсть усе, що попадеться.
– Навіть квіти з колючками?
– Так. Навіть квіти з колючками.
– А нащо ж ті колючки?
Цього я не знав. Я саме був зайнятий – намагався викрутити в моторі сильно закручений гвинт. Мене дуже непокоїло, що вимушена посадка набирає серйозного характеру, – питної води майже не лишилось, і я вже боявся найгіршого.
– Нащо ж ті колючки?
Якщо маленький принц щось питав, він ніколи не відступав, доки не діставав відповіді. Я розсердився через той гвинт і сказав що попало:
– Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто від злості!
– О!
А потім, трошки помовчавши, кинув якось аж сердито:
– Я тобі не вірю! Квіти слабенькі. Вони простодушні. І підбадьорюють себе. Думають, що з колючками вони страшні...
Я нічого не відповів. У ту хвилину я казав собі: «Якщо цей гвинт і зараз не піддасться, я розіб'ю його молотком». Маленький принц знову перебив мої думки:
– І ти думаєш, що квіти...
– Та ні ж! Ні! Я нічого не думаю! Я відповів тобі що попало. Я зайнятий серйозним ділом!
Він здивовано глянув на мене:
– Серйозним ділом!
Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, на чорні від мастила пальці, дивився, як я схилився над річчю, що була, на його думку, дуже потворна.
– Ти говориш, як дорослі!
Мені стало трохи соромно. А він безжально додав:
– Ти все плутаєш... ти геть усе перемішав!
Маленький принц таки справді дуже розсердився.
Він труснув головою, і вітер розмаяв його золоте волосся.
– Я знаю одну планету, там живе такий собі добродій з багряним обличчям. Він не понюхав жодної квітки. Ніколи не глянув на зірку. Ніколи нікого не любив. Ніколи не робив нічогісінько, тільки складав цифри. І з ранку до ночі повторював, як оце ти: «Я людина серйозна! Я людина серйозна!» – так і дметься з пихи. Але ж то не людина, то гриб.
– Що?
– Гриб!
Маленький принц аж побілів од гніву.
– Мільйони років у квітів ростуть колючки. І мільйони років баранці все-таки їдять квіти. То невже це не серйозна річ – збагнути, чому вони так намагаються випустити колючки, які їм нічого не дають? Хіба це не важливо, що баранці і квіти воюють між собою? Невже це не серйозніше і не важливіше, ніж рахунки товстуна з багряним обличчям? І коли я знаю квітку, що є тільки одна в світі і росте тільки на моїй планеті, а маленький баранець якогось чудового ранку з'їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, – це, виходить, теж не має значення?
Він зашарівся, потім озвався знову:
– Якщо ти любиш квітку, що є одна-єдина в світі і тільки на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: дивишся на зорі і почуваєш себе щасливим. І кажеш собі: «Десь там – моя квітка...» А коли баранець її з'їсть, то це все одно, як коли б одразу погасли всі зорі. І це, виходить, не має значення!
Більше він нічого не міг сказати. Він раптом заплакав. Стемніло. Я відклав інструменти. Смішно було думати про молоток, про гвинт, про спрагу та смерть. На цій зорі, на планеті – на моїй планеті, Землі – був маленький принц, якого треба заспокоїти! Я взяв його на руки. Гойдав його. Я казав йому:
– Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека... Я намалюю твоєму баранцеві оброть... Намалюю для твоєї квітки броню... Я...
Я не дуже тямив, що кажу. Почувався страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як привернути його до себе... Вона така таємнича, ця країна сліз.
VIII
Дуже скоро я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завжди росли прості квіти – у них був тільки один ряд пелюсток, їм потрібно було зовсім мало місця, і вони нікого не турбували. Вранці ті квіти розпускались у траві, а ввечері в'янули. А ця якось проросла із зернятка, занесеного невідомо звідки, і маленький принц пильнував той паросток, не схожий на інші росточки. То міг бути якийсь новий вид баобаба. Проте незабаром кущик перестав рости і зібрався цвісти. Маленький принц, який стежив за величезним пуп'янком, відчував, що ось-ось побачить якесь диво, проте квітка, схована у своїй зеленій кімнатці, ще не була готова – вона все чепурилася. Дбайливо добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряла пелюстку за пелюсткою. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як ото мак-самосій. Вона хотіла появитися в усьому сяйві своєї краси. О, то була страшенна кокетка! Отож її таємниче вбирання тривало багато днів. Нарешті одного ранку, саме коли сходило сонце, вона показалась.
Як ретельно вона готувалася, скільки точної праці доклала, а тепер, позіхаючи, мовила:
– Ох, я насилу прокинулась!.. Вибачте... Я ще не зачесана...
