|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Антуан де Сент-Екзюпері
Маленький принц
Переклад українською – Анатолій Жаловський
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Антуан де Сент-Екзюпері
XXIV
Минув тиждень з дня моєї аварії в пустелі, і, послухавши розповідь про торговця пілюлями, я випив останні краплі води.
– О, – сказав я маленькому принцові, – твої розповіді дуже цікаві, але я ще не полагодив свого літака, мені більше нічого пити, і я теж був би щасливий, якби міг просто піти до струмка!
– Мій друг лис... – озвався він.
– Хлопчику, йдеться вже не про лиса!
– Чому?
– А тому, що доведеться вмерти від спраги...
Він не зрозумів мене і відповів:
– Добре, коли є друг, навіть якщо треба вмерти. Ось я, я дуже радий, що в мене був друг лис...
«Він не усвідомлює, яка велика небезпека. Він ніколи не знав ні голоду, ні спраги. Йому досить трошки сонця...» – подумав я.
Але він подивився на мене і відповів на мої думки:
– Мені теж хочеться пити... пошукаймо криницю...
Я стомлено розвів руками: це безглуздя – навмання шукати в неосяжній пустелі криницю. А проте ми вирушили в дорогу.
Ми пройшли мовчки багато годин, уже впала ніч, починали світитися зорі. Від спраги мене трохи лихоманило, і я бачив їх немов у сні. А в пам'яті все стояли слова маленького принца.
– Отже, і ти знаєш, що таке спрага? – спитав я.
Проте він не відповів на моє питання. Він просто сказав:
– Вода буває потрібна і серцю...
Я не зрозумів його слів, але промовчав... Знав, що не треба його розпитувати.
Він був стомлений. Сів. Я сів біля нього. Помовчали, а тоді він ще сказав:
– Зірки гарні, бо десь там є квітка, якої не видно звідси...
– Атож, – відповів я, дивлячись на осяяні місяцем піщані складки.
– Пустеля гарна... – додав він.
Це була правда. Мені завжди подобалось у пустелі. Сидиш на піщаному пагорбі. Нічого не видно. Нічого не чути. Але серед тої тиші звідкілясь ідуть промені...
– Пустеля гарна тим, – сказав маленький принц, – що в ній десь криються джерела...
Я раптом зрозумів, що то за таємниче світіння пісків, і це вразило мене. Ще маленьким хлопчиком я жив у одному старому домі, і легенда розповідала, ніби в ньому було заховано скарб. Звісно, ніхто його не знайшов, а може, й не шукав. Але через нього весь той будинок був ніби зачарований. В глибині свого серця мій дім ховав таємницю.
– Так, – мовив я, – йдеться про будинок, про зорі чи пустелю – того, що становить їхню красу, очима не побачиш!
– Я задоволений, – сказав маленький принц, – що ти згоден з моїм другом лисом.
Він заснув, я взяв його на руки й пішов далі. Я був зворушений. Здавалося, що я несу скарб, тендітний і дуже безборонний. Здавалося навіть, що нічого безбороннішого немає на Землі. При світлі місяця я дивився на його бліде чоло, на стулені вії, на пасма волосся, яке ворушив вітер, і казав собі: «Те, що я бачу, це тільки оболонка. Найголовнішого очима не побачиш...»
Його напіврозтулені вуста затремтіли в усмішці, і я ще сказав собі: «Наизворушливіше у цього маленького принца – його вірність квітці, образ троянди, який сяє в ньому, ніби полум'я світильника, навіть коли він спить...» І я зрозумів, що він ще тендітніший і ще безборонніший, ніж здається. Треба старанно берегти світильники: порив вітру може погасити їх...
Отак ідучи, я на світанку побачив криницю.
XXV
– Люди набиваються у швидкі поїзди, але вони вже не знають, що шукають, – сказав маленький принц. – Тому вони метушаться і крутяться то сюди, то туди...
І додав:
– Усе це пусте...
Криниця, до якої ми прийшли, була не така, як інші криниці в Сахарі. Криниці тут – це просто ями в піску. А ця була схожа на сільський колодязь. Але там не було ніякого села, і я подумав, що то сон.
– Дивно, – сказав я маленькому принцові, – тут усе приготовано – корба, відро, мотузка...
Він засміявся, торкнув мотузку, почав крутити корбу. І корба заскрипіла, як ото рипить старий флюгер, що довго не рухався, бо не було вітру.
– Чуєш? – озвався маленький принц. – Ми розбудили цей колодязь, і він співає...
Мені не хотілося, щоб він стомився.
– Я сам витягну, – сказав я, – тобі це надто важко.
Повільно витягнув я відро. Надійно поставив його на цямрину криниці. У вухах мені ще лунав спів корби, а у відрі, де ще тремтіла вода, стрибали сонячні зайчики.
– Мені хочеться цієї води, – сказав маленький принц, – дай мені напитись...
І я зрозумів, чого він шукав!
Я підніс відро до його уст. Він пив, заплющивши очі. Було гарно, як на свято. Це була не звичайна вода. Вона народилася від довгої дороги під зірками, від рипіння корби, від зусилля моїх рук, приємна серцеві, як подарунок. Так у дитинстві, коли я був маленьким хлопцем, мені сяяли різдвяні подарунки – вогнями свічок на ялинці, музикою опівнічної меси, лагідними усмішками.
– Люди на твоїй планеті, – сказав маленький принц, – вирощують п'ять тисяч троянд в одному саду... і не знаходять того, що шукають...
– Не знаходять... – потвердив я.
– А те, що вони шукають, можна було б знайти в одній-єдиній троянді, у ковтку води...
– Це правда, – відповів я.
І маленький принц додав:
– Але очі не бачать. Треба шукати серцем.
Я напився. Дихалось легко. Пісок уранці такого кольору, як мед. І від цього кольору меду я теж був щасливий. Чого б я мав сумувати...
– Ти повинен виконати свою обіцянку, – тихо мовив маленький принц, знову сівши біля мене.
– Яку обіцянку?
– Пам'ятаєш... обротьку для мого баранця... я ж відповідаю за ту квітку!
Я витягнув з кишені свої малюнки. Маленький принц подивився на них, засміявся і сказав:
– Баобаби у тебе трохи схожі на качани капусти...
– О!
А я так пишався тими баобабами!
– А в твого лиса вуха... наче роги... і надто довгі!
І він знову засміявся.
– Ти несправедливий, хлопчику, – я ніколи нічого не вмів малювати, тільки удава зовні і всередині.
– О, це нічого, – сказав він. – Діти знають.
Отож я намалював обротьку для баранця. Віддав малюнок, і серце мені стислося.
– Ти щось надумав, а я не знаю...
Але він не відповів. Він сказав:
– Знаєш, завтра мине рік, як я попав на Землю...
А тоді, помовчавши, додав:
– Я впав зовсім близько звідси...
І почервонів.
І знову, не знаю чого, мене огорнув якийсь дивний сум. Але все-таки я спитав:
– Отже, це не випадково тиждень тому, вранці, коли ми познайомилися, ти ходив тут зовсім один, за тисячу миль від населених місць? Ти повертався туди, де впав?
Маленький принц почервонів знову. А я, вагаючись, додав:
– Може, тому, що минає рік?..
І маленький принц ще більше зашарівся. Він ніколи не відповідав на запитання, та коли червонієш, то це означає «так», правда ж?
– О! – сказав я. – Я боюсь...
Проте він перебив мене:
– Тепер тобі треба працювати. Вертайся до своєї машини. Я жду тебе тут. Приходь завтра ввечері...
Та мені не стало спокійніше. Я згадав лиса. Тому, хто дає себе приручити,
буває, доводиться й поплакати.
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова