|
Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською |
|
Усі категорії |
Антуан де Сент-Екзюпері
Маленький принц
Переклад українською – Анатолій Жаловський
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Антуан де Сент-Екзюпері
XX
Але сталося так, що після довгих блукань, пройшовши через піски, скелі і сніги, маленький принц, нарешті, знайшов дорогу. А всі дороги ведуть до людей.
– Добрий день, – сказав він.
То був сад, повний квітучих троянд.
– Добрий день, – відповіли троянди.
Маленький принц подивився на них. Усі вони були схожі на його квітку.
– Хто ви? – вражений, спитав він.
– Ми – троянди, – сказали квіти.
– А-а!.. – мовив маленький принц.
І відчув себе дуже нещасним. Його квітка розповідала йому, що вона одна така в усьому світі. А ось тут було п'ять тисяч таких же квіток, в одному тільки саду!
«Їй було б дуже прикро, якби вона побачила це! – подумав маленький принц. –
Вона б страшенно розкашлялась і вдала, що вмирає, аби тільки не стати смішною. А
я мусив би прикидатись, ніби доглядаю її, бо інакше, щоб принизити й мене, вона
справді могла б умерти...»
А потім він ще сказав собі: «Я думав, що маю таке багатство – єдину в світі
квітку, а то звичайнісінька троянда. Проста троянда і три вулкани, які сягають
мені до колін і з яких один погас, можливо, назавжди – цього замало, щоб бути
великим принцом...» І, повалившись на траву, він заплакав.
XXI
Отоді й заявився лис.
– Добрий день, – сказав лис.
– Добрий день, – чемно відповів маленький принц і озирнувся, проте нікого не побачив.
– Я тут, – пролунав голос, – під яблунею.
– Хто ти? – спитав маленький принц. – Ти такий гарний...
– Я – лис, – сказав той.
– Пограйся зо мною, – попросив маленький принц. – Мені так сумно...
– Я не можу з тобою гратися, – відказав лис. – Я не приручений.
– О! Вибач, – мовив маленький принц. І, подумавши, додав:
– А що означає «приручити»?
– Ти нетутешній, – сказав лис. – Що ти шукаєш?
– Я шукаю людей, – відповів маленький принц. – А що означає «приручити»?
– Люди, – сказав лис, – мають рушниці і ходять на полювання. Це так ускладнює життя! І ще вони розводять курей. Це єдина користь од них. Ти шукаєш курей?
– Ні, – мовив маленький принц. – Я шукаю друзів. А що означає «приручити»?
– Це давно забуте поняття, – сказав лис. – Воно означає привернути до себе...
– Привернути до себе?
– Ну певно, – сказав лис. – Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як сто тисяч інших. І ти мені не потрібен. І я тобі не потрібен. Я для тебе тільки лис, такий же, як сто тисяч інших лисів. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світі. І я буду для тебе єдиний у цілому світі...
– Я вже трохи розумію, – озвався маленький принц. – Є одна троянда... здається, вона приручила мене...
– Можливо, – сказав лис. – На Землі чого тільки не побачиш...
– О, це не на Землі, – заперечив маленький принц. Лис, здавалося, страшенно здивувався:
– На іншій планеті?
– Так.
– А на тій планеті є мисливці?
– Ні.
– Ну, це цікаво! А кури є?
– Ні!
– Нема нічого досконалого на світі! – зітхнув лис.
А потім він знову повернувся до того ж:
– Моє життя одноманітне. Я полюю на курей, а люди полюють на мене. Усі кури однакові. І люди всі однакові. І мені трохи нудно. Але якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби сонцем осяяне. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши ЧИЇСЬ кроки, я ховаюся в нору. Твоя ж хода, як музика, викличе мене з нори. А потім – дивись! Бачиш, он там, на полях, достигають хліба? Я не їм хліба. Мені зерно ні до чого. Лани хлібів не ваблять мене. І це сумно! Але в тебе волосся наче золоте. І це буде чудово, якщо ти мене приручиш! Золоті хліба нагадуватимуть мені тебе. І я полюблю шелест хлібів під подихом вітру...
Лис замовк і довго дивився на маленького принца.
– Будь ласка... приручи мене! – попросив знову.
– Я б з радістю, – відповів маленький принц, – але в мене мало часу. Мені ще треба знайти друзів і узнати багато різних речей.
– Узнати можна тільки те, що приручиш, – сказав лис. – У людей вже немає часу щось узнавати. Вони купують речі готовими у торговців. Але ж немає таких торговців, що продавали б друзів, і тому люди вже не мають друзів. Як хочеш мати друга – приручи мене!
– А що для цього треба робити? – спитав маленький принц.
– Треба бути дуже терплячим, – відповів лис. – Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву, ось так. Я краєм ока поглядатиму на тебе, дивитимусь, а ти нічого не казатимеш. Мова – це джерело непорозуміння. Але кожен день ти сідатимеш трохи ближче...
На другий День маленький принц прийшов знову.
– Краще, якби ти приходив у один і той же час, – сказав йому лис. – Якщо ти прийдеш, наприклад, о четвертій годині дня, то я вже з третьої години відчуватиму себе щасливим. І чим ближче до призначеного часу, тим щасливішим я буду. О четвертій годині я вже почну хвилюватись і непокоїтись; я узнаю ціну щастю! А якщо ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на котру годину готувати своє серце... Мають бути обряди.
– А що таке обряди? – поцікавився маленький принц.
– Це теж давно забута річ, – відповів лис. – Це те, що робить один день несхожим на інші дні, одну годину – на всі інші години. Є, наприклад, такий обряд у моїх мисливців. У четвер вони танцюють із сільськими дівчатами. Це такий чудовий день – четвер! Я йду прогулятись і доходжу аж до виноградника. А якби мисливці танцювали коли попало, всі дні були б схожі один на один, і я зовсім не мав би вільного часу.
Так маленький принц приручив лиса. І коли настав час прощатись, лис мовив:
– О! Я плакатиму по тобі...
– Ти сам винен, – сказав маленький принц. – Я не хотів тобі нічого злого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив...
– Ну звісно, – потвердив лис.
– Але ж ти плакатимеш! – сказав маленький принц.
– Ну звісно, – відповів лис.
– Виходить, ти нічого не виграв.
– Виграв, – заперечив лис. – Згадай, що я казав про золоті хліба.
Потім він додав:
– Піди ще подивись на троянди. Ти зрозумієш, що твоя троянда – єдина в світі. А коли вернешся попрощатись зо мною, я подарую тобі одну таємницю.
Маленький принц пішов подивитися на троянди.
– Ви зовсім не схожі на мою троянду, – сказав він їм, – ви ще ніщо. Ніхто вас не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як раніше був мій лис. Він був схожий на сто тисяч інших лисів. Але я з ним потоваришував, і тепер він став єдиним у цілому світі. Троянди дуже зніяковіли.
– Ви гарні, але пусті, – сказав іще маленький принц. – Заради вас не захочеться вмерти. Певна річ, звичайний перехожий і про мою троянду подумає, що вона така ж, як і ви. Але вона одна-єдина, дорожча від усіх вас. Бо я полив її. Бо я накрив її скляним ковпаком. Бо я затулив її ширмою. Бо задля неї я знищив гусінь (залишив тільки двох чи трьох, щоб вивелись метелики). Бо я чув її, коли вона скаржилась чи похвалялась і навіть коли замовкала. Бо це моя троянда.
І маленький принц вернувся до лиса.
– Прощай... – сказав він.
– Прощай, – відповів лис. – Ось мій секрет. Він дуже простий: добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима не побачиш.
– Найголовнішого очима не побачиш, – повторив маленький принц, щоб краще запам'ятати.
– Твоя троянда така дорога тобі через те, що ти віддав їй стільки часу.
– Моя троянда така дорога мені... – повторив маленький принц, щоб краще запам'ятати.
– Люди забули цю істину, – сказав лис. – Але ти не повинен забувати. Ти назавжди береш на себе відповідальність за того, кого приручив. Ти відповідаєш за свою троянду...
– Я відповідаю за свою троянду... – повторив маленький принц, щоб краще
запам'ятати.
XXII
– Добрий день, – сказав маленький принц.
– Добрий день, – озвався стрілочник.
– Що ти тут робиш? – спитав маленький принц.
– Сортую пасажирів, – відповів стрілочник, – відсилаю їх у поїздах партіями по тисячі чоловік, один поїзд праворуч, другий – ліворуч.
І швидкий поїзд, загуркотівши, як грім, сяючи вогнями, промчав мимо, аж затремтіла будка стрілочника.
– Як поспішають, – мовив маленький принц. – Що вони шукають?
– Сам машиніст цього не знає, – сказав стрілочник.
Другий швидкий поїзд, сяючи вогнями, прогуркотів у другий бік.
– Вони вже повертаються? – спитав маленький принц.
– Це не ті, – відповів стрілочник. – Це стрічний поїзд.
– Вони були невдоволені там, звідки їдуть?
– Люди завжди невдоволені там, де вони живуть, – сказав стрілочник.
Тут прогуркотів яскраво освітлений третій швидкий поїзд.
– Вони женуться за тими першими? – спитав маленький принц.
– Ні за ким вони не женуться, – сказав стрілочник. – Вони сплять там, усередині, або позіхають. Тільки діти притуляються носами до шибок.
– Тільки діти знають, чого шукають, – зауважив маленький принц. – Вони тратять стільки часу на ляльку з ганчір'я, і вона стає їм дуже дорогою, і якщо її віднімуть, діти плачуть...
– Вони щасливі, – сказав стрілочник.
ХХIII
– Добрий день, – сказав маленький принц.
– Добрий день, – відповів торговець.
Він продавав поліпшені пілюлі, які заспокоюють спрагу. Проковтнеш таку пілюлю, і потім цілий тиждень не треба пити.
– Навіщо ти їх продаєш? – спитав маленький принц.
– Від них велика економія часу, – відказав торговець. – Експерти зробили підрахунки. За тиждень людина заощаджує п'ятдесят три хвилини.
– А що роблять у ці п'ятдесят три хвилини?
– Хто що хоче...
«От якби мені треба було витратити п'ятдесят три хвилини, – подумав маленький принц, – я просто пішов би до струмка...»
Пропонуємо також:
У моєму
російськомовному
дитинстві були книги
з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших.
Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі.
Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього
і було зроблено цей сайт.
Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.
Валерія Воробйова
- Контакти
Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5457082516611907, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com
Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.
© 2015-2024 Валерія Воробйова