Маленький принц не міг стримати свого захоплення:
– Які ви гарні!
– Справді? – тихо мовила квітка у відповідь. – І я народилася разом із сонцем...
Маленький принц догадався, що красуня не занадто скромна, але вона була така зворушливо гарна!
– Здається, пора снідати, – за хвилю додала вона. – Будьте ласкаві, подбайте про мене...
Збентежений маленький принц знайшов поливалку з свіжою водою і полив квітку.
Скоро виявилося, що красуня дуже гордовита й недовірлива, і маленький принц геть замучився з нею. Одного разу, говорячи про свої чотири колючки, вона сказала йому:
– Нехай приходять хоч тигри з пазурами – не страшно!
– На моїй планеті тигрів немає, – заперечив маленький принц. – До того ж тигри не їдять трави.
– Я не трава, – тихо відповіла квітка.
– Вибачте...
– Я зовсім не боюся тигрів, а от протягів не переношу. У вас немає ширми?
«Не переносить протягів... кепсько для рослини, – подумки відзначив маленький принц. – Дуже складно з цією квіткою...»
– Увечері накрийте мене ковпаком. У вас надто холодно. Незатишна планета. Там, звідки я прибула...
І урвала. Її занесло сюди ще зернятком. Вона нічого не могла знати про інші світи. Хотіла так наївно збрехати і викрила себе – знітилася, потім кашлянула два-три рази – хай маленький принц відчує свою вину.
– Де ж та ширма?
– Я хотів піти пошукати її, але ж ви говорили до мене!
Тоді вона закашляла дужче – надумала покарати його муками сумління.
Отож незабаром у маленького принца, хоч він і любив чудову квітку, прокинулися сумніви. Слова, що не мали ніякої ваги, він узяв близько до серця і відчув себе дуже нещасливим.
– Мені не треба було її слухати, – довірливо сказав він мені одного разу. –
Ніколи
не треба
слухати квітів. Треба дивитися на них і дихати їхніми пахощами. Моя квітка
сповнила
пахощами всю мою планету, а я не вмів тішитися нею. Ота розмова про тигрячі
пазурі мала б
зворушити мене, а я розсердився...
І ще він признався:
– Тоді я ще нічого не розумів! Треба було судити про все по її вчинках, а не словах. Вона дала мені свої пахощі, осяяла мене. Я не повинен був тікати! За тими наївними хитрощами я мав би вгадати ніжність. У квітів так багато суперечностей! Але я був надто молодий, щоб уміти любити.
IX
Мені здається, що він утік з перелітними птахами. Вранці того дня старанно прибрав свою планету. Ретельно прочистив діючі вулкани. Він мав два діючих вулкани. На них було дуже зручно розігрівати сніданок. І ще у нього був один погаслий вулкан. Але, як він казав, хто знає, що може трапитись! Отож він прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять рівно і тихо, без вивержень. Виверження вулкана – це ніби пожежа в димарі, коли там горить сажа. На Землі, ясна річ, вулканів не прочистиш – для цього ми надто малі. Тому вони й завдають нам стільки прикрощів.
Пойнятий смутком, маленький принц вирвав також останні паростки баобабів. Він думав, що ніколи більше не повернеться. Але вся ця звична робота того ранку була йому надзвичайно приємна. А коли востаннє полив чудову квітку і зібрався накрити її ковпаком, він мало не заплакав.
– Прощайте, – сказав квітці маленький принц.
Та вона не відповіла.
– Прощайте, – повторив він.
Вона кашлянула. Але не від простуди.
– Я була дурна, – озвалася нарешті квітка. – Вибач мені. І постарайся бути щасливим.
Маленький принц був дуже здивований, що вона не дорікала йому. Стояв, збентежений, із скляним ковпаком у руках. Не розумів, звідки ця тиха ніжність.
– Ну, звісно, я люблю тебе, – мовила квітка. – Ти не знав цього, то моя вина. Але це не має ніякого значення. Ти був такий же дурненький, як і я. Постарайся бути щасливим... Залиш цей ковпак. Він мені вже не потрібен.
– А вітер...
– Я не так і застуджена... Нічна прохолода буде мені корисна. Я ж квітка.
– А звірі...
– Треба стерпіти, коли появиться дві-три гусениці, – я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони такі гарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти будеш далеко. А великих звірів я не боюсь. У мене теж є пазурі.
І вона простодушно показала свої чотири колючки. Потім додала:
– Не тягни, це мене дратує! Ти ж надумав іти. Вирушай.
Бо не хотіла, щоб маленький принц бачив, як вона плаче. То була така горда квітка...
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